6. Схоластика і її вплив на зміст і методику навчання

Схоластика – середньовічна філософія, представники якої ставили своїм завданням представити у вигляді наукоподібної системи релігійне вчення i обґрунтувати його посиланнями на авторитет батьків церкви та на священне письмо. Вона зародилася у XI ст. і систематизувалася у науку у XII-XIII ст.

Поштовхом до її виникнення стало поширення у цей час єресей, коли релігійні постулати, які раніше сприймалися на віру, почали ставитись під сумнів і їм вимагали пояснення.

У цьому зв’язку з’явилися теорії номіналізму і реалізму. Представники першої теорії стверджували, що загальні поняття не існують окремо, а є лише назвами, абстракціями людського розуму. Реалісти, навпаки, твердили, що загальні поняття виникли раніше від речей. Найбільш відомою у середні віки є схоластична система Фоми Аквінського.

Позитивними сторонами схоластики було те, що вона оживила на деякий час релігійно-філософську думку, познайомила Європу з багатьма працями древньогрецьких і арабських мислителів (передусім Платона і Арістотеля). Схоластика також розвивала формально-логiчне мислення, тренувала розум.

У XV-XVI ст. схоластика зжила себе, виродившись у формалізовану шкільну мудрість, що знаходилася в гострій суперечності з вимогами життя і представляла безплідні розмірковування. Середньовікова школа була повністю відірваною від життя. Схоластичне навчання вело до начотництва i догматизму. Зі схоластикою пов’язаний пануючий у тодішніх школах катехізичний спосіб навчання (у формі запитань i відповідей). Це приводило до заучування учнями напам’ять готових визначень i до відмови від самостійного мислення.

У цілому схоластика стала перепоною поступальному розвитку науки, освіти й школи.

7.Висновки

Щодо ролі й місця схоластики в традиції європейської ментальності можна сказати, що схоластика повною мірою заслуговує право на апологію її як культурного феномена. Від епохи Відродження, що виступило з різкою критикою медиевальних традицій, саме слово "схоластика" стало використовуватися як інвектива, набуваючи значення порожнього міркування, беззмістовної словесної гри. Західна класична культура немислима поза схоластичним середньовіччям. Щонайменше, по трьох причинах: по-перше, завдяки схоластиці в історії європейської культури не "перервався зв'язок часів". Саме вона з'явилася ланкою наступності, зберігши й транслювання у медіевальній культурі на тлі аксиологічного акцентованого ірраціоналізму інтелектуальні навички раціонального мислення й багато аспектів змісту античної філософської спадщини.

По-друге, задана схоластикою традиція розуміння школи, канону як цінності з'явилася необхідною противагою (вектором здорового консерватизму й еволюціонізму) для новоєвропейської установки на тотальну оригінальність і невтримне опровердження основ.

По-третє, схоластика внесла серйозний змістовний внесок у розвиток європейської інтелектуальної традиції як в області логіки (становлення європейського стилю мислення), так і змістовно. Аж до епохи Освіти й німецької філософської класики філософія користувалася категоріальним апаратом, багато в чому розробленим саме в рамках і зусиллях схоластики, багато схоластичних термінів узвичаїлися в некласичних формах сучасного філософствування, як, наприклад, поняття інтенціональності.