27. Поняття та загальна характеристика гарантії, як способу забезпечення виконання зобов'язань. Відмежування гарантії від поруки.

Стаття 560. Поняття гарантії 1. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципа­лом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання борж­ником. 1. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України гарантія є одним із видів забезпечен­ня виконання зобов'язань. За змістом та правовими наслідками гарантія, перед­бачена ЦК, яку ще називають банківською або фінансовою гарантією, є новим для українського законодавства видом забезпечення виконання зобов'язань. Вона суттєво відрізняється від гарантії, передбаченої статтями 191, 194 та 196 ЦК УРСР, за якими вона розглядалася як певна модифікація поруки та підлягала схожому регулюванню. Стаття 560 ЦК містить загальне визначення гарантії: за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Наведене визначення в цілому є близьким до визначення гарантії, сформульованого в Уніфікованих правилах Міжнародної торговельної палати для гарантій на першу вимогу 1992 р. 2. Виходячи із наведеного визначення, можна виділити наступний суб'єктний склад учасників відносин, пов'язаних з гарантією: гарант, кредитор (бенефіціар) та боржник (принципал). При цьому слід мати на увазі, що гарантом є особа, яка видає письмовий документ (гарантію), який містить зобов'язання сплатити грошову суму кредиторові (бенефіціару) за його вимогою відповідно до умов гарантії; що принципал є боржником за основним зобов'язанням перед кредитором (бенефіціаром), належне виконання якого забезпечене гарантією; що бенефіціар є кредитором принципала за таким основним зобов'язанням та кредитором гаранта за гарантійним зобов'язанням. Гарантом може виступати виключно банк, страхова компанія або інша фінансова установа. Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових установ, крім банків та страхових компаній, належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпе­чення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Згаданим Законом передбачено, що послуги по наданню гарантії вважаються фінансовими послугами. Слід зазначити, що ЦК не забороняє падання інших видів забезпечення виконання зобов'язання, що за змістом є аналогічними гарантіями іншими суб'єктами (див.ч.2 ст. 546 ЦК). 3. Видача гарантії — це односторонній правочин. Він створює зобов'язання лише для гаранта. Видачі гарантії передує укладення договору між гарантом та боржником про надання фінансових послуг з видачі гарантії, відповідно до якого гарант отримує від боржника винагороду (ст. 567 ЦК). Крім умови про розмір винагороди, такий договір має містити інші обов'язкові реквізити, передбачені ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Слід зазначити, що оскільки гарантійне зобов'язання є од-є одностороннім, недодержання письмової форми або інший дефект угоди боржника з гарантом не впливає на дійсність гарантійного зобов'язання гаранта перед кредитором. Гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов'язання боржником. Проте особливістю гарантії є те, що її дійсність не залежить від дійсності основного зобов'язання, що забезпечується гарантією (див. ст. 562 ЦК). Отже, гарантійне зобов'язання носить самостійний, автономний характер по відношенню до основного зобов'язання. Гарантія може забезпечувати як грошове, так і негрошове зобов'язання бор­жника. При цьому відповідальність гаранта перед кредитором носить виключно грошовий характер (ст. 563 ЦК). При порушенні боржником основного зобов'я­зання, гарант повинен лише сплатити грошову суму відповідно до умов гарантії, а не виконати забезпечене зобов'язання в натурі (передати товар, надати послу­гу тощо). 4. Гарантія укладається у письмовій формі (ст. 547 ЦК). Гарантія, видана без додержання письмової форми, є нікчемною. Виходячи з аналізу статей 560—569 ЦК, можна визначити такі обов'язкові умови гарантії: а) строк дії гарантії (див. коментар до ч. 1 ст. 561 ЦК); б) гранична сума гарантії (див. коментар до ст. 566 ЦК); в) визначення особи кредитора, на користь якого видана гарантія. Слід за­значити, що ЦК не врегульовує питання стосовно можливості видачі гарантії  «на пред'явника». Для уникнення спорів стосовно дійсності таких гарантій доц­ільно чітко визначати особу кредитора, на користь якого видається гарантія. При цьому у випадку необхідності перетворити гарантію на перехідний фінансовий інструмент, треба мати на увазі, що гарантією може бути передбачена можливість передачі права вимоги до гаранта без згоди гаранта; г) визначення основного зобов'язання боржника, що забезпечується гаран­тією. При цьому уявляється можливою видача гарантії як щодо існуючого зобо­в'язання боржника, так і щодо зобов'язання, яке виникне у майбутньому; д) зазначення переліку документів, що мають бути надані кредитором гаран­ту разом з вимогою про сплату суми за гарантією. У гарантії можуть бути також передбачені умови щодо набуття чинності га­рантією (ч. 2 ст. 561 ЦК), можливості відкликання її гарантом (ч. З ст. 561 ЦК) неможливості передачі прав за гарантією кредитором іншим особам (ч. 5 ст. 563 ЦК), строку розгляду вимоги кредитора (ч. 2 ст. 564 ЦК), обмеження відпові­дальності гаранта (ст. 566 ЦК) тощо. 5. Крім положень ЦК України, окремі відносини, що виникають у зв'язку з гарантією, регулюються нормами ГК України (ст. 200). До гарантійних відно­син у сфері зовнішньоекономічної діяльності також застосовуються Уніфіко­вані правила за договірними гарантіями 1978 р. та Уніфіковані правила Міжна­родної торговельної палати для гарантій на першу вимогу 1992 р. Для застосу­вання цих правил гарант повинен зазначити про це в гарантії.