19.Культура Нового часу

а)Новий час – епоха розвитку капіталістичних відносин. Новий час XVII – до початку 19-го століття, саме тоді культура західноєвропейських країн набула тієї розвиненої форми, яка виділила Європу із усього іншого світу й котру мають на увазі, коли говорять про європейську культуру в цілому. Велике значення для культурного розвитку Європи XVII мала наукова революція XVI-XVII століть, яка стала підгрунтям для формувння нового світогляду.

В новий час з 17-20 ст. ку-ра зах. європ. країн набула розвиненої форми котра виділила Європу із всього ін. світу.В соц-у,полит-у, економ-у аспектах новий час продовжує тенденції кул-ри розвитку,закладенні ренесансу. В цілому можна сказати, що гаслом нового часу стали люд розум, раціоналізм і наука, які і визначили кул-не обличчя цієї епохи. Виключне значення для кул-го розвитку Європи 17 ст мала наукова революція 16-17 ст,яка стала підґрунтям для формування нового світогляду.б) Зародження новоєвропейської науки зміцнило позиції розуму і послаблювало роль релігії, що вело до критичного переосмислення релігійних догм, зниження авторитету віри та церкви. Суспільна думка все більше набуває незалежності від релігії. У сфері міжусобних відносин в епоху Нового часу продовжується започаткований Відродженням процес розпаду відносин станово-нормативних форм. В цю епоху людина є не унікальною істотою, вона стає “усередненою особистістю.” Для культури нового часу з її чітко вираженим натуралістично-механістичним баченням світу і людини в ньому центральним, структуруючим принципом стає не Бог і не людина, а держава. Людина ставала невідємним знаряддям в побудові підвалин майбутньої чуттєвої культури 20 ст.

20.Культура Новітньої епохи

а) Європейська культура кінця XIX - початку XX століття характеризується існуванням значного кола проблем, які зародилися ще в попередній період. Розвиток капіталістичного виробництва призвів до кардинальних змін політичного, соціального та загальнокультурного рівня, що знайшло своє відображення в розвитку європейської культури. В духовному плані XIX ст. можна назвати століттям контрастів: з одного боку, розквіт та зрілість духовної культури, з іншого - духовне зубожіння суспільства, усвідомлення наявності кризових моментів. Розумно організовані держава та суспільство, суд, церква та інші соціальні інститути привели до цивілізації освіченої, технічно оснащеної, комфортної, але, на жаль, бездуховної, безжальної та аморальної.

Традиційно в культурологічній теорії під кризою розуміють порушення балансу в структурній упорядкованості локальної соціокультурної системи, що спричиняє неможливість узгодженої роботи її різних підсистем та компонентів. Це веде до деградації нормативно-регулятивних функцій культури та її поступової руйнації. Кризова ситуація в культурі може бути викликаною як внутрішніми, так і зовнішніми причинами.

а)Особливостями культурного розвитку на зламі ХХ-ХХІ століть є домінування масовој культури; механічні, формальні форми спілкування витісняють такі,  що несуть в собі безпосередньо людський секс. Німецький філософ Георг Зоммель ( 1858-1918 роки ) писав у роботі „філософія грошей”: „Сьогодні,  як це мало місце в час занепаду, усі людські відносини і об’єктивна культура пройняті інтересом до грошей. Іронія історичного розвитку полягає в тому, що внаслідок атрофіј змістовних життєвих цілей місце їх зайняла цінність , яка є лише засобом і нічим більше”. Німецько-американський філософ та соціолог  Ерік Фром (1900-1980)  у својй праці „Мати чи бути?”  пише „Якщо я є те, що я маю, і якщо я втрачаю те, що я маю, то хто ж тоді я є? Ніхто інший, як повалена, спустошена людина – жалюгідне свідоцтво неправильного образу життя.”. Важлива риса масовој культури – ескапізм (escape -  втеча), втеча від дійсності – орієнтація споживача на втечу у світ фантазіј. Перетворюючи людину на пасивний гвинтик, масова культура створює передумови для виникнення тоталітарних режимів. б)Найбільш значимими та пріоритетними проблемами сучасності виступають глобальні проблеми. Термін "глобальні проблеми" був уведений у наукову літературу і отримав широке розповсюдження завдяки діяльності Римського клубу. Сьогодні під глобальними проблемами розуміють цілу низку проблем, які зачіпають життя всього людства, а їх розв'язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку, що описують спосіб існування людини у світі: "людина -техніка", "людина - культура", "людина - природа". У кожній із цих систем по-своєму проявляється загроза людству. Зокрема, у системі "людина - техніка" загроза виникає з боку використання таких видів енергії як ядерна, термоядерна тощо. Зовсім невідомі для людини наслідки роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання. Система "людина - культура" зачіпає сутнісні риси людського буття, і скорочення культурного поля людини загрожує всім. Система "людина - природа" складалася тисячоліттями. І якщо на початку людської історії в ній діяли табу, ритуали, культи, що досить адекватно часу забезпечували єдність природного і штучно створеного, то на сучасному етапі, внаслідок нерозумного втручання людини в природу, остання все більше починає проявляти себе як могутня сила, що зможе знищити все людство. Глибина проникнення глобальних проблем у суспільне життя зростає з часом у геометричній прогресії. Людство вже підійшло до межі, коли для того, щоб запобігти загибелі людської цивілізації необхідними є фундаментальні перетворення вихідних принципів співжиття.

У зв'язку з цим у світоглядних засадах культури ХХ століття спостерігається тенденція до переходу на позиції плюралізму, толерантності. У ХХ столітті сформувалася нова філософська традиція - філософія діалогу, що представлена іменами М. Бубера, М.Бахтіна