
- •Шляхи та методи аналізу художнього твору
- •1. Загальне поняття основних шляхів і методів аналізу художнього твору.
- •Основні шляхи аналізу художнього твору
- •1. Шляхи аналізу. ”Слідом за автором”, послідовний аналіз.
- •2.Пообразний шлях аналізу художнього твору.
- •3.Проблемно-тематичний та ідейно-тематичний шляхи аналізу
- •4.Комбінований (комплексний) шлях аналізу
- •Аналіз ліричного твору
- •Тема. Наукові напрями і конкретні методи аналізу художнього твору
- •Біографічний метод
- •Культурно-історичний метод (історико-культурний)
- •Соціологічний метод
- •Міфологічний метод (хіх ст.) Міфопоетичний метод (хх ст.)
- •Міфопоетичний метод (хх ст.)
- •Компаративістика
- •Герменевтичний
- •Феноменологічний метод
- •Формальний метод
- •Структуральний метод дослідження художнього тексту
- •Семіотичний
- •Психологічний метод
- •Психоаналітичний метод
Шляхи та методи аналізу художнього твору
1. Загальне поняття основних шляхів і методів аналізу художнього твору.
У теорії і практиці літературознавчого аналізу існують різноманітні напрями і підходи до інтерпретації художнього твору. Це зумовлено складною природою літературного твору, який можна вивчати в різних аспектах. Універсальних методів дослідження твору немає. Повнота та цілісність ахт залежить від комплексного використання різних шляхів та методів аналізу.
Як правило, художній твір сприймається як носій певного змісту (ідей, проблем, пафосу) на читацькому рівні, а розмова про враження від сприйняття видається аналізом твору. Звісно, якщо враженнями від твору ділиться філолог певної кваліфікації, в його оцінці неминучі елементи аналізу. Але в реальних ситуаціях це трапляється надто рідко і спонтанно. Характеризуючи персонажів, вбачають у них реальних людей, даючи морально-етичну оцінку їхнім вчинкам, розповідаючи про події, розглядають подробиці цих подій так, як обговорюються ті чи інші реальні події свідками чи учасниками, розмови про настрій, емоції твору – це опис того настрою і тих емоцій, які виникли безпосередньо під враженням від твору. Якщо ми аналізуємо твір, то це означає, що ми шукаємо відповідь на запитання: ”Як твір зроблено, як твір побудований, з огляду на ту функцію, яку для нього передбачив автор?”. При цьому необхідний інструментарій (недаремно Барт порівнював аналітика-літературознавця із хірургом за операційним столом).
Рівень будь-якої науки визначається ефективністю методів, якими вона володіє. Літературознавство як наука про літературний твір і літературний процес за століття свого становлення і функціонування виробило значну кількість літературознавчих шляхів і методів аналізу художнього твору. На ґрунті розвитку та еволюції літературного процесу поступово формується наука, яка цей процес вивчає. В ній теж виробляються напрями і певні підходи до вивчення твору чи творчості. Згодом вони усвідомлюються як метод аналізу (спосіб вивчення). Тільки усвідомлений шлях і метод аналізу обґрунтовується певною кількістю науковців, котрі зосереджуються на розв’язанні якоїсь наукової проблеми, утверджується конкретна методологія через її апробацію і утворюється провідна наукова школа (формалістська школа, структуралізм, школа рецептивної естетики). Методи аналізу художнього тексту визначають види ахт (психоаналітичний, соціологічний, естетичний).
Основні шляхи аналізу художнього твору
за розвитком дії, ”слідом за автором”, послідовний аналіз;
пообразний;
проблемно-тематичний;
ідейно-тематичний;
комбінований.
Серед нетрадиційних шляхів аналізу – літературознавчий (поглиблене вивчення літературно-критичних джерел, а саме: творчих (чернеток, варіантів текстів), ділових (ділових паперів, листів), інтимних (щоденників, мемуарів), критичних (нарисів, зауважень, інформації про видання твору тощо); стилістичний (дослідження стильових особливостей тексту, стилю письменника); композиційний (дослідження взаємозв’язку компонентів твору); лінгвістичний (спостереження за мовними одиницями художнього твору, дослідження мовних особливостей тексту); філологічний (комбіноване дослідження лінгвістичних та літературознавчих особливостей тексту; герменевтичний (тлумачення багатозначних у змістовому плані текстів або назв текстів).