11.Первісна культура

а) початок формування культури співпадає з процесом встановлення людини. Первісна ку-ра є найдовшим періодом в розвитку ку-ри. Початок 1,5-2 млн. років тому ,завершення- рубіж 4-3 тис до наш ери. В цей час період були закладені основи ку-ри. Основні риси : мова – основний засіб спілкування; різні форми господарювання; суспільний поділ праці; знаряддя праці, житло, одяг; родова община, шлюб;релігійно-міфологічні уявлення, мораль, мистецтво. Первісна ку-ра започатковує розвиток ку-ри людства. Особливості первісного мистецтва полягають в тому, що первісне мистецтво було універсальною мовою духовного життя та виражало колективний погляд на світ, а не особисті погляди авторів художніх творів; вершиною первісного синтезу людської діяльності було образотворче мистецтво. Більшість витворів первісного мистецтва пов’язана з образами тварин – мамонти, бізони, олені. Щодо зображень людей, то вони посідають лише друге місце за тваринами. Абсолютна більшість – це зображення жінки, що зумовлено тривалим домінуванням матріархату в історії первісного суспільства.

б) Свідомість людини первісної епохи, в першу чергу, характеризується високим ступенем злитості з природою: сили природи ще не протиставляються людині, а знаходяться з нею в таємничому зв’язку. Відчуття безсилля перед грізними й незрозумілими для перві­сної людини природними явищами особливо посилювалося під час стихійного лиха: виверження вулканів, землетрусів, повеней, лісових пожеж, посух та інших подібних явищ. Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи, привела у кінцевому підсумку до її обожнення. Це обумовлює появу таких ранніх форм релігії як анімізм, магія, тотемізм, фетишизм тощо. Також важливою рисою свідомості первісної людини була злитність індивіда з колективом, одноплемінниками з «Ми». Кожен індивід інтегрованний в общину, не як автономна одиниця, а як частка органічного цілого, не мислима без нього. На початку свого існування людина була стовідсотковою соціальною істотою. Третьою важливою характерною свідомості первісної людини було домінування образно-емоційних інтуїтивних моментів у мисленні, віри що найбільш яскраво проявляється в міфологічній картині світу.

12.Культура Давнього Китаю

а) Культура Давнього Китаю сформувалась у ІІІ тисячолітті до нової ери та розвивається майже безперервно протягом 5 тис. років Китайці створили особливий тип культури. Соціальна етика і адміністративна практика тут завше грала більшу роль, ніж містика та індивідуальні пошуки спасіння. Шанувались саме ті мислителі, перш за все Конфуцій (551 – 479 р до н. е.), який писав: „Володар має бути володарем, підданий – підданим, батько - батьком, син – сином.” Ця ідея Конфуція виражала намагання зберегти порядок та гармонію у державі. Жити заради життя. А не заради блаженства на тому світі. Не релігія як така, а перш за все ритуалізована етика формувала обличчя традиційної китайської культури. Важливою етичною настановою китайської культури було, на відміну від європейської, не досягання практичної мети, а особисте самовдосконалення людини. Китайська культура тяжіє до традиціоналізму – шана способу життя предків та підпорядкування індивіда соціальному ладу. Найбільшими, загальновизнаними пророками тут вважались ті, хто вчив жити гідно, у відповідності з прийнятою нормою. Жити заради життя, а не заради блаженства на тому світі чи спасіння від страждань. Не релігія як така, а, перш за все, ритуалізована етика формувала обличчя традиційної китайської культури. Важливою ціннісно-світоглядною домінантою стародавньої китайської культури було, на відміну від європейської, не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини. Характерними домінантами китайської культури виступають: традиціоналізм – орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія – наявність фіксованих норм поведінки і мислення, що склалися на основі культу древності, і які були покладені в основу нового типу міської раціональної культури;  «розчиненням» релігійного начала в соціальному, що знайшло яскраве відображення в конфуціанстві. Докладніше про особливості конфуціанства див. у третьому розділі, присвяченому історичним формам релігії.

б) Це було вчення про небо, духів і душі предків з відповідною системою релігійного культу. Головними були зовнішні дії зумовлені звичаями

В основі вчення Конфуція лежить культ предків, який такий ж давній як і сама китайська цивілізація. Після смерті предки сприймались як духи, - а точніше - як зв'язуюча ланка між духами і людьми. Вони ж захищали від злих духів. Кожна сім'я, рід мали свій храм, в якому поклонялися духам предків. Спочатку в храмах знаходились ляльки з тканини чи статуї померлих. Пізніше з'явились таблички (чжу), які символізували предків. Без поради з духами померлих предків не починалась жодна серйозна справа: не сіяли, не збирали врожай. Державного характеру набуло шанування предків імператорів. Конфуцій розглядав Бога як Бога-Отця, а людей, як його дітей, які повинні любити Бога синівською любов'ю, а один одного як братів та сестер. "Вся піднебесна - одна сім'я", - казав він. Конфуцієм було розроблено "золоте правило" моральності, яке пізніше зустрінемо у Христа. В ньому говориться: "Роби завжди так, як хотів би, щоб робили з тобою. Не робі іншим те, чого не бажаєш собі".Віра в надприродне наявна в усіх міркуваннях Конфуція про природу, суспільство і людину. Його релігійно-філософська концепція має виразне соціальне спрямування, в основі її - відносини людини, держави і суспільства. Конфуцій визнавав сучасну йому суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад - досконалим. На його думку людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватись його порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, - вища над усе, особа - ніщо перед державою. Це повинна підтверджувати і утримувати релігія. Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення "про імена": будь тим хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник - чиновником, раб - рабом. Кожна соціальна група має сталі форми поведінки - лі, кожен повинен дотримуватися свого лі та поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховувати підлеглих. За потреби вони мусять "виправляти імена": ставити кожного на своє місце у суспільстві.