9.Філософія Шпенглера

а) книга німецького філософа Освальда Шпенглера "Присмерк Європи" (1918-1922) мала шалений успіх. У цій роботі Шпенглер виклав головні положення нової теорії культури. Для Шпенглера ідея безперервного прогресу людства, що була притаманною європейському раціоналізму, є неприйнятною.Історія культури може бути представлена як сукупність локальних культур, що виникають послідовно. Шпенглер нараховує 8 культур: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, аполлонівська (греко-римська), "магічна" (візантійсько-арабська), "фаустівська" (зах.-європейська), культура майя. Кожному культурному "організмові" зазделегідь призначений термін (близько тисячоліття), який залежить від внутрішнього життєвого циклу. Помираючи, культура перероджується в цивілізацію. Культура, підкреслює О.Шп., це органічна система духовно-соціальних орієнтирів, що мають здебільшого ціннісну основу завдяки чому вона здатна піднести людину над буденністю. Існуючи як локальна, кожна культура є унікальною та неповторною, вона має свою національну основу. Локальна культура ізольована від інших, її своєрідність визначається присутньою в ній "душею". "Душа" - це генетичний код культури, саме вона обумовлює винятковість кожної конкретно існуючої культурної форми. Культура стає своєрідним символічним відбиттям душі, саме через культурні феномени душа може себе реалізувати та проявити О. Шп. робить висновок про відсутність загальної спрямованості історичного процесу та наголошує на абсурдності самого поняття "людство".

б) життя культури - це безперервний процес народження та загибелі ряду культурних форм. Кожна локольна культура після народження та розквіту починає вичерпувати внутрішні резерви своєї душі, і на цьому етапі культура переходить в цивілізацію. Цивілізація як протилежність культурі, з одного боку, є рівнозначною шпенглерівському поняттю "мертвої протяжності", "бездушного інтелекту", а з іншого - лежить у контексті сягаючих Ніцше конкуренції "масового суспільства". Перехід від культури до цивілізації є перехід від творчості до стагнації (занепаду).

10.Концепція круговороту локальних цивілізацій Тойнбі

а)британський історик та соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975) оприлюднив "A study of history" (дослідження історії) у 12 томах (1934-1961), в якому переосмислив весь історичний розвиток людства у дусі теорії кругообігу локальних цивілізацій. Всесвітня історія являє собою лише сукупність історій окремих своєрідних та відносно самостійних цивілізацій. Тойнбі нарахував 21 цивілізацій, з яких сьогодні продовжує існувати 7 . Цивілізації - це автономні культурні утворення, які в своєму розвитку проходять стадії виникнення, зростання, надлому та розпаду, після чого вонигинуть, як правило, поступаючись місцем іншій цивілізації. На відміну від Шпенглера А.Тойнбі вивів " емпіричні закони", повторюваності, які дозволяють передбачити головні події у майбутньому.

б) А. Тойнбі шукав механізми, за допомогою яких здійснюються перехід суспільства із статичного стану в динамічний.Рух, що власне й зумовлює процес народження та існування цивілізації. Один з таких законів втілений в законі "виклик - та - відповідь".Згідно з цим законом кожен крок вперед у розвитку цивілізації пов я заний з адекватною (вірною, відповідальною) відповіддю на "Виклик" історичної ситуації. Рушійною силою, яка може дати адекватну відповідь на "Виклик" , є "творча меншість", яка є, за висловом Анрі Берхсона, є носієм "elan vital" ("життєвого пориву"). Саме творча меншість веде за собою "інертну більшість". Не маючи сили вирішити завдання епохи у цьому випадку "творча меншість" перетворюється в "панівну меншість" яка, за словами А. Тойнбі, нав язує не авторитетом, але силою свою владу більшості населення, яку брит. історик іменує " внутрішнім пролетаріатом".