22. Неустойка, як спосіб забезпечення зобов'язання. Форми та види неустойки. Збільшення та зменшення розміру неустойки.

Стаття 549. Поняття неустойки 1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які борж­ник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. 2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невикона­ного або неналежно виконаного зобов'язання. 3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. 1. Коментована стаття присвячена одному з найбільш поширених способів за­безпечення виконання зобов'язань — неустойці. У ч. 1 ст. 549 ЦК наведено легаль­не визначення неустойки, під якою розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язан­ня. Слід зазначити, що ЦК містить ряд новел у правовому регулюванні неустой­ки, яких не було у ЦК УРСР. Одна з них стосується предмета неустойки. На відміну від ЦК УРСР, який допускав визначення неустойки виключно у вигляді грошо­вої суми, чинний ЦК дозволяє визначати неустойку також у вигляді іншого май­на (детальніше про це див. коментар до ст. 551 ЦК). Право вибору грошової або майнової неустойки належить сторонам зобов'язання. Вони повинні визначити предмет неустойки у момент укладення угоди про неї. Частини 2 та 3 коментованої статті вперше на законодавчому рівні розгляда­ють штраф та пеню як різновиди неустойки. Відповідно кваліфікуючими озна­ками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зо­бов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналеж­но виконаного зобов'язання. У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними оз­наками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконан­ня (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоє­часно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер — нарахування пені за кожний день прострочення. Слід звернути увагу на те, що законодавець визначив перелічені ознаки штра­фу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх зміню­вати. При цьому поза увагою залишилися неустойки, що визначаються у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; триваючі неустойки за прострочення виконання негрошового зо­бов'язання (зокрема прострочення передання речі); неустойки, що нараховують­ся не за кожний день, а за кожний тиждень, місяць прострочення тощо. Це не означає, що сторони договірних відносин не вправі забезпечувати свої зобов'я­зання подібними неустойками. Однак при цьому для запобігання невідповід­ності положень договору нормам закону слід відмовитися від використання термінів «штраф» та «пеня». 2. Крім закріплення у нормах глави 49 ЦК, неустойка знайшла правове регу­лювання також у положеннях Господарського кодексу України, у яких для її визначення застосовується термін «штрафні санкції». Відповідно до ст. 230 ГК штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Важливо також зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим, ніж поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями ГК розуміє також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства (наприклад, санкції, передбачені Законом України «Про порядок по­гашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Неустойка в розумінні коментованої статті — це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань. Отже, норми цієї статті не можуть застосовуватись до інших видів правовідносин.

1. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, згаданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. 2. Проценти на неустойку не нараховуються. 3. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

1 Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. 2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється до­говором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановле­ного актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. 3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він знач­но перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

1. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. 2. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.