3. Ідеологічне підґрунтя

У період, коли діяльність Д. Донцова була по-особливому впливовою й кипучою (перша половина ХХ ст.), перед українською нацією постали три великі проблеми, які треба було розв’язати: формування ідеології модерної нації, здобуття державної самостійності, створення динамічної моделі національної культури. Першим, хто в новітніх часах концептуально висунув ідею укра­їнської державної незалежності, був галицький соціал-демократ Юлі­ан Бачинський (1870-1940). Його книжка "Україна Irredenta" побачи­ла світ у Львові 1895 року. Як це не парадоксально, але висновки про самостійність мають у Бачинського марксистську основу. Книжка писалася під враженням т.зв. трудової еміграції українців з Буковини й Галичини за океан наприкінці ХIХ ст. Мовляв, ця продуктивна сила витрачається марно, поза Україною, але у власній державі українці матимуть можливість реалізовувати свій потенціал.

Проте абсолютно "знаковою" фігурою для всієї України став Микола Міхновський (1873-1922), який виголосив 19 лютого у Полтаві та 26 лю­того 1900 року у Харкові свою епохальну промову "Самостійна Україна", яка того ж року побачила світ у Львові. Міхновський виходить з ідеї націо­нальної самодостатності українців: "Українська нація самовистарчальна й має всі духові та матеріальні дані жити самостійним життям". Його на­ціоналізм був виразно загальнонаціональним, зверненим до всіх українців та пов’язаним з ідеями соборності й державної незалежності. Він писав: "Україна для українців", "одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ".

Саме Дмитру Донцову волею долі судилося створити ідеологічні підстави для створення організації нового типу, якою стала ОУН. Про це пише Василь Іванишин: "І серед цих реалій, які в більшості українських інтеліґентів викликали зневіру, апатію чи розпач, Донцов у ХХ ст. зробив те, що в ХIХ – Шевченко. Він створив якісно нову філософію виживання нації, яка формувала новий, революційний спосіб національного думання при осмисленні минулого, аналізі й оцінці сучасного та плануванні політичного майбутнього. Вона ви­кликала оптимізм, повертала віру, кликала до дії. (...) Його філософія стала основою світогляду мільйонів українців. Його ідеологія націо­нально-визвольної боротьби послужила теоретичною базою для полі­тичної практики ОУН, якій вдалося на цій основі виховати і поста­вити під знамена нещадної боротьби сотні тисяч патріотів, що без вагань жертвували собою в ім’я свободи України. Його вчення і досі не втратило свого значення як основа для витворення національ­но-екзистенціальної методології нашого часу і як можливий варіант на­ціональної дії в умовах не виключеної політичної безвиході"

Націоналістичну доктрину Дмитра Донцова слід розглядати як органічний розвиток ідеології українського націоналізму, який був розпо­чатий його попередниками. Зміст і форма донцовських писань визнача­лися конкретною духовною і суспільно-політичною ситуацією на укра­їнських землях у 20-30-х роках ХХ століття. Ми повинні розгля­дати адекватність того, що сталося і відбулося, а не можливості створення того, що могло бути, але історично не здійснилося.