13.Основні характерні риси раннього і пізнього меркантилізму.

З XVI ст. в економіці країн Західної Європи відбувається ряд серйозних якісних зрушень, які свідчать про зміну типу еко­номічної системи. Централізовано керована система феодального типу змінюється ринковою економічною системою, заснованою на переважно товарній формі господарських відносин. Цей перехід породжує необхідність вирішення комплексу завдань, які склада­ють зміст процесу «первісного накопичення капіталу».

Нова економічна ситуація висуває нові вимоги до економічних знань. У ринковій системі рішення приймаються кожним учасни­ком економічного процесу самостійно і під свою відповідальність. Тому різко зростає потреба в розумінні того, що відбувається в економіці, які в ній діють закономірності, щоб уникнути помил­кових рішень, наслідки яких можуть бути досить болючими. Першою такою школою стають меркантилісти, які спробували по­будувати систему уявлень про громадську організацію, яка ба­зується винятково на економіці.

Відображаючи специфічну ситуацію епохи первісного нагрома­дження, коли перші великі капітали формувалися в сфері торгівлі і грошового обігу, вони сконцентрували свою увагу саме на цих процесах Проголосив­ши метою господарської діяльності збагачення, вони звели багат­ство до грошової форми його вираження, і головний спосіб ре­алізації даної мети бачили в збільшенні кількості грошей у країні.

У залежності від рекомендованих методів вирішення цього за­вдання меркантилізм поділяється на два етапи: ранній і пізній.

Ранній меркантилізм ґрунтувався на політиці грошового балан­су, тобто прагненні залишити в країні більше грошей, аніж вивезти за її кордони. Для цього рекомендувалося всіляко перешкоджати відтокові з країни золота і срібла, зобов'язувати імпортерів трати­ти зароблені гроші в даній країні, а експортерів — повертати назад у країну значну частину виторгу. Пізній меркантилізм ґрунтувався на ідеї активного торговель­ного балансу, тобто на прагненні залучити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом. Вирішення проблеми вбачалося в розвитку експортного вироб­ництва, покровительстві вітчизняним торговцям шляхом надання їм пільг і преференцій, а також у створенні митних бар'єрів на шля­ху іноземних товарів.

14.Поняття „політична економія”.

Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Йо­го вивчає система економічних наук, які включають науки про за­гальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, науки, що розглядають конкретні економічні процеси та явища, на­уки про народне господарство.

Кожна з них має свій предмет, своє коло досліджуваних питань. Першість серед усіх економічних наук належить економічній теорії (політичній економії). Політична економія як наука склалась у XVII ст. Вона є результатом тривалого історичного розвитку еконо­мічної думки.

Політекономія(першим цей термін ввів Антуан Мон Кретьєн у своїй праці «Трактат політекономії»)- це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічної категорії, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Очевидно, уже в первісному суспіль­стві люди замислювались над економічними явищами. Але ці їхні погляди ще не складалися в будь-яку систему. Перші спроби систе­матизації економічних поглядів можна віднести до стародавньої до­би й середньовіччя. Проте й вони ще не склались у наукові системи.