Тема. Наукові напрями і конкретні методи аналізу художнього твору

1.Загальна характеристика напрямів і методів літературознавчого аналізу.

2.Біографічний та психобіографічний методи вивчення твору.

3.Культурно-історичний метод.

4.Соціологічний метод. Вульгарно-соціологічне вивчення твору.

7. Компаративістика та її різновиди.

8.Феноменологічний підхід у вивченні тексту.

9.Формальний метод.

10.Поняття про структуральний метод дослідження художнього твору. Семіотика.

11.Психологічний метод аналізу твору.

12. Психоаналіз як літературознавча методологія.

14.Новітні методи аналізу: пост структуралізм (деконструктивізм), гендерний підхід, постколоніальна критика.

У теорії й практиці літературознавчого аналізу існують різноманітні напрями або підходи інтерпретації художнього факту. Це зумовлено складною природою літературного твору, яку можна вивчати в різних аспектах.

Універсальних методів дослідження твору немає. Однак, найбільш адекватним специфіці художнього твору, принципам його організації є системно-цілісний аналіз.

Основні методи аналізу, які виробилися й були обґрунтовані в кожному напрямі і школі літературознавства ХІХ і ХХ століття: біографічний, психобіографічний, культурно-історичний, соціологічний, компаративний, герменевтичний, феноменологічний, формальний, структуралізм, семіотика, психологічний, психоаналіз, постструктуралізм і та інші.

Напрями і школи в літературознавстві почали формуватися в ХІХ столітті. За двісті років вони накопичили певну кількість наукових методів, які тепер можна обирати і використовувати кожен, хто вивчає літературу. Але це для нас становить певну проблему. Чому?

За радянських часів оволодіння методами наукового дослідження літератури не заохочувалось, швидше навпаки: влада докладала зусиль, щоб не допустити поширення сформованих у західному літературознавстві методів дослідження, називаючи їх буржуазними. Натомість запанував єдиний метод і шлях аналізу літературного твору – вульгарно-соціологічний. Розглядає твір в ідеологічному плані (що відображено, які процеси суспільного життя відбиті у творі тощо): взаємодію літератури і суспільства, місце письменника у суспільстві, літературу як специфічну зброю у боротьбі за певні ідеї. Літературний твір виникає не із думок письменника, а із буття соціальної групи, тому літературознавцю необхідно зрозуміти “соціальне місценародження” літературного твору. Соціально-політичний аспект художнього твору є епіцентром фахової інтерпретації (“художній твір є продуктом певної соціальної групи”, “естетичне втілення життя певної соціальної групи”). На інший план витісняється філософський, моральний, релігійний світогляд. Письменник у їхньому розумінні поставав як виразник окремих класів чи груп. Так, наприклад, Г.Квітку-Основ’яненка вони називали ідеологом дрібномаєтних поміщиків, а Л.Толстого – представником середнього дворянства, П.Куліш став “ідеологом реакційної літератури”, Н.Драгоманов “націоналістичним міщанином”, В.Винниченко й О.Олесь – “заклятими ворогами революції” тощо. Розвиток літератури укладається в таку класифікацію: доба родового побуту, доба раннього феодалізму, доба фінансового капіталізму, пролетарської диктатури і т.д. Тоді практично аналіз художнього твору зводився до таких міркувань: “Еней зображений кріпосником”, “Шевченко не мав т.зв. національної свідомості” (це витвір буржуазної критики й літератури). Коли виникала потреба означити в тексті своєрідність образної мови, то В.Коряк та його послідовники користувалися єдиним кліше: образність може бути селянська, буржуазна, пролетарська. Оцінка художнього твору робилася не на основі естетичного рівня, а ґрунтувалася на відповідності чи невідповідності зображеного принципом народності, класовості й партійності. Вульгарний соціологізм не стільки тлумачив твір, скільки розвінчував “прорахунки” його автора. Представники вульгарного соціологізму у вітчизняному літературознавстві – В.Коряк, С.Щупак, Я.Савченко.

Тому сьогодні спостерігається надто невтішна картина: тотальне невміння аналізувати твір самостійно, підміна аналізу компіляцією наукоподібних висловлювань про нього, симулятивний аналіз в національно-патріотичних шатах (підміна соцреалістичного) тощо. Проте детальне знання теорії методів, напрямів, шкіл інколи не приносить видимих результатів, бо з іншого боку є твір як самостійне явище. Тоді закономірно виникає питання: як проаналізувати цей твір, який шлях аналізу обрати, і через призму якої методології здійснити логічні процедури аналізу. Тому розглянемо детальніше особливості методів ахт.