1.2. Структурні елементи системи права

Структура системи права – це об’єктивно існуюча внутрішня будова права даної держави.

Структурні елементи системи права:

1) норма права;

2) інститут права;

3) підгалузь права;

4) галузь права.

Також деякими з них дається коротка характеристика цих структурних елементів.

Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване державою правило поведінки, за невиконання або неналежне виконання якого настає юридична відповідальність. Норма права як елемент системи права відбиває основні властивості права: нормативність, формальну визначеність, державну примусовість.

Інститут права – це сукупність відокремлених, взаємопов’язаних правових норм, що утворюють частину галузі права та регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин [13, 34].

Галузь права – це складовий елемент системи права, відокремлена сукупність норм права, які регулюють певні якісно однорідні суспільні відносини. Щодо визначення поняття галузі права, то в юридичній літературі у принципі виробився єдиний підхід, згідно з яким визначаються такі її ознаки: основа відокремлення галузі права – якісно однорідні суспільні відносини; об’єктивність відокремлення груп суспільних відносин; певна структура [19, 176].

Що правда, лише М. Кельманом було дано визначення «підгалузі права». Також у своєму підручнику О. Скакун дає означення тільки поняттю «норма права». За його словами норма права – «цеглинка» системи права, первинний компонент, із якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін. – це галузі права [1, 253]

Кириченко у своєму підручнику не виділив ці ознаки.

О.Ф Скакун не пояснює що таке метод правового регулювання та предмет правового регулювання. Інші автори дають таке означення. Інші автори дали таке означення.

Метод правового регулювання – це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільні відносини певного виду[9, 153].

Метод правового регулювання відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив. Кожній галузі права характерний свій набір методів правового регулювання.

За предметом і методом правового регулювання галузі права поділяються на:

1) профілюючі (фундаментальні) – конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право;

2) спеціальні – трудове, сімейне, фінансове, земельне, водне, лісове право тощо;

3) комплексні – господарське, аграрне, житлове, екологічне, морське право тощо.

Предмет правового регулювання – це фактичні суспільні відносини, пов’язані з реалізацією прав і обов’язків суб’єктів, та потребуючі правового впливу.

Предмет правового регулювання визначає, на яку групу однорідних суспільних відносин спрямована дія норм права (відповідає на питання: що саме; які суспільні відносини регулюються нормами права). Суспільні відносини, які потребують правового впливу, характеризуються сталістю та повторенням; це найбільш важливі суспільні відносини, у межах яких поведінка їх учасників регламентується нормами права; ці відносини можуть бути конституційними, фінансовими, цивільними, господарськими тощо. Відповідно скільки сфер суспільних відносин, які потребують врегулювання нормами права, стільки і предметів правового регулювання.

Предмету правового регулювання притаманні наступні характерні риси:

– це однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права;

– головним чинником що зумовлює відмінність між галузями права є специфічність суспільних відносин, що регулюються, які, відповідно, відрізняються за своїм змістом, метою та завданнями;

– кожній галузі права відповідає певна сфера однорідних суспільних відносин, тобто певний предмет правового регулювання (наприклад, предметом адміністративного права є однорідні суспільні відносини у сфері здійснення виконавчої влади та державного управління; відносини щодо надання державних та управлінських послуг; відносини адміністративної відповідальності тощо).

Різноманітність та специфічність сфер суспільних відносин обумовлює потребу у використанні додаткового критерію класифікації галузей права – методу правового регулювання. Предмет правового регулювання є матеріальним критерієм розмежування норм права на галузі, метод виступає додатковим юридичним критерієм, похідним від предмета.

У теорії права існує підхід щодо первинності методу правового регулювання у формуванні галузі права, а не предмета правового регулювання. Суспільні відносини об’єднуються у групи, що складають предмет галузей права за ознакою метода, тобто на підставі того, що вони впорядковують за допомогою характерних для даної галузі засобів впливу [15, 75].

Отже, структура системи права – це внутрішня будова права певної держави, що є об’єктивно обумовленою.