31. Поняття немат. Активів та хар-ка методів оцінки їх вартості.

Немат. активи – це категорія, що виникає внаслідок володіння правами на об`єкти інтелектуальной власності або на обмежені ресурси та на їхнє використання в господарській діяльності з одержанням доходу. Матеріальні активи:

• Права, що виникають унаслідок володіння патентами і свідоцтвами на відповідні об`єкти промислової власності; об`єктами авторського права та суміжними правами

• Права на використання створених на фірмі нетрадиційних об`єктів інтелектуальной власності

• Права на користування земельними ділянками та природними ресурсами

• Монопольні права на використання рідкісних ресурсів, ліцензії на здійснення певних видів діяльності

• Організаційні витрати на створення підприємства

• Права, що виникають унаслідок укладених ліцензійних угод з іншими організаціями

• Застосовують витратний, прибутковий (дохідний) та ринковий підходи до встановлення конкретних методів оцінки вартості.

Витратний:

• Метод початкових витрат передбачає визначення вартості немат.активів за даними бухг. звітності п-ва (орг-ції) за кілька останніх років. Розрахунки здійснюються в такій послідовності: виявляються всі фактичні витрати на створення, придбання чи впровадження об`єкта інтелектуальної власності; витрати уточнюються з урахуванням індекса цін на дату оцінки; визначається нарахована на об`єкт інтелектуальної власності величина амортизаційних витрат; розраховується вартість об`єкта інтелектуальної власності як різниця між уточненими витратами та нарахованими амортиз. сумами.

• Метод вартості заміщення Максимальна вартість певного немат. активу визначається як мінімальна ціна аналогічного елемента немат. активів

• Метод відновної вартості Для розрахунків вартості унікальних немат. активів. Відн. вартість визн. як сума витрат, необхідних для відтворення точної копії оцінюваного активу з урахуванням сучасних цін

Прибутковий:

• Метод капіталізації прибутку Оцінка вартості немат. активу за методом капіталізації прибутку охоплює такі етапи:

• виявлення джерел і розмірів чистого прибутку від використання відповідного активу;

• визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

• розрахунок вартості активу способом ділення чистого прибутку на ставку капіталізації

• Метод дисконтування майбутніх грошових потоків Реалізацію цього методу пов`язано з такими послідовними діями:

• оцінкою майбутніх грошових потоків, що включають чистий прибуток від використання об`єкта інтелектуальної власності та величину амортизації цього об`єкта;

• визначенням ставки дисконтування;

• розрахунками сумарної поточної вартості майбутнього прибутку;

• складанням одержаних результатів та приведеної до поточного періоду вартості об`єкта інтелектуальної власності

Ринковий:

• Метод порівняльного аналізу продажу потребує порівняння об`єкта оцінюваної інтелектуальної власності з вартістю аналогічних об`єктів, що продані на ринку

• Метод звільнення від роялті Вартість активу визначається на основі припущення, що вся інтелектуальна власність не належить п-ву. Тоді п-во частину виторгу мало було б виплатити у вигляді роялті. Насправді цю частину виторгу п-во залишає в себе і вважає її додатковим прибутком. Вартість грош. потоків з урахуванням цього прибутку і вважають ринковою вартістю оцінюваного активу.

32. Стр-ра і принципи орг-ції виробн. процесу.

Виробничий процес — це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами ви­робничого процесу є процес праці як свідома ді­яльність людини, предмети та засоби праці. Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси.

Головною складовою виробничого процесу є тех­нологічний процес — сукупність дій зі зміни та ви­значення стану предмета праці. За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні про­цеси — це процеси безпосер. виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основ­них процесів. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них нале­жать складські, транспортні процеси. За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках. Безпе­рервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має ста­лого об'єму й форми. За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, ав­томатизовані та автоматичні процеси.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є опе­рація. Операція — це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без персналагоджування устаткування.

Виробничий процес та окремі його операції ма­ють бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації ви­робничого процесу слід дотримуватися певних принципів

Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робо­чих місцях. Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спро­можності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної си­стеми підрозділів і машин. Принцип паралельності передбачає одночасне виконання ок­ремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особли­во важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці в про­цесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зво­ротних переміщень. Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжни­ми технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю.

Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунто­ване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні опе­рацій виробничого процесу.

Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має опе­ративно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'я­заних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її моди­фікацією. Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Розглянуті принципи раціональної організації виробничого про­цесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економіч­ної ефективності.