Структурування ринку
Структурування ринку — це поділ усієї системи ринкових відносин неспецифічні групи елементів, які визначаються за вибраними критеріями. Оскільки ринок є складним і різноманітним явищем економічного життя,таких критеріїв може бути кілька:
Критерій класифікації |
Вид ринку |
За економічним призначенням об'єктів ринкових відносин |
товарів і послуг, фінансової праці |
За адміністративно-територіальною ознакою |
місцевий (локальний), регіональний, національний (внутрішній), світовий |
За суб'єктами ринкових відносин |
покупців, продавців, державних установ, посередників |
Відповідно до чинного законодавства |
легальний (офіційний), нелегальний (тіньовий) |
За ступенем конкуренції |
вільний, монопