Феноменологічний метод

Заснований на поєднанні філософських і культурологічних ідей: Гегель, Гуссерль. Ідея методу: художній твір в принципі не відстоює об’єктивної дійсності і тому аналізується як прояв суб’єктивного начала, духу митця. Мистецтво в цілому – розвиток свідомості, саморозвиток людського духу.

Кс: суб’єктивізм, духовність.

Засновником феноменології вважають Едмунд Гуссерля (п. ХХ). Послідовники – Роман Інгарден, Густав Шпет та ін.

Суть феноменологічної методики філософського пізнання світу, як відомо, вимагає: чистого абстрактування; відокремлення будь-якого явища, що вивчається, від оточення (іманентне дослідження).

Звідси, феноменологічне дослідження твору вимагає розглядати його незалежно від:

1)історичної дійсності (історичного контексту);

2)літературних традицій;

3)літературно-тематичного оточення.

Феноменологічний аналіз передбачає також розгляд твору окремо від біографії його автора. На цьому особливий акцент робив Г.Шпет: “до цих пір не можуть відректися при тлумаченні поетичних творів від заглядання в біографію автора. До цих пір історики і теоретики “літератури” нишпорять під канапами і ліжками поетів, нібито за допомогою знайдених там інколи “утензілій” вони можуть поповнити невистачаючого розуміння сказаного і чорним по білому написаного поетом”. Таким чином, феноменологічний підхід ставить перед дослідником вимогу вивчати твір “в самому собі”, виймаючи при цьому його із дійсності й ізолюючи зміст і форму від будь-яких впливів і контекстів. Феноменологія розглядає твір об’єктивно, виходячи не з наших суб’єктивних переживань, більш наукового, більш поглибленого розуміння як предмету вивчення тексту як галузі людської свідомості

Феноменологічний метод мав незаперечний вплив на формалістів і структуралістів.

Формальний метод

(10-20 р.р. ХХ століття)

Аналіз художньої форми і її елементів. Увага до поетики, «морфології» художнього твору, визначення рівнів форми: мотиву, композиції, сюжету. Кожен елемент форми має свою функцію, стабільно структурований.

Аналіз віршованих форм: рими, метру, строфіки…, цікавий статистичним прийомом.

Кс: поетика, форма, внутрішня форма.

Дістав таку назву тому, що при аналізі дослідник зосереджує увагу переважно на формі твору. Найбільшого поширення набув у перші десятиліття ХХ ст. Основні принципи формального підходу розроблялись російською школою формалістів, пізніше – ОПОЯЗ (Общество по изучению языка). Найвідоміші формалісти – В.Шкловський, В.Жирмунський, Б.Томашевський, Б.Ейхенбаум, Ю.Тинянов, Р.Якобсон, В.Пропп, М.Бахтін, Д.Чижевський.

Слід розрізняти чистий формалізм (коли виключна увага приділяється тільки дослідженню форми) і так би мовити поміркований формалізм (дослідження структури твору з позицій єдності змісту і форми з переважанням дослідження формальних елементів). Формалізм вивчає прийоми зображення не лише описово, а й у їх функціональному навантаженні. Враховує також складні взаємостосунки між твором й епохою. Проте нерідко формалісти розглядають твір поза його зв’язками з дійсністю, як явище самодостатнє, зі своїми, лише йому притаманними законами.

Дослідження твору здійснюється формалістами переважно у двох напрямках: вивчення мови твору та особливостей композиції. Формалісти прагнуть до точності своїх спостережень і висновків, а тому застосовують статистичні методи вивчення формових компонентів.