Культурно-історичний метод (історико-культурний)

Художній твір у системі історико-культурних зв’язків. Історія літератури у полі соціальних, економічних, політичних і т.д. проблем.

Кс: історизм, літературний процес, функції літератури.

Цей метод прагне осмислити і ґрунтовно-висвітлити суспільно-політичні процеси і т.зв. “дух часу”, які знайшли своє відображення в образах і картинах твору. Конкретно-історичний метод покликаний дати характеристику історичного колориту твору, що особливу вагу має при вивченні творів історичних жанрів, їхньої проблематики. Родоначальником цього методу був Іпполіт Тен (1829 – 1893). Він говорив: “Твір не просто гра уяви, але й знімок з оточуючої моралі... вивчення літератури дозволяє створити історію морального розвитку й наблизитись до пізнання психічних законів”. Він підкреслював, що відтворені в літературознавстві мораль, етикет, почуття залежать від національних, соціальних та епохальних рис людства. Ці три фактори вчений назвав обов’язковими для художнього твору. Твір при цьому перетворювався на культурно-історичний документ. Себто, мистецтво розглядається у прямій залежності від суспільства. Зміна суспільних відносин спричинює певні зміни в художній творчості. Найбільш популярним розглядуваний метод був у радянському літературознавстві. Конкретно-історичний метод має багато спільного з соціологічним вивченням твору. Серед українських науковців до культурно-історичного методу зверталися М. Петров, М. Дашкевич, І. Франко, а також представники так званого „народницького" напряму: М. Комаров, В. Горленко, В. Доманицький, Б. Грінченко, С. Єфремов, О. Терлецький та ін.

Соціологічний метод

(20-40 р.р. ХХ ст.)

Певний набір марксистсько-ленінських технологій: література висвітлює проблеми соціального буття і «вирішує» ці проблеми. Функція мистецтва − перетворення й удосконалення дійсності.

Кс: об’єктивність, детермінізм, пізнавальна, виховна функції мистецтва.

Розглядає твір в ідеологічному плані (що відображено, які процеси суспільного життя відбиті у творі тощо): взаємодію літератури і суспільства, місце і положення письменника у суспільстві, літературур як специфічну зброю у боротьбу за певні ідеї.

Соціологічний метод переважно охоплює зміст твору. Однак він може пояснювати не лише змістові параметри твору, а й формові, хоча їм надається другорядна роль, наприклад, стиль (полемічність І.Вишенського, його ідеологічні переконання обумовлюють особливості формальної організації його творів: риторизм, публіцистичність, дискусійність тощо).

Літературний твір виникає не із думок письменника, а із буття соціальної групи, тому літературознавцю необхідно зрозуміти “соціальне місценародження” літературного твору. Література розуміється як класичний факт. Соціально-політичний аспект художнього твору є епіцентром фахової інтерпретації (“художній твір є продуктом певної соціальної групи”, “естетичне втілення життя певної соціальної групи”). На інший план витісняється філософський, моральний, релігійний світогляд. В українському літературознавстві соціологічний метод успішно використав такий відомий літературознавець як Сергій Олександрович Єфремов, котрий розумів історію літератури як історію ідей. Соціологічний метод не слід ототожнювати з вульгарно-соціологічним.