Емісія та обіг іноземних облігацій

Емісія іноземних облігацій здійснюється через механізм андеррайтингу.

Андеррайтинг — це купівля або гарантування купівлі цінних паперів при їх первинному розміщенні для, продажу інвесторам.

Гарантує розміщення емітованих облігацій серед місцевих інвесторів звичайно національний синдикат банків або інвестиційний банк. Іноді до андеррайтингу можуть залучатися й іноземні інвестиційні банки з країни позичальника. Основним ризиком, котрий несуть андеррайтери іноземних облігацій, є процентний ризик. Якщо після викупу облігацій андеррайтером процентні ставки на ринку зростуть, то він матиме збитки внаслідок відповідного падіння цін на облігації.

Іноземні облігації можуть бути розміщені як на публічному ринку, так і на приватному. Публічний ринок — ринок, на якому розміщення цінних паперів відбувається шляхом публічних оголошень і продажу необмеженій кількості інвесторів. На приватному ринку цінні папери розміщуються серед обмеженої кількості заздалегідь відомих інвесторів без публічної пропозиції та продажу.

Випуск і обіг іноземних облігацій підпорядковані регламентаціям щодо цінних паперів країни емісії, і тому можуть супроводжуватися значними витратами для емітента. Проблеми виходу на цей ринок пов'язані насамперед із необхідністю реєстрації емісії в Комісії з цінних паперів або в Міністерстві фінансів, розкриттям фінансової інформації про емітента, а також з обмеженнями на торгівлю незареєстрованими або не внесеними в біржовий лістинг цінними паперами. Так, для публічних ринків реєстраційні вимоги передбачають надання фінансово-економічної інформації про стан емітента за попередні роки та звітний період; причому ця звітність має бути гармонізована зі стандартами країни емісії. Приватні розміщення звичайно більш ліберальні — емітент не 'зобов'язаний надавати свою фінансову звітність, підготовка розміщення відбувається порівняно швидко, — але й вони передбачають певні обмеження. Зокрема, це можуть бути обмеження на торгівлю або на розміри емісії приватного розміщення. При приватному розміщенні часто вводиться "період очікування", тобто вимога обов'язкового дво- або трирічного періоду володіння активами з дати розміщення для отримання дозволу на торгівлю на вторинному ринку. Такі у США обмеження на перепродаж цінних паперів — торгівлю кваліфікованих інвесторів між собою — були скасовані лише в 90-ті роки, а в Японії дворічний обмежувальний період зберігається досі. Аналогічні обмеження діють і на ринку приватних розміщень Великої Британії.

Розмір приватного розміщення може залежати від рейтингу емітента або бути прив'язаним до публічних випусків. Наприклад, у Японії емітент із рейтингом ААА може брати позику до 30 млрд єн, а з рейтингом нижче АА — до 20 млрд єн, причому для будь-якого емітента загальна сума річного випуску приватно розміщених облігацій не може перевищувати однієї третини публічних випусків іноземних облігацій. Такі обмеження значною мірою знижують ліквідність ринків іноземних облігацій, збільшують їхню вартість, що, в кінцевому підсумку, зменшує привабливість таких ринків для позичальників.

Основними ринками іноземних облігацій є Цюріх, Франкфурт, Нью-Йорк і Токіо. Найбільший за емісіями ринок іноземних облігацій — ринок облігацій, деномінованих у швейцарських франках, а найважливіші й найдоступніші для позичальників із країн з перехідною економікою — ринки іноземних облігацій США та Японії. Розглянемо особливості іноземних облігацій на прикладі цих ринків.