Розділ 2 система законодавства – теоретично-правові аспекти

2.1. Наукові підходи до визначення сутності системи законодавства

На відміну від системи права, яка характеризує передусім зміст права, система законодавства відображає специфіку зовнішнього прояву (об’єктивації) норм права. Тобто ці дві юридичні категорії характеризують сутність одного явища – права, і співвідносяться між собою як форма і зміст.

Провівши аналіз підручників з дисципліни «Теорія держави та права» та погляди їх авторів на систему законодавства, я помітив, що майже всі з них не дають чіткого означення і широкої характеристики системи законодавства. Вони проводять порівняльну характеристику таких понять як «система права» та «система законодавства».

Вважається ,що максимально широко і доступно викладено це поняття у підручнику Волинки.

Розглянувши систему права як його внутрішню будову, слід ознайомитись з іншою системною категорією юриспруденції, яка тісно пов’язана з попередньою – із системою законодавства. Співвідношення цих двох систем є досить складним, адже співвідношення права і закону як його формального вираження також є багатогранним. Щодо цього терміни «закон», «законодавство», «система законодавства» відображають не лише вищі за юридичною силою нормативні акти парламенту, а всю сукупність нормативно-правових актів – як законів, так і підзаконних актів. Таким чином, система законодавства – сукупність всіх діючих в державі нормативно-правових актів, в яких відображаються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Цій системі, як і будь-якій іншій, притаманні єдність і внутрішня узгодженість. Ця система є зовнішнім відображенням системи права, яка набуває реальності саме в чітких, формально визначених нормативно-правових актах, що служать зовнішньою формою об’єктивації правових норм. Система законодавства складається в результаті закріплення правових норм у нормативно-правових актах і систематизації цих актів. Вона має складну структуру. Можна виділити горизонтальну, вертикальну, федеративну і комплексну будову системи законодавства.

Горизонтальна (галузева) будова системи законодавства обумовлена предметом правового регулювання – фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію виокремлюються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право – конституційне законодавство, трудове право – трудове законодавство, цивільне процесуальне право – цивільне процесуальне законодавство і т. ін.).

Вертикальна (ієрархічна) будова відбиває ієрархію нормативно-правових актів відповідно до їх юридичної сили, яка обумовлена тим, хто є суб’єктом правотворчості. Федеративна будова системи законодавства притаманна державі з федеративною формою устрою. Можна виділити два рівні нормативно-правових актів: федеральне законодавство; законодавство суб’єктів федерації.

Комплексні утворення в системі законодавства складаються залежно від об’єкта правового регулювання і системи державного управління. До них можна віднести природоохоронне, транспортне законодавство, нормативні акти, що визначають правове становище окремих соціальних груп (молоді, жінок, ветеранів) [14, 69]

На відміну від системи права, яка характеризує передусім зміст права, система законодавства відображає специфіку зовнішнього прояву (об’єктивації) норм права. Тобто ці дві юридичні категорії характеризують сутність одного явища – права, і співвідносяться між собою як форма і зміст.

В юридичній науці поняття «система законодавства» розглядається в широкому та вузькому розумінні. Так, у широкому розумінні, система законодавства – це одна з форм існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання у статті нормативно-правових актів та інших правових приписів. Крім того, це система всіх виданих та впорядкованих державними органами, безпосередньо народом або уповноваженими суб’єктами нормативно-правових актів (законів та підзаконних нормативно-правових актів).

У вузькому розумінні система законодавства – це система всіх виданих парламентом або уповноваженими суб’єктами, у тому числі і народом на референдумі – законів. Іншими словами система законодавства є формою існування правових норм, засобом їх організації у правові акти.

Системі законодавства притаманна сукупність ознак, зокрема: це елемент більш широкої за обсягом правової системи; має вертикальну і горизонтальну будову; інтегративний характер, що проявляється у тому, що система закондавства одночасно виступає і джерелом права, і формою його існування.

Структура системи законодавства – це зумовлена системою права внутрішня організація нормативно-правових актів, що виражається у їх єдності, об’єктивності, визначеності, а також у розподілі законів та підзаконних нормативно-правових актів за галузями та інститутами.

Галузь законодавства – це система нормативно-правових актів, об’єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин. Як правило, цілісності та узгодженості галузі законодавства надає кодифікований акт – кодекс. Внутрішню будову галузі законодавства складають інститути законодавства, які регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин. За юридичною силою нормативно-правових актів відбувається ієрархічна (вертикальна) побудова системи законодавства. Юридична сила нормативно-правових актів залежить від їх форми (закон чи підзаконний акт) та від підпорядкування в системі органів державної влади органу, який приймає ці акти. Конституція має найвищу юридичну силу. Далі йдуть конституційні закони, кодифіковані закони, звичайні закони та підзаконні нормативно-правові акти, які видаються на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Пропонуємо схему відповідної ієрархії нормативно-правових актів:

1. Конституція.

2. Конституційні закони.

3. Звичайні закони.

4. Укази Президента.

5. Нормативно-правові акти Уряду та міністерств.

6. Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування.

7. Локальні нормативно-правові акти.

За галузевим принципом нормативно-правові акти розташовуються відповідно до предмета правового регулювання (горизонтальна структура системи законодавства). Однак в одних випадках галузі права повністю збігаються з галузями законодавства: цивільному праву відповідає цивільне законодавство, кримінальному – кримінальне; в іншому випадку – існує галузь права, а галузь законодавства ні (наприклад, морське право є, а відповідної галузі законодавства не існує), оскільки відсутній кодифікований нормативно-правовий акт. Крім того, на базі однієї галузі права можуть існувати декілька галузей законодавства. Наприклад, у конституційному праві існує виборче, інформаційне законодавство тощо.

