Біографічний метод

Аналіз біографічного компоненту художнього твору, обернена реконструкція біографії митця, вплив біографічного факту на творчість письменника.

Ключові слова: біографізм, біографічність.

Біографічний метод – це метод, який ґрунтується на дослідженні становлення та розвитку особистості митця, відтворення його живого образу у творі. Виникнення пов’язують із іменем франц. літературознавця Сент-Бева (1804 – 1869), який твердив, що в кожному художньому творі обов’язково має віддзеркалюватись авторська особистість як реальна історична особа, її інтимне життя, характер, виховання тощо, вважаючи навіть за потрібне вивчати тільки біографії великих людей, навіть не студіюючи творів письменника. Прихильники методу (Г.Брандес, Р.Гурман, Ю.Айкавальд) твердили, що індивідуальність митця визначає особливості його твору. Тлумачити твори, говорять вони, треба шляхом вивчення біографії митця, його записів, листів, спогадів про нього, особливостей характеру, думок. Проте цей метод у сучасному лз не став універсальним, а застосовується як один із часткових підходів для аналізу художнього твору, зокрема його змістових параметрів. Наприклад, зрозуміти специфіку творчості Ш.Бодлера, а саме, особливостей його антитези, дуже важко без розуміння його біографії: поет із самого раннього дитинства конфліктував із родиною, суспільством, владою, що призвело до внутрішнього конфлікту. Або, чому Бодлер віднаходить красу у всьому потворному, злому? Тому, що був оточений брудом (алкоголізм, розбещеність богемним життям) протягом усього життя. Або ж трагічне світосприйняття Ф.Кафки зумовлене його прагненням до самотності протягом життя (мріяв бути зачиненим у підземеллі), метафоричне мислення, яке він використовував навіть у побутовій мові, і нарешті, його неоднозначне ставлення до батька – глибока повага і протистояння його авторитетові. Подібних прикладів можна навести безліч. Всі вони розкривають причинно-наслідкові зв’язки між біографією митця та його творчістю. Все, що створює письменник, він пропускає через власну душу, прагне виразити себе у створених ним героях, образах чи сюжетах. Митець намагається відкрити закони буття чи суспільства відповідно до свого світобачення, політичної, етичної чи естетичної позиції. В українській науці представником біографічного методу став професор Львівського університету О. Огоновський (1833–1894), що написав „Історію літератури руської". У цій роботі вчений розглядав художній твір як прояв елементів біографії автора, а також подавав бібліографію творів письменника.

У цьому аспекті цікавим є психобіографічний метод як комплекс психоаналітичної методології, що являє собою психологічне дослідження творчої біографії письменника. Споконвіку мислителі різних епох і народів прагнули збагнути душевні особливості творчої особистості. У давньому світі типовим було уявлення, що істинна поезія виникає в особливому, наближеному до безумства, психічному стані. Італійський вчений-психіатр Ломброзо визначив тезу про невропатичні особливості геніальних людей: геніальність означала психічну аномалію. Психіатричний підхід спричинив ставлення до мистецтва як прояву хворої психіки. Психобіографічний метод дослідження пропонує деміфологізацію особистості. Ядром психобіографічного методу є аналіз ЕК та його подолання. Так, Фройд аналізуючи творчість Достоєвського, відзначав у нього чотири образи: художника, невротика, мораліста і грішника. Вчений зосереджував увагу на явному змісті творчості Достоєвського (вся вона побудована на злочині) і на її неусвідомленому змісті: вибір жорстоких, егоцентричних, агресивних характерів вказує на такі схильності і у внутрішньому світі письменника. Наприклад, тема батьковбивства у ”Братах Карамазових” тісно пов’язана із вбивством батька Достоєвського. Для психології, вважав Фройд, зовсім байдуже, хто насправді здійснив злочин, для неї важливо те, хто прагнув його у своїй душі. З цього йдеться про невроз письменника, сформований у дитинстві на основі потягу до вбивства батька. У психології Достоєвського Фройд простежив яскраві мазохістські і садистські нахили, що відобразилось у його письмі. Демонструючи психобіографічний аналіз, Фройд водночас категорично заперечував деякі його аспекти: можливої вульгаризації, суб’єктивації (перенесення власних психологічних проблем дослідника).