35. Сучасні тенденції у сфері діяльності кредитних спілок в Україні

Нова епоха в розвитку українських кредитних спілок розпочалася після набрання чинності в січні 2002 року Закону України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року №2908-111. До цього ці громадські непри­буткові організації впродовж 12 років працювали в умовах майже правового вакууму.

На сьогодні стримує попу­ляризацію й подальший розвиток українських кредитних спілок їх відносна "бідність". Кредити, які надають кредитні спілки, у бага­тьох випадках мало чим відрізняються від кредитів комерційних банків. Залучення нових членів, а з ними і зростання фінансового потенціалу можливі лише за наявних переваг фінансово-кредитної політики кредитних спілок над аналогічною політикою інших фінансово-кредитних інститутів.

«Ахіллесовою» п'ятою вітчизняних кредитних спілок, через яку вони істотно програють комерційним банкам є відсутність у нових фінансових установ Фонду гарантування вкладів. Водночас його оперативне запро­вадження лягло б додатковим фінансовим тягарем на і без того досить високі спілчанські відсотки. Принципова відмінність кредитної спілки від банку полягає у тому, що вона виконує лише дві базові операції гро­шового ринку, зберігаючи при цьому статут фінансового посередника. Це залучення коштів і їхнє розміщення. Банк і тільки він виконує ще й третю базову функцію – відкриття і обслуговування поточних рахунків клієнтів. Якщо хтось із небанківських фінансових посередників хоче проводити ще й розрахунково-ка­сове обслуговування клієнтів, він повинен набути статусу банку у порядку, визначеному чинним за­конодавством: отримати ліцензію та відповідні дозволи Національ­ного банку України.

Структура загального кредитного портфеля кредитних спілок України На сьогодні, в Україні кредитні спілки, незважаючи на те, що після їх відновлення минуло небагато часу, поступово завойовують свою нішу на ринку кредитів населення. Функціонування кредитних спілок ускладнюється також через неврегульованість питань нагляду і контролю за їх діяльністю. Головною проблемою функціонування кредитних спілок в Україні є недосконалість законодавчо-нормативного середовища й закріплення кооперативної природи кредитних спілок. Оптимальним розв’язанням цієї проблеми є внесення змін до нормативно-правових актів, які регламентують діяльність кооперативних неприбуткових товариств та кредитних спілок. На даний час в Україні дії два стабілізаційних фонди, що діють при загальнодержавній асоціації кредитних спілок: Програма захисту вкладів при Всеукраїнській асоціації кредитних спілок та Стабілізаційний фонд при Національній асоціації кредитних спілок України

35. Особливості надання послуг реєстраторами та зберігачами цінних паперів.

Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію.

Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депози­тарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини.

Оплата послуг депозитарію здійснюється за тарифами, які встанов­лює сам депозитарій. Максимальний розмір тарифів встановлюється Дер­жавною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності по випус­ку та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами за наявності відпо­відного дозволу мають право бути зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов'яза­ну з обігом цінних паперів, за ви­нятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

У статутному фонді зберігача частка іншого зберігача, торговця цінними паперами, інвестиційної компанії та інших професійних учасників фондового ринку не може перевищувати 5%. Частка інституційного інвестора, який не є професійним учасником фондового ринку (страхова компанія, недер­жавний пенсійний фонд та інші) у статутному фонді зберігача не може пе­ревищувати 20%, якщо інше не передбачено законом.

У разі одержання зберігачем дозволу на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім опе­рацій реєстратора за договором з емітентом. Зберігач не може бути інвес­тиційним керуючим депонента, який є інституційним інвестором.

Зберігачі можуть здійснювати депозитарну діяльність з цінними па­перами (таблиця 1), випущеними в документарній і бездокументарній формах.

Оплата послуг зберігача здійснюється відповідно тарифів, які встановлені самим зберігачем. Максимальний розмір тарифів встановлюється Дер­жавною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Юридичні особи можуть одержати дозвіл на ведення реєстрів влас­ників іменних цінних паперів, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх статутом. Органи державної влади не можуть бути засновниками або учас­никами реєстратора. Центри сертифікатних аукціонів і їх правонаступ­ники не можуть вести реєстри і бути засновниками та учасниками реєст­ратора.

Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо кількість влас­ників цінних паперів не перевищує кількості, визначеної Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Емітент не може бути прямо ч и опосередковано засновником та учас­ником реєстратора, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор.

Реєстратор веде реєстр власників іменних цінних паперів на умовах договору, що укладається з емітентом цінних паперів.

Типова форма договору затверджується Державною комісією з цінних паперів.

Світовий досвід свідчить, що використання новітніх інформаційних технологій та сучасних фінансових інструментів для забезпечення фун­кціонування фондового ринку неможливе без системоутворюючого комплексу взаємопов'язаних інститутів інфраструктури ринків капіта­лу, яким виступає депозитарна система.

Склад, структура та порядок функціонування депозитарної системи України визначені Законом України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депо­зитарну діяльність щодо цих паперів, відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» здійснює Національний банк України. Прями­ми учасниками Національної депозитарної системи законодавством визначені депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів, кількість яких на початок 2004 року становила: Національний депозитарій України, депозитарій Національного банку України, один не­державний депозитарій, 122 зберігачі (що обслуговують 16,7 млн. влас­ників іменних цінних паперів) та 364 реєстраторів (які на підставі відпо­відних ліцензій ведуть реєстри 18 тис. емітентів цінних паперів). Крім того, на кінець 2003 року дозволи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на самостійне ведення реєстрів власників цінних па­перів мали 755 акціонерних товариств. В 2003 році Національна депози­тарна система обслуговувала корпоративні права понад 16 млн. інвесторів.

При цьому, переважна більшість цінних паперів (близько 90%) випущена у документарній формі. Ідентифікація цінних паперів здійснюєть­ся відповідно до стандарту 180 6166 (загальноприйняті міжнародні коди призначено 100% державних цінних паперів міжнародного та близько 40% корпоративних цінних паперів). Опосередкованими учасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі цінними паперами - біржі та позабіржові торговельні системи (на кінець 2003 року їх кількість складала 10), а також 876 торговців цінними паперами, 182 банки, та 34263 підприємства, які є емітентами цінних паперів.