4.Комбінований (комплексний) шлях аналізу

При комбінованому шляху аналізу системно і цілісно поєднуються всі вище зазначені шляхи. Будь-який літературний твір вимагає залучення різних засобів осмислення тексту. Основоположне поняття такого шляху – це системотворний чинник. Таким чинником більшість дослідників вважає ідейно-емоційний пафос твору. Він і є тою метою, за якої працюють усі компоненти художньої системи, що складаються з підсистем, таких як тема, проблематика, система образів, композиція, мова.

Аналіз ліричного твору

1. Дата написання.

2. Реально-біографічний і фактичний коментар. Історія написання і видання твору.

3. Жанрова своєрідність:

• пейзажна,

• інтимна,

• релігійна,

• медитативна,

• громадянська лірика.

• історично сформовані жанри лірики – пісня, гімн, дифірамб, послання, ідилія, епіграма, ліричний портрет тощо.

4. Ідейний зміст:

• Провідний мотив,

• Допоміжні мотиви.

• Пафос (емоційне забарвлення, почуття, виражені у вірші).

• Домінування громадянських чи особистісних інтонацій.

5. Образно-тематична композиція твору і її типи: зіставлення і розвиток основних словесних образів: за подібністю; за контрастом; за суміжністю; за асоціативним зв’язком; розвиток і трансформація центрального образу; логічний роздум.

6. Назва твору (що вона визначає: жанр, тему, головний тематичний образ, обставини, без яких зміст твору може бути не зовсім зрозумілим); характер зачину (яка його роль у підготовці читача до сприймання складної специфічної інформації твору); своєрідність закінчення (кінцівки) вірша.

7. Композиційні прийоми, які використовує письменник: обрамлення, ретроспекція, композиційний „розрив подій”, повтори і варіації, мотиви, умовчання, підтекст, алюзія, „езопівська мова”, суб’єктна організація, зіставлення – паралелізм, протиставлення, монтаж тощо).

8. Віршовий „сюжет” та етапи його розвитку:

• вихідний момент у розвитку почуття;

• розвиток почуття;

• кульмінація (можлива);

• резюме, або авторський висновок.

• роль позасюжетних елементів твору: заголовку, присвяти, епіграфу.

9. Ключові образи твору (схарактеризувати образ ліричного героя):

• персонажі,

• пейзажі,

• речі,

• емоції,

• абстрактні поняття.

10. Мовні засоби, які сприяють емоційному наснаженню твору –

• фоніка: асонанс, алітерація, звуконаслідування ,

• лексика: нейтральна, знижена і піднесена; застаріла лексика (архаїзми, історизми), неологізми; пароніми, омоніми, антоніми, неологізми, професіоналізми, вульгаризми, арготизми тощо;

• тропи: порівняння, епітет, метафора, метонімія, синекдоха, евфемізм, перифраз, гіпербола, літота, алегорія, символ, антономазія та ін.;

• синтаксичні фігури: паралелізм; епіфора, анафора, кільце, плеоназм, тавтологія, полісиндетон, асиндетон, еліпсис, градація, риторичне запитання, риторичне звертання, риторичний вигук, риторичний оклик, риторичне заперечення, ампліфікація, інверсія, антитеза.

11. Віршова композиція:

• Система віршування.

• Вид стопи.

• Віршовий розмір

• Вірші римований чи неримований.

• Спосіб римування.

• Вірш строфічний чи нестрофічний.

• Вид строфи.

12. Підсумок. Особливості рецепції. Оцінки критиків і літературознавців.