Міфологічний метод (хіх ст.) Міфопоетичний метод (хх ст.)

Аналіз міфології як основи літературної творчості. Спроби реконструкції міфу на основі фольклорного твору. Міф як «стабільна» система має безпосередній вплив на поетику художнього твору. Аналіз логіки, системності міфу як основи поетичної структури.

Кс: міф, поетична структура, етимологія, реконструкція, поетика, міфотворчість.

Міфопоетичний метод (хх ст.)

Ця традиція зорієнтовує на потрактування міфу як передумови художньої творчості, своєрідного “генетичного коду” поетичного мислення. Міф розглядається як універсальна система, що містить у згорнутому вигляді низку структурно-семантичних властивостей уже постміфічної, фольклорної та літературної творчості. Аналіз цих властивостей – чи не найактуальніше завдання нинішньої філологічної науки. При цьому статус міфопоетичного визначається не стільки констатацією наявності несвідомих імпульсів міфу у творчій практиці постміфічних епох, скільки якісним впливом міфосвідомості на процеси появи фольклорних і літературних художніх форм. Ось чому в парадигмі міфо-фольклорно-літературних зв’язків особливого значення набуває семантика художньої форми, прояви якої відносяться до моментів утілення міфологізованого світогляду. Орієнтація художньої форми на міфологічні архетипові структури тлумачиться сьогодні в розрізі інтертекстуального, метатекстуального, міфопоетичного тощо (І. Бражников, І. Зварич,  Н. Ліхоманова, В. Мацапура,      В. Руднєв). Згідно із загальною теорією тексту експлікація міфопоетичного компонента можлива лише за умови семантичного формального “підґрунтя”, певної усталеної схеми, на яку накладається текстова структура. Опис міфопоетичного, таким чином, зачіпає, з одного боку, проблему послідовної реконструкції прототекстових елементів (фраґментів), а з іншого – питання змістових функціональних властивостей міфопоетичних форм у фольклорному й літературному контекстах.

Компаративістика

Це порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу. В Україні засади порівняльного вивчення літератури застосовували М.Драгоманов, М.Дашкевич, І.Франко, Д.Чижевський. У Радянському Союзі цей метод не сприймався і критикувався як буржуазна наука. Нині в Україні компаративістика поновлена в правах (перевиданий Чижевський, відділ компаративістики Інституту літератури, одна з провідних наукових тем нашої кафедри: А.Градовський, Г.Синьок, В.Марценішко).

Предметом компаративістики є генетичні і типологічні збіги в національних, регіональних і світових літературах, вивчаються форми зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературної рецепції.

У ХІХ − ХХ ст. розгалужується на три самостійні методики: Історико-генетичний (генетичний), Історико-функціональний, Історико-типологічний (типологічний).

Герменевтичний

Заснований на ідеї багатозначності художнього твору, аналізує так звані його смилові рівні. Виокремлює і роз’яснює «глобальні» смисли твору: алегоричний, метафоричний, символічний…

Кс: зміст, текст, метафора, інтерпретація.