Обсяг і внутрішня організація комплексного законодавства такі, що управління ним за допомогою одного активного центру, який очолює масив кодифікованого акта, – неможливе [13, 34].

Також про систему законодавства писав І.М. Погрібний. Суть цього визначення така сама як і у інших авторів тільки у іншому формулюванні.

Система права дуже тісно зв’язана із системою законодавства. Вона включає законодавство і підзаконні нормативні акти. Разом із тим в системі права виділяються окремі структури, які не можна віднести ні до окремих інститутів права, ні до галузей права, ні до підгалузей права. До такої специфічної форми вираження нормативного матеріалу належить система законодавства. Якщо система права складається в суспільстві історично, то система законодавства створюється раціонально в процесі упорядкування нормативних актів, створення кодексів, збірників законів. Термін «система за­конодавства» має два значення. По-перше, в наукових і учбових цілях в поняття «системи законодавства» включають як самі закони, так і підзаконні нормативні акти. По-друге, термін «законодавство» включає тільки закони. Тому таке розуміння є більш точним, оскільки воно включає систему законів, створених Верховною Радою України. Система законодавства відрізняється від системи права наступними ознаками:

1. Розглядаючи співвідношення «системи права» і «системи законодавства», потрібно враховувати, що первинним елементом системи права є норма права, а первинним елементом системи законодавства є нормативний акт.

2. По об’єму матеріалу, законодавство ширше системи права, так як воно включає в свій зміст, крім норм права, правові поняття, завдання, цілі і мотиви прийняття нормативних актів, програмні положення, декларації, які не входять в систему права.

3. Внутрішня структура системи права не співпадає з внутрішньою структурою системи законодавства;

4. Законодавство не співпадає з галузями і інститутами системи права, так як воно включає норми різних галузей права і виконує потреби державного управління, потреби громадянського суспільства. Наприклад, окремі закони можуть включати норми цивільного права, фінансового, кримінального і т.п. Верховна рада, приймаючи закони, не може виходити тільки із галузей і інститутів права, так як закон регулює різноманітні суспільні відносини.

Таким чином, система законодавства – це сукупність законів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і направлені на регулювання неоднорідної сукупності суспільних відносин.

Нормативно-правові акти з Стародавніх часів підлягали певній систематизації і консолідації. Це давало змогу мати під рукою ті нормативні акти, які потрібні для застосування. В окремих галузях права існує надзвичайно багато нормативно-правових актів, особливо з цивільного і трудового права. Без систематизації ними важко користуватись. В стародавньому світі прово­дилась систематизація звичаєвого права: Закони XII таблиць в Римі, «Руська правда» в Київській Русі тощо.

Систематизація законодавства почала інтенсивно розвиватись з виникненням буржуазних держав, які почали приймати велику кількість законів для регулювання економічних і політичних відносин. В цей період дуже швидко відбувається кодифікація законодавства. В Європі відбулась рецепція Рим­ського права, тобто пристосування норм римського права до нових відносин. Відбулась і консолідація нормативних актів – тобто поєднання, об’єднання нормативних актів різних епох.

Систематизація законодавства відбувається в трьох формах (видах):

1. Інкорпорація – це така систематизація нормативних актів, яка не вносить ніяких змін в зміст норм права і нормативних актів. Вона може проводитись з різних підстав: хронологічно (по року видання нормативних актів), по сферах правового регулювання. Наприклад, Збірники Постанов Ради Міністрів УРСР, СРСР.

За юридичним значенням інкорпорація може бути офіційною і неофіційною. За обсягом вона може бути – загальна (генеральна), галузева, міжгалузева, спеціальна (по інститутах і галузях).

За критерієм об’єднання нормативно-правових актів – предметна, хронологічна, суб’єктна (по тих органах, які видавали нормативні акти).

2. Другий вид систематизації – кодифікація. Це така систематизація або впорядкування нормативних актів, яка пов’язана з переробкою їх змісту. Кодифікація може бути тільки офіційною. Наприклад, в 1992 році було створено 5 комісій і робочих груп із депутатів і спеціалістів для переробки п’яти кодексів (КК, ЦК, КПК, ЦПК, ВТК). Кодифікація за обсягом може бути галузева, міжгалузева, спеціальна. За формою вираження – основи законодавства, кодекси, статут, закон, положення.

3. Третьою формою систематизації є створення Зводу Законів – це поєднання всіх форм систематизації, в тому числі і прийняття нових нормативних актів [18, 128].

Отже, узагальнивши все вище сказане, можна зробити висновок:

Система законодавства – це впорядкована безліч всіх діючих нормативно-правових актів даної держави.

У системі законодавства тих або інших держав можна розрізняти, наприклад:

- галузеве законодавство, тобто однойменне з галузями права, що збігає з ними по предметі правового регулювання, наприклад, карне, трудове й т.д.:

- комплексне законодавство, тобто таке, котре містить норми різних галузей права: карного, адміністративного, цивільного, наприклад, екологічне законодавство;

- загально-федеральне законодавство й законодавство суб’єктів федерації (у федераціях);

- законодавство автономії (якщо вищий представницький орган автономії вправі приймати закони);

- конституційне й інше законодавство, закони й підзаконні акти (по юридичній чинності).