7. Дивідендна політика підприємства.

Дивідендна політика — це політика щодо розподілу отриманого підприємством прибутку за умови, що власники підприємства мають право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Дивідендна політика включає рішення щодо виплати прибутку власникам та реінвестування його у виробничу діяльність і тому тісно пов'язана з одним із основних напрямів діяльності фінансових менеджерів — управлінням структурою капіталу.

Дивідендна політика суттєво впливає на процес залучення джерел фінансування, оскільки капітал підприємства може формуватись за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

Підприємства у своїй діяльності можуть формувати та реалізувати більш чи менш складні дивідендні політики . Однак в основу багатьох конкретних дивідендних політик покладено досить прості методики виплати дивідендів, серед яких найпоширеніші такі.

1. Постійний процентний розподіл прибутку. Дивіденди сплачуються на основі незмінного коефіцієнта дивідендного виходу:

к = Дивіденди : Прибуток поточного року.

При такому підході дивіденди суттєво залежать від фінансових результатів року і можуть коливатися, що призводить до падіння ринкової ціни акцій.

2. Фіксовані дивідендні виплати. Розмір дивідендів не змінюється незалежно від результатів виробничої діяльності. Якщо тривалий час компанія працює успішно, розмір дивідендів може підвищуватись.

3. Методика гарантованого мінімуму та екстра-дивідендів. Виплачуються постійні дивіденди, а в разі успішної діяльності підприємства виплачуються додатково екстра-дивіденди, які мають разовий характер і виплачуються не дуже часто.

4. Виплата дивідендів за залишковим принципом. Спочатку складають бюджет капіталовкладень, а після цього визначають джерела фінансування, в тому числі частину прибутку.

Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх заінтересованих сторін форми виплати дивідендів. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах: грошова; негрошова; змішана форма; приховані дивіденди.

8. Європейська концепція ефекту фінансового важеля.

Європейська концепція фінансового важеля характеризується показником ефекту фінансового важеля, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових коштів. Такий спосіб розрахунку широко використовується в країнах континентальної Європи (Франція, Німеччина та ін.)

Ефект фінансового важеля (ЕФВ) показує, на скільки відсотків збільшується рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства і розраховується за формулою:

ЕФР = (1-Нп) * (Ра-ЦЗК) * ЗК / СК

де Н п - ставка податку на прибуток, у частках од.;

Рп - рентабельність активів (відношення суми прибутку до сплати відсотків і податків до середньорічної суми активів), в частках од.;

Ц зк - средневзвешанная ціна позикового капіталу, в частках од.;

ЗК - середньорічна вартість позикового капіталу; СК - середньорічна вартість власного капіталу.

У наведеній формулі розрахунку ефекту фінансового важеля три складові:

♦ податковий коректор фінансового важеля (l-Нп), який показує, якою мірою проявляється ефект фінансового важеля у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку;

♦ диференціал фінансового важеля (р а-Ц, к), що характеризують різницю між рентабельністю активів підприємства та середньозваженої розрахункової ставкою відсотка по позичках і позиками;

♦ плече фінансового важеля ЗК / СК величина позикового капіталу в розрахунку на карбованець власного капіталу підприємства. В умовах інфляції формування ефекту фінансового важеля пропонується розглядати в залежності від темпів інфляції. Якщо сума заборгованості підприємства та відсотків по позиках і позиках не індексуються, ефект фінансового важеля збільшується, оскільки обслуговування боргу і сам борг оплачуються вже знеціненими грошима:

ЕФР = ((1-Нп) * (Ра - ЦЗК / 1 + i) * ЗК / СК,

де i - характеристика інфляції (інфляційний темп приросту цін), в частках од.

У процесі управління фінансовим важелем податковий коректор може бути використаний у випадках:

♦ якщо з різних видів діяльності підприємства встановлені диференційовані ставки оподаткування;

♦ якщо за окремими видами діяльності підприємство використовує пільги з податку на прибуток;

♦ якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим оподаткування прибутку, а також у зарубіжних країнах.

Різниця між прибутковістю сукупного капіталу та вартістю позикових коштів дозволить збільшити рентабельність власного капіталу. За таких умов вигідно збільшувати плече фінансового важеля, тобто частку позикових коштів у структурі капіталу підприємства. Якщо Р а <Ц зк, створюється негативний ЕФР, в результаті чого відбувається зменшення рентабельності власного капіталу, що в кінцевому підсумку може стати причиною банкрутства підприємства.

Чим вище позитивне значення диференціала фінансового важеля, тим вище за інших рівних умов його ефект.

Плече фінансового важеля характеризує силу впливу фінансового важеля. Даний коефіцієнт мультиплікуючий позитивний або негативний ефект, одержуваний за рахунок диференціала. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового важеля викликає ще більший приріст його ефекту і рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового важеля призводить до ще більшого зниження його ефекту і рентабельності власного капіталу.