Структуральний метод дослідження художнього тексту

(50-ті роки ХХ ст.)

Аналізує основи структури твору, що містить універсальні мисленнєві «ходи», пізнавальні «операції»: бінарні структури, ст. рук туру порівняння і метафори. Ці структури проявляються виключно у всіх проявах культурної діяльності: у міфі, фольклорі, обряді, ритуалі, моді, художньому творі тощо.

Аналітичні принципи структуралізму − вихід за межі тексту, пошук універсальних культурних структур (н-д, гра), кодів, системних збігів.

Кс: структура, варіант, інваріант, код, шифр.

Структуральний метод спочатку використовувався у лінгвістиці (його засновники – І.А.Бодуен де Куртене і Ф.Соссюр), а згодом набув поширення в науці про літературу. Вперше прийоми структуралістичного методу застосував до аналізу художнього твору відомий американський лінгвіст Роман Якобсон, а потім Р.Барт, Ю.Лотман, У.Еко.

Структуралізм використовує досягнення інших наук:

1)кібернетики (науки про загальні риси процесів і систем управління в технічних системах та живих організмах);

2)семіотики (науки про сигнальні системи; часто семіотику називають наукою про знакові системи);

3)теорії інформації;

4)математики.

Основні теоретичні засади:

1)Мета структуралізму – модернізувати гуманітарні науки на засадах ідеалу “нової науковості”. Основою такої науковості стало соссюр. та постсосс. мовознавство.

2)Структуралізм прагнув відповідно до своєї науково-пояснювальної функції віднайти спільний закон, що породжує індивідуальні явища. Структуралізм відрізнявся від герменевтики. Цю відмінність влучно охарактеризував російський вчений Т.Косіков: “Герменевтика розмовляє з літературою, а наука говорить про неї; герменевтика розгортаючи певні смисли твору, нескінченно тлумачить і перетлумачує його, тоді як наука описує загальнозначущі закони, яким він підкорений”. Тому структуралісти-літературознавці не визнають інтерпретаційної методології.

3)В основу структуральної методології покладено теорію бінарності (концепція структури, яка представлена бінарною (двочленною) опозицією). Структуралісти вважали, що всі феномени культури побудовані на основі бінарних моделей.

4)Структурний метод у художньому творі виділяє два плани: 1) явний, що піддається безпосередньому спостереженню, 2) прихований “глибинний” (структурний).

5)Структуралізм, використовуючи відкриття несвідомої інфраструктури, спростував ілюзію розуму засобами самого роздуму. Тому структурна методологія критикує такі школи, як феноменологія та екзистенціалізм, тобто феноменологічну “філософію свідомості” та екзистенціалістську “філософію суб’єкта”. Літературознавчий структуралізм позбувається значущості автора як індивідуальної свідомості, підносячи самодостатність тексту як вияву глибинної структури.

6)Структуралізм став метафізичною поетикою, оскільки тісно пов’язаний з метафізикою (філософське вчення про вічну субстанцію, що лежить в основі нескінченно змінного світу).

В основі структурального аналізу лежить погляд на твір як на складну структуру, між частинами якої існують різноманітні системні взаємозв’язки. На відміну від формалістів структуралісти розглядають твір не тільки як формальну “систему прийомів”, але й як цілісну структуру (тобто до складу твору включають зміст). Для структуралістів характерне розуміння твору як самодостатньої замкненої системи. Структуралісти чітко розмежовують в структурі твору текст і підтекст. Їх цікавить текст як модель, що має ієрархію у внутрішній організації. Вони розглядають текст як замкнуту в собі систему знаків. Текст розмежовується ними рядом мікрочастин (рівнів).

Прихильники структуралізму не досліджують твір в аспектах його соціального функціонування, психології сприймання, історії створення тексту.

Наукові інтереси структуралістів обертаються найчастіше навколо проблем поетики твору (дослідження художньої мови, віршування, композиції). Структуралізм прагне наблизитись до точних наук, уникнути догматизму і суб’єктивізму в дослідженні твору. З цією метою представники широко використовують при аналізі тексту математичні методи. Аналіз творів за структуралістською методологією вступив у конфлікт з академічним літературознавством, долаючи його позитивістську практику логічною обґрунтованістю досліджень.

Крім переваг, структурний аналіз художніх розповідань має і свої недоліки. Насамперед, поняття “структура” не дало змоги вичерпно пояснити весь художній текст, оскільки поза структурою завжди залишається певний “емоційний” надлишок твору: поза його увагою залишилися соціологічний, культурний, біографічний рівні. Структуралізм виходив з концепції тотожності абстрактного автора й абстрактного читача, не враховуючи неточність кодів автора і читача, що закладає основи для постструктуралістського бунту (Н.Зборовська).

В Україні спробувала застосувати в 60-ті рр. окремі прийоми структуралізму до вивчення художнього тексту М.Коцюбинська.