29.Попередження ерозії на зрошуваних і осушуваних землях.

Основними передумовами розвитку водної ерозії на зрошуваних і осушуваних землях є:

• Перевищення допустимих з умов розмивання швидкості руху води в борознах і смугах при поверхневому поливі

• Погане планування поверхні поливних ділянок

• Невідповідність якості дощу водно-фізичним властивостям грунту

• Проектування каналів в напрямку великих ухилів

• Незадовільна експлуатація

• Будівництво відкритих зрошувальної і осушувальної мережі

• Великі фільтраційні і технічні втрати

• Відсутність водозбірно-скидної мережі

Для попередження водної ерозії застосовують:

- організаційно-господарські засоби під час експлуатації

- агромеліоративні і гідромеліоративні заходи на стадії будівництва і експлуатації меліоративних систем.

Елементи техніки поливу повинні забезпечувати допустимі швидкості руху води. Інтенсивність дощу завжди менша за всмоктуючи спроможність грунту.

В процесі експлуатації повинен вестись постійний моніторинг зрошувальних і осушувальних мереж.

30. Боротьба зі зсувами грунту та селевими потоками

До явищ водної ерозії грунту належить і сповзання великих мас з природніх схилів, або штучних укосів, які викликаються дією грунтових вод, особливо у пригірських і гірських районах.

Основними причинами утворення зсувів є:

• Наявність крутих схилів

• Шарувата будова грунтової товщі

• Велика тріщинуватість порід

• Насиченість грунтових мас підземними водами

Активізацією цих процесів можуть бути:

• Неправильна оранка

• Забудова схилів

• Відсутність дерево-чагарникової рослинності

• Надмірне навантаження будівельної техніки

• Відсутність водозливної та водопровідно-каналізаційної мережі

Для попередження зсувів:

• Закріпляють укоси

• Споруджують підпірні стінки

• Влаштовують дренажі

Селі – грязекам’яний потік, що рухається по схилу, або руслу річки і який після руху застигає.

Для попередження сель проводять лісонасадження, посів трав, влаштовують тераси, тераси-канали, що затримують стік і грязевий потік.

31.Лиманне зрошення

— штучне одноразове (строком від З— 5 до 5—10 днів) глибоке (на глиб. до 2 м і більше) зволоження грунту. Здійснюють Л. з. затриманням на поверхні зрошуваного поля (лиману) талих вод місцевого стоку за допомогою земляних валів або дамб, що розбивають зрошувану площу на яруси (мал.). В СРСР найпоширеніше в Казахстані, Заволжі і на Пн. Кавказі, де забезпечує високі врожаї кормових культур

32.Рекультивація

Рекультивація– штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву після техногенного порушення природи.

Дефініції. Загальна характеристика

1. Комплекс меліоративних лісокультурних та озеленювальних робіт, які скеровані на відновлення продуктивності та господарської цінності порушенихземель, приведених до непридатного стану внаслідок тривалого перебування під породними відвалами, мулонакопичувачами тощо.Відтворення, покращання умов навколишнього середовища з метою повторного використання порушених у процесі господарської діяльності територій

2. Здійснення комплексу заходів для забезпечення можливості повторного використання земель, пошкоджених у процесі виробничої діяльності, а також запобігання шкідливій дії промислового виробництва на екологію навколишнього середовища. Проведення Р.з. передбачає створення культурних ландшафтів, які б повністю відповідали вимогам охорони та збагачення природних ресурсів. Рекультивовані землі використовують для вирощування сільськогосподарських культур, створення лісонасаджень, організації місць відпочинку, заказників тощо.

ренетуралізація

Необхідність відновлення територій з природничим режимом функціонування очевидна і не викликає сумнівів. Питання про співвідношення угідь з різною інтенсивністю використання піднімалося ще з часів В.В. Докучаєва, але до цього часу залишається актуальним, а значить до кінця не розробленим. Це стверджується високою інтенсивністю прояву ерозійних процесів, перш за все водної ерозії та дефляції. Зниження інтенсивності ерозійних процесів можливе кількома шляхами – адаптивним землекористуванням, контурно-меліоративною організацією території, ренатуралізацією. В основі першого шляху лежить пристосування конкретних видів землекористування до ландшафтної структури території. Другий -- передбачає перехід від прямокутно-клітинної структури полів до смугово-горизонтальної, яка враховує рельєф території і використовується з різноманітними протиерозійними спорудами.