4. Характеристики елементів прп

4.1. Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси – це викопні багатства (паливні, рудні і нерудні), а також природні розчини солей озер, морів і підземних вод. Головна їх особливість – нерівномірне поширення в земній корі. При цьому кожен вид ресурсу має свої закономірності освіти і розміщення. В Україні є значні і всілякі мінеральні ресурси.

Мінеральні ресурси – важливий чинник формування народногосподарських, особливо, промислових територіальних комплексів. Використання мінеральних ресурсів впливає на розвиток продуктивних сил, територіальну структуру і громадську організацію виробництва, на зміну довкілля, умови життя людей, їх розселення і на інші важливі суспільні явища.

По характеру використання мінеральні ресурси діляться на 3 групи:

1. Паливно-енергетичні (нафта, природний газ, вугілля, торф, горючі сланці, уран);

2. Металорудні (руди чорних, кольорових, рідких і благородних металів);

3. Нерудні:

а) нерудна сировина для чорної металургії;

б) гірничо-хімічна сировина;

в) агрономічна сировина;

г) будматеріали;

д) коштовні і вироби камені.

Поклади корисних копалини мають різну міру вивченої і різну міру точності оцінки. Залежно від міри розвіданої, запаси в Україні підрозділяються на чотири категорії: А, В, С1, С2.

А – це запаси, вивчені і розвідані з найбільшою детальністю;

В і С1 – запаси, розвідані з відносно меншою детальністю;

С2 – запаси, оцінені заздалегідь.

Промислові запаси визначаються як сума запасів по категоріях А+ В + С1 без втрат.

Окрім запасів цих категорій, які підраховуються зазвичай по окремих родовищах, виділяються прогнозні запаси (тобто передбачувані, невивчені) для оцінки потенційних можливостей нових рудних зон або районів, басейнів і перспективних територій. Сумарні запаси корисних копалини району, басейну, республіки або країни в цілому (тобто всі запаси, вивчені або розвідані, а також прогнозні) об'єднуються в загальногеологічні запаси.

По своєму господарському призначенню запаси корисних копалини поділяються на дві групи:

а) балансові (кондиційні) – це ті запаси, використання яких економічно доцільно в даний час і які задовольняють промисловим вимогам, як за якістю сировини, так і за гірничотехнічними умовами експлуатації;

б) забалансові (некондиційні) – це ті запаси, використання яких, в даний час, економічно недоцільно унаслідок малої потужності покладів, низького вмісту коштовного компонента, особливої складності умов експлуатації, необхідності вживання дуже складних процесів переробки, але які надалі можуть бути об'єктом промислового освоєння.

Вивчення мінеральних ресурсів країни, економічного району проводяться в галузевому, функціональному і територіальному аспектах.

Галузевий аспект дослідження мінерально-сировинних ресурсів полягає у вивченні корисних копалини з точки зору можливості розвитку гірничопромислових галузей і визначення їх ролі в структурі промисловості району.

Функціональний аспект – економіко-географічна типізація по особливостях впливу на комплексоутворення і функцію районного промислового комплексу.

Мінерально-сировинні ресурси району по участі в територіальному розподілі праці діляться на чотири групи:

1. Ресурси міждержавного значення з високими якісними показниками і значними запасами;

2. Ресурси загальнодержавного значення;

3. Ресурси регіонального значення;

4. Ресурси місцевого значення, що не впливають на розвиток міжрайонного розподілу праці із-за невеликих запасів, складних умов розробки або поширення запасів по всій території країни.

За рівнем комплексоутворюючого впливу корисні копалини розподіляють на 3 класи:

• клас «А», на основі яких формуються складні комплекси. Наприклад, Донбас - на базі вугілля, Придніпров'я – на базі залізних і марганцевих руд;

• клас «Б», на основі яких формуються невеликі комплекси (вузли і центри);

• клас «В», що не мають комплексоутворюючого значення.

Визначення ролі мінеральних ресурсів у формуванні внутрішньорайонних функціональних систем (районних циклів виробництва і галузевих інтеграцій) – важливе завдання функціонального аспекту дослідження.

Цикли виробництв – складне функціональні утворення, що формуються на базі мінеральних ресурсів. Їх значення посилюється тим, що саме формування циклів забезпечує найбільш комплексне використання наявних ресурсів і гарантує пропорційність в розвитку переробних ланок.

Цикли можна розділити на одностержневі і багатостержневі. Для одностержневих циклів характерний один вертикальний ланцюг виробництв, що здійснюють основний технологічний процес. Структура багатостержневого циклу значно складніша.

Територіальний аспект економіко-географічного дослідження мінеральних ресурсів передбачає вивчення характеру розміщення корисних копалини на території району і форми зосередження родовищ, інакше кажучи, аналізується територіальна структура мінеральних ресурсів району.

Враховуючи найбільш істотні особливості територіального зосередження родовищ (масштаби, морфологію і ін.), можна виділити такі основні їх форми: кущ, макрокущ, район, макрорайон, зона.

Кущ – поєднання два або декількох родовищ на порівняно невеликій території (приблизно 1000 кв.км ). Кущу властивий високий рівень територіальної концентрації запасів корисних копалини.

Завдяки цьому їх можна експлуатувати, використовуючи загальні підземні дороги, будівельну базу, джерела водопостачання і ін. Кущі можуть входити в значніші форми зосередження родовищ або бути самостійним елементом територіальної структури мінеральних ресурсів. Це основа формування виробничо-територіальних комплексів.

Макрокущ – об'єднує до 20 родовищ на площі до 2500кв.км. Принцип освоєння – спільність експлуатації. Макрокущ об'єднує кущі і окремі родовища. Він може бути самостійним елементом або входити в район або зону.

Район – розміщення значної кількості родовищ на площі 2000 – 3000 кв.км. Він складається з окремих родовищ, кущів, макрокущів. Залежно від концентрації родовищ, райони бувають 3 видів:

1) простій, що складається з родовищ, розміщених рівномірно;

2) кущовий, в якому запаси розосереджені у вигляді кущів;

3) змішаний, такий, що складається з кущів і окремих родовищ.

Макрорайон – в основному представлений геологічними басейнами з компактно розміщеними родовищами на площі більше 3000 кв.км.

Зона - найбільш крупна і складна форма територіального зосередження родовищ корисних копалини, що займає площу одного або декількох економічних районів. Для неї характерні велика територія і складність внутрішньої структури. У зону можуть входити райони, мікрорайони, кущі, макрокущі і окремі родовища.

На території України виділяється 4 зони скупчення родовищ:

1. Криворізько-Запорізька (залізна і марганцева руди);

2. Донбаська (вугілля, куховарська сіль, ртуть, будівельні матеріали);

3. Прикарпатсько-Львовска (газ, нафта, вугілля, куховарська і калійна солі, сірка);

4. Левобережно-Прилуксько-Ізюмська (нафта і газ).

Оцінка мінерального потенціалу базується на показниках умовної річної продуктивності відповідних покладів, помножений на розрахункові терміни їх експлуатації.

Ресурсозабезпеченість – співвідношення між величиною запасів і масштабами їх використання. Забезпеченість мінеральними ресурсами виражається кількістю років, на які вистачить розвіданих запасів при сучасному використанні. Забезпеченість лісовими, водними, земельними ресурсами визначається їх запасами з розрахунку на душу населення.

У таблиці 2 приведено порівняння ресурсозабезпеченісті України і окремих Європейських країн.

Таблиця 2. Запаси основних корисних копалини на душу населення України і деяких Європейських країн.

Країна	Умовне паливо в нафтовому еквіваленті 1000 газу =1 т. нафти	Залізняк, т.	Марганцеві руди, т.	Кам'яне вугілля, т.	Буре Вугілля, т.
Україна	26,17	528,2	41,50	851,80	60,20
Великобританія	28,20	33,9	-	95,00
Франція	1,30	39,0	-	25,50	1,31
Німеччина	3,80	5,3	-	33,30	916,70
Італія	4,30	0,7	0,01	0,17	0,35