17. Форма цивільно-правового договору.

Для укладення договору необхідно узгодити всі його істотніумови в необхідній у підлягають випадках формі (п. 1 ст. 432 ЦК). Оскількидоговір є одним із видів угод, до його форми застосовуються загальніправила про форму угод. Відповідно до п. 1 ст. 434 ЦК договір може бутиукладений у будь-якій формі, передбаченої для здійснення угод, якщо закономдля договорів даного виду не встановлена певна форма. Якщо сторонидомовилися укласти договір у певній формі, він вважаєтьсяукладеним після надання йому встановленої форми, хоча б законом длядоговорів даного виду така форма не була потрібна. Так, договір орендиміж громадянами на строк до 1 року може бути укладено в усній формі (п. 1ст. 609 ЦК).

Однак якщо сторони при укладенні договору оренди домовилися, що вінбуде укладений у письмовій формі, то до додання даним договоромписьмової форми він не може вважатися укладеним.

Для укладення реального договору потрібно не тільки вбрані внеобхідну форму угоду сторін, але і передача відповідного майна  (п. 2 ст. 433 ЦК). При цьому передача майна також повинна бути належнимчином оформлена. Так, при укладанні договору позики між громадянами насуму, що перевищує не менше ніж у десять разів встановлений закономмінімальний розмір оплати праці, передача зазначеної суми грошей повиннасупроводжуватися видачею позикової розписки.

Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір повиненбути укладений у письмовій формі, він може бути укладений шляхом складанняодного документа, підписаного сторонами, а також шляхом обміну документамиза допомогою поштового, телеграфного, телетайпному, телефонного, електронного чиіншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить відсторони за договором (п. 2 ст. 434 ЦК). Законом, іншими правовими актами таугодою сторін можуть встановлюватися додаткові вимоги, якимповинна відповідати форма договору (вчинення на бланку певноїформи, скріплення печаткою тощо) і передбачатися наслідкинедотримання цих вимог (п. 1 ст. 160 ЦК). Якщо ж такідодаткові вимоги не встановлено, сторони при укладанні договоріввправі довільно визначати його реквізити та їх розташування в письмовомудокументі. Тому порядок розташування окремих пунктів договору вписьмовому документі ніяк не впливає на його дійсність.

У відносинах між громадянами і юридичними особами нерідко застосовуютьсятипові бланки, на яких оформлюється письмовий договір. Такі типовібланки дозволяють більш оперативно і правильно оформити письмовий договір.  Відхилення від встановленої типовими бланками послідовностірозташування внутрішніх реквізитів договору не впливають на дійсністьукладеного договору, якщо в цьому письмовому документі узгоджені всі йогоістотні умови. Так, незаповнення сторонами однієї з граф типовогобланка, якщо ця графа не стосується суттєвої умови договору, абовнесення до нього будь-яких доповнень або змін не ведуть до визнаннядоговору неукладеним або недійсним (нікчемним).

Від типових бланків, покликаних лише полегшити процес оформленняписьмового договору, необхідно відрізняти типові договори, які затверджуються  Кабінетом Міністрів України у випадках, передбачених законом (п.  4 ст. 426 ЦК). Умови таких типових договорів є обов'язковими длясторін та їх порушення веде до визнання нікчемними або внесених змінабо доповнень, або всього договору в цілому.

Форма договору покликана закріплювати і правильно відображати узгодженеволевиявлення його сторін. Проте насправді це відбувається, дожаль, далеко не завжди. Трапляється, що зміст договору викликаєнеоднозначне його тлумачення і породжує суперечки між його учасниками.  Обумовлено це тим, що текст договору і його внутрішні реквізитивизначаються учасниками договору, часто не досвідченими в тонкощахцивільного права і не володіють повною мірою його термінологією. З метоювирішення зазначених спорів ст. 431 ГК формулює правила тлумаченнядоговору. При тлумаченні договору судом береться до увагибуквальне значення містяться в ньому слів і виразів. Буквальнезначення договору у випадку його незрозумілості встановлюється шляхомспівставлення з іншими умовами та змістом договору в цілому. Такимчином, при з'ясуванні змісту договору вирішальне значення надається йогобуквальному тексту і що випливає з нього глузду. Це орієнтує учасниківцивільного обороту на необхідність ретельної і детальної роботи надтекстом договору, який повинен адекватно відображати дійсну волюсторін, що має місце при укладенні договору. І тільки в тому випадку, якщовикладені вище правила не дозволяють визначити зміст договору, повиннабути з'ясована дійсна загальна воля сторін з урахуванням мети договору. Прице допускається залучення до дослідження не тільки самого договору, а йінших супутніх обставин. До числа таких обставин відносяться:попередні договору переговори і листування, практика, що встановилася увзаємні відносини сторін, звичаї ділового обороту, подальшу поведінкусторін (ч. 2 ст. 431 ЦК).