
- •1.2. Зобов'язальні правовідносини. Суб'єкти зобов'язальних правовідносин.
- •3. Поняття та основні риси цивільно-правового зобов’язання.
- •4. Класифікація зобов'язань.
- •5. Підстави виникнення зобов'язань.
- •6. Суб'єкти зобов'язання. Множинність осіб в зобов’язанні.
- •7. Виконання зобов’язань з множинністю осіб.
- •8. Зміна зобов'язань. Заміна осіб в зобов'язанні
- •9. Поняття припинення зобов'язання та способів припинення зобов'язань.
- •10. Поняття та принципи виконання зобов'язань.
- •11. Поняття та функції цивільно-правового договору.
- •12. Класифікація цивільно-правових договорів.
- •13. Реалізація принципу свободи договору.
- •14. Зміст цивільно-правового договору, як юридичного факту.
- •15. Укладення договорів. Стадії укладення договорів.
- •16. Виконання договорів. Принципи виконання договорів.
- •17. Форма цивільно-правового договору.
- •18. Момент укладення цивільно-правового договору.
- •19. Зміна та розірвання цивільно-правового договору: підстави та правові наслідки.
- •20. Одностороння відмова від договору. Правові наслідки.
- •21. Загальна характеристика способів забезпечення зобов'язань.
- •22. Неустойка, як спосіб забезпечення зобов'язання. Форми та види неустойки. Збільшення та зменшення розміру неустойки.
- •23. Поняття, функції та сфера застосування застави.
- •24. Види застави за законодавством України.
- •25. Завдаток, як забезпечувальний засіб у зобов’язальних правовідносинах. Відмежування завдатку від авансу. Функції завдатку
- •26. Поняття поруки. Особливості відповідальності поручителя.
- •2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
- •3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарне, якщо інше не встановлено договором поруки.
- •27. Поняття та загальна характеристика гарантії, як способу забезпечення виконання зобов'язань. Відмежування гарантії від поруки.
- •28. Утримання, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
- •29. Поняття та підстави цивільно-правової відповідальності.
- •30. Деліктна і договірна відповідальність. Порівняльна характеристика.
- •31. Загальна характеристика договору купівлі-продажу.
- •32. Порука і гарантія , як засоби забезпечення зобов’язань. (див. Пит. 26, 27)
- •33.Загальна характеристика договору роздрібної купівлі-продажу. Особливості правового регулювання.
- •34. Договір поставки. Загальна характеристика. Особливості укладання міжнародного договору поставки товарів.
- •35. Загальна характеристика договору постачання енергетичними і іншими ресурсами через приєднану мережу.
- •36. Договір міни (бартеру).
- •37. Договір дарування. Види дарування.
- •38. Формування концепції договору найму (оренди).
- •39. Поняття і види майнового найму (оренди).
- •40. Договір оренди землі за цивільним законодавством України
- •41. Договір прокату.
- •42. Загальна характеристика договору лізингу. Види лізингу.
- •43. Договір позички. Поняття, ознаки, предмет, істотні умови, основні права і обов'язки сторін за договором позички.
- •44. Договір оренди державного (комунального) майна. Загальна характеристика. Особливості правового регулювання. Зміст договору.
- •45. Найм житлового приміщення. Види договору найму житлового приміщення. Правове регулювання.
- •46. Соціальний найм житла. Правове регулювання.
- •1. Поняття соціального найму житла
- •2. Різновиди соціального найму житла, мета
- •3. Юридична характеристика
- •4. Суб'єкти житлових правовідносин, що виникають із договору соціального найму житла
- •47. Договори про виконання робіт в цк України.
- •48. Поняття та ознаки договору підряду. Відмежування його від трудового договору, договору поставки та договорів про надання послуг.
- •49. Сторони договору підряду. Множинність осіб у договорі підряду та залучення для виконання договору третіх осіб.
- •50. Відповідальність за договором підряду. Ризик у підрядних відносинах.
- •51. Поняття та ознаки договору будівельного підряду. Зміст договору. Особливості оформлення. Відповідальність сторін за договором будівельного підряду.
- •52. Договір підряду на виконання проектних та пошукових робіт.
- •53. Побутовий підряд. Загальна характеристика, сторони, форма, зміст договору, гарантії прав замовника.
- •2. Договір побутового підряду є публічним договором.
- •3. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
- •54. Договори про надання послуг у цк України. Поняття та правова природа.
- •55. Система договорів, що опосередковують перевезення в цк України.
- •56. Договір перевезення пасажира та багажу. Правове регулювання. Загальна характеристика договору. Права та обов'язки сторін.
- •57. Поняття та ознаки договору перевезення вантажу. Правове регулювання. Особливості укладання. Зміст договору.
- •58. Договір морського круїзу. Правове регулювання. Зміст договору.
- •59. Договір перевезення вантажу морським транспортом. Правове регулювання. Форма та зміст договору.
- •60. Довгостроковий договір у перевізних відносинах.
- •61. Загальна характеристика договору фрахтування (чартеру). Сфера застосування договору фрахтування. Особливості укладання.
- •62. Договір транспортного експедирування. Загальна характеристика
- •63. Договір зберігання. Загальна характеристика договору, сторони, форма договору. Основні права й обов'язки сторін за договором зберігання.
- •64. Правове регулювання зберігання на товарному складі. Особливості укладання договору складського зберігання. Складські документи.
- •65. Договір доручення, як юридичний факт. Зміст доручення. Виконання договору доручення.
- •66. Загальна характеристика договору страхування. Види та форми страхування за цивільним законодавством України.
- •67. Договір позики. Загальна характеристика. Права та обов’язки сторін за договором позики.
- •68. Поняття та ознаки кредитного договору. Співвідношення кредитного договору та договору позики. Форма кредитного договору. Права та обов'язки сторін за кредитним договором.
- •69. Поняття та види договорів щодо розпорядження майновим правами інтелектуальної власності.
- •70. Недоговірні зобов'язання. Види недоговірних зобов’язань.
- •71. Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди.
- •72. Зобов'язання із завдання шкоди. Деліктна відповідальність: поняття, зміст, підстави.
- •73. Склад цивільного правопорушення. Презумпція вини в цивільному праві.
- •74. Поняття та види шкоди в цивільному праві.
- •75. Поняття спадкування. Суб’єктний склад спадкових правовідносин.
- •76. Поняття спадщини. Відкриття спадщини. Час і місце відкриття спадщини.
- •77. Спадкування за заповітом. Поняття та форма заповіту. Зміст заповіту. Обмеження свободи заповідальних розпоряджень. Обов'язкова частка у спадщині.
- •78. Спадкування за законом. Черговість спадкування. Порядок закликання до спадкування за законом. Спадкування за правом представлення.
- •79.Здійснення права на спадкування. Прийняття спадщини. Відмова від прийняття спадщини. Поняття спадкової трансмісії.
- •80. Спадковий договір. Поняття, зміст, форма договору.
- •81. Поняття, предмет та метод сімейного права.
- •2. Метод сімейного права
- •82. Сімейні правовідносини. Елементи сімейних правовідносин: суб’єкти, об’єкти та зміст. Поняття сім’ї.
- •3. Суб'єкти, об'єкти і зміст сімейних правовідносин
- •83. Принципи сімейного права.
- •84. Правове регулювання усиновлення за сімейним та цивільним законодавством України.
- •85. Опіка та піклування в сімейному праві.
- •86. Недійсність шлюбу. Правові наслідки недійсності шлюбу.
- •87. Правовий статус дитини. Визначення походження дитини.
- •1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
- •2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
- •88. Позбавлення батьківських прав. Правові наслідки позбавлення
- •89. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя.
- •90. Аліментні правовідносини. Суб’єкти аліментних правовідносин. Умови та порядок стягнення аліментів на дітей.
23. Поняття, функції та сфера застосування застави.
Стаття 572. Поняття застави 1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). 1. Стаття 2 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. визначає основні положення застави. Окрім згаданого Закону, заставні відносини регулюються іншими актами законодавства. Серед них слід назвати закони України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; «Про іпотеку»; «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; Міжнародну конвенцію «Про морські застави та іпотеки» тощо. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що його положення застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. З цього випливає, що відносини застави, що виникли після 1 січня 2004 p., регулюються безпосередньо нормами ЦК. Вони визначають поняття, предмет і види застави, підстави її виникнення і припинення, зміст договору застави і зобов'язань його сторін, порядок користування та розпоряджання предметом застави, звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію. Аналогічні норми містяться у Законі України «Про заставу», але деякі з них за своїм змістом не співпадають з нормами чинного ЦК. Враховуючи те, що Закон «Про заставу» був прийнятий до набрання чинності ЦК, його не можна вважати спрямованим на реалізацію положень цього Кодексу. З іншого боку, залишаючи чинним Закон України «Про заставу» поряд із ЦК, законодавець імовірно виходив з того, що, якщо норми ЦК про заставу виявляться недостатніми для врегулювання заставних відносин, то повинно діяти правило про застосування норм інших правових актів, присвяченим аналогічним відносинам (аналогія закону). Такими актами у даному випадку є, зокрема, названі вище закони. Застава — це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК), правочин щодо якого вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК). У разі, коли предметом застави виступає рухоме майно, вітчизняне законодавство визначає таку заставу як «забезпечувальне обтяження» (ч.1 ст.21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»). Щодо застави нерухомого майна, то лише одна стаття Закону України «Про іпотеку» (ст.4) містить формулювання «обтяження нерухомого майна іпотекою». 2. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заставу» кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Дефініція застави, що міститься у ЦК, за своїм змістом не відрізняється від наведеної у Законі України «Про заставу». Текстуальне їх порівняння дозволяє помітити, що за ЦК право кредитора (заставодержателя) одержати задоволення за рахунок заставленого майна, назване правом застави, відсутнє у Законі України «Про заставу». Крім того, зазначений Закон більш точно визначає, за рахунок чого кредитор може одержати задоволення у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, а саме: з вартості заставленого майна. А у ст. 572 ЦК мова йде про одержання задоволення за рахунок заставленого майна, що можна тлумачити як право кредитора вимагати в рахунок погашення боргу передачі йому заставленого майна в натурі. Проте такий підхід спростовується положеннями ст. 590, частин 1,2 ст. 591 ЦК, згідно з якими заставлене майно, на яке звернено стягнення, підлягає реалізації, а з вартості реалізованого майна (за рахунок вирученої від реалізації суми) кредитор одержує задоволення. Разом з тим редакція ст. 572 ЦК дозволяє припустити, що у випадках та в порядку, встановленому законодавством, може мати місце задоволення вимог заставодержателя шляхом переходу до нього права власності на заставлене майно у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою (див. коментар до ч. З ст. 591 ЦК). І нарешті, з дефініції застави, наведеної у ЦК, випливає, що кредитор має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (чого немає у Законі України «Про заставу»). Звідси виникає запитання: чи можна законом передбачити задоволення вимог кредитора будь-яким іншим способом без звернення на заставлене майно шляхом його реалізації? Ствердно відповісти на вказане питання стало можливим щодо застави нерухомого майна з 22 грудня 2005 року після внесення змін до ст. 37 ЗУ "Про іпотеку", частина 1 якої встановила, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. За загальним правилом, якщо предмет застави не втрачений, то задоволення відбувається за його рахунок. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 593 ЦК втрата предмета застави тягне за собою припинення застави, а відтак і припинення «права застави», якщо заставодавець не замінив предмет застави (ч. 2 ст. 587 ЦК). За рахунок іншого майна боржника кредитор може одержати задоволення своїх вимог у разі, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває суми вимог (ч.4 ст.591 ЦК). Сторонами у заставних відносинах виступають заставодержатель і заставодавець. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу» сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник,який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. 3.Підставами виникнення застави вважаються договір, закон або рішення суду (ст.574 ЦК). Заставою може бути забезпечена лише будь-яка дійсна вимога,що не суперечить законодавству, зокрема така, що випливає з договору позики,кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо (ч. 1 ст. З Закону України «Про заставу»). Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України (нині — Вищого господарського суду України) «Про деякі питання практики вирішення спорів,пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» від 24 грудня 1999р.№02-5/602, дійсною може вважатися лише вимога, яка реально існує і заснована на передбачених законом підставах. Отже, у разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись дійсною, а також у випадку припинення забезпеченого заставою зобов'язання, незалежно від причин такого припинення, у господарського суду немає правових підстав для задоволення вимог,заснованих на договорі застави, якою забезпечувалось відповідне зобов'язання. Те саме стосується і вимоги, щодо якої закінчився строк позовної давності, за винятком випадків, коли цей строк поновлюється господарським судом. Тобто,у разі недійсності основного зобов'язання або визнання основного правочину неукладеним, автоматично припиняють своє існування і заставні відносини. 4.Заставне зобов'язання є акцесорним, тобто додатковим щодо основного зобов'язання. Це означає, що заставні відносини існують тільки і стільки, скільки існує основне зобов'язання. Пункт 1 ч. 1 ст. 593 ЦК серед підстав припинення права застави також вказує на припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Встановлене коментованою статтею право заставодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна знаходить нормативно-правове закріплення у механізмі звернення стягнення на предмет застави, передбаченому ст. 590 ЦК. Переважність права кредитора (заставодержателя) перед іншими кредиторами визначена і в інших нормативно-правових актах. Так, відповідно до ч. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується суто для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Стаття ЗІ (п. «а» ч. 1)цього Закону також вказує на те, що у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою. Проте законодавець встановлює певні винятки із наведеного правила щодо першочерговості задоволення вимог заставодержателя, які забезпечені заставою. Наприклад, коли предметом застави за кількома зобов'язаннями перед різними кредиторами є одне й те саме рухоме майно, то відповідно до Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» вищий пріоритет над правом першого кредитора, який не зареєстрував таке обтяження, але раніше уклав з боржником договір застави (тобто переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те саме рухоме майно), матиме той заставодержатель ,який зареєстрував таке обтяження.