Ринок іноземних облігацій Японії

Вагоме місце за кількістю та обсягами випусків іноземних облігацій посідає ринок самурай-бондів (Samourai Bonds). Ринок іноземних облігацій Японії виник на початку 70-х років XX ст., але інтенсивно розвиватися він став лише з другої половини 80-х років, коли були послаблені регулятивні обмеження. Історично склалося так, шо на цей ринок виходять емітенти з нижчими кредитними рейтингами, ніж на інші ринки іноземних облігацій. Зокрема, на внутрішньому японському ринку регулярно випускають облігації емітенти таких країн, як Швеція, Фінляндія, Греція, позичальники з країн Центральної та Східної Європи тощо. За типом емітента основними позичальниками е національні уряди і банки.

Самурай-бонди — це деноміновані в єнах облігації публічного розміщення, тому вони реєструються не лише в міністерстві фінансів Японії, а й на Токійській фондовій біржі. Ці облігації випускаються відповідно до японського законодавства і є повноправним інструментом внутрішнього ринку цінних паперів. Утім, основними покупцями таких облігацій є не японські, а іноземні інвестори. Під час первинного розміщення самурай-бондів іноземці можуть купити не більш ніж 25 % нового випуску, але для купівлі на вторинному ринку ніяких обмежень немає.

На цьому ринку переважають випуски з фіксованою процентною ставкою, виплата якої здійснюється раз на півроку. Дохідність за самурай-бондами вища за дохідність відповідних урядових облігацій, але є нижчою, ніж на інших ринках іноземних облігацій. Сума випуску коливається від 10 до 100 млрд єн. Найчастіше термін обігу самурай-бондів становить 5, 7 та 10 років. Але випускаються облігації строком і у 2,5 року, і у 20 років.

Для випуску самурай-бондів потрібна наявність у емітента довгострокового інвестиційного рейтингу від однієї з рейтинго-вих агенцій, що мають міжнародну акредитацію, — Standard & Poor's, Moody's, Japan Bond Research Institute, Nippon Investors Service, Japan Credit Rating Agency, Duff & Phelps Credit Rating Co., Thomson Bank Watch Inc. або The Fitch IBCA Ltd.

Витрати на випуск самурай-бондів менші порівняно з янкі-бондами через специфіку японського ринку. Але ці облігації мають високий валютний ризик, спричинений нестабільністю курсу єни. Крім того, документація для випуску самурай-бондів має бути складена японською мовою. Це дещо збільшує час на підготовку емісії, тож призводить до підвищення витрат.

Ринки єврооблігацій Загальна характеристика ринку єврооблігацій

Єврооблігації — боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капиталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами.

Ключові відмінності такого інструменту, як єврооблігації, полягають у тім, шо вони:

• розміщуються міжнародним синдикатом;

• доступні відразу ж після емісії інвесторам кількох країн;

• їхній обіг перебуває поза законодавством окремо взятої країни.

Ринок єврооблігацій поділяється на кілька секторів залежно від валюти, у якій деноміновані боргові зобов'язання. Наприклад, єврооблігації, деноміновані в доларах США, мають назву євродо-ларових облігацій (Eurodollar Bonds). Єврооблігації, деноміновані в єнах, називаються євроєновими облігаціями (Euroyen Bonds).

Ринок єврооблігацій було започатковано у 60-х роках минулого століття, коли італійська шляхобудівельна компанія Autostrade у липні 1963 р. здійснила випуск облігацій, деномінованих у доларах США, і розмістила їх у різних країнах. Згідно з найпоширенішою точкою зору, саме цей випуск і став першою емісією єврооблігацій.

Економічні причини появи і розвитку ринку єврооблігацій пов'язані з інтернаціоналізацією господарського життя за умов державних обмежень на фінансові операції. Безпосереднім приводом виникнення цього ринку стало введення урядом США в 1963 р. обмеження на залучення іноземними позичальниками коштів на американському ринку капіталів —"вирівнювального" податку на процентні доходи, а подальшими стимулами до його розвитку були обмеження 1965 і 1968 pp. на вивіз капіталу за кордон. Аналогічні обмеження діяли і на інших національних фінансових ринках. Так, у ФРН було введено оподаткування доходів нерезидентів за внутрішніми облігаціями "біля джерела" їх отримання. Намагання позичальників уникнути згаданих обмежень і привели до стрімкого розвитку ринку єврооблігацій. Але навіть після скасування державних обмежень на рух капіталів у 70-ті роки і лібералізації національних фінансових ринків у 80-ті роки ринок євроінструментів розвивався прискореними темпами, оскільки на той час він уже завоював популярність як у емітентів, так і в інвесторів, визначилися основні стабільні джерела фінансових ресурсів цього ринку (наприклад, доходи країн — експортерів нафти), сформувалася його інфраструктура тощо. Важливим фактором, який сприяв швидкому зростанню ринку єврооблігацій, стала поява на початку 80-х років валютних свопів, які дали змогу конвертувати кошти, отримані за рахунок продажу єврооблігацій, в інші валюти. 1 тепер ринок євробондів є найважливішим джерелом середиьострокових фінансових ресурсів для багатьох великих банків, корпорацій, а також для центральних і місцевих урядів. Він приваблює емітентів як своєю великою місткістю, так і тим, що дає змогу уникнути країнних ризиків, зменшити витрати на залучення фінансування за рахунок податкових пільг, а також проведення арбітражних операцій, використання різниці у валютних курсах, процентних ставках тощо. А позаяк цей ринок не регулюється і єврооблігації не підлягають прямому оподаткуванню, то ринок єврооблігацій має істотні переваги не лише для емітентів, але й для інвесторів.

На практиці до емісії єврооблігацій допускаються міжнародно відомі емітенти, котрі прагнуть залучити значний обсяг фінансових ресурсів. Протягом тривалого часу позичальниками були майже виключно транснаціональні компанії та фінансові інституції індустріально розвинутих країн, уряди цих країн, а також міжнародні валютно-фінансові організації. Пізніше до них приєдналися країни, що розвиваються. З початку 90-х років на євроринку з'явилися і і емітенти з країн з перехідною економікою, причому їхня частка постійно зростає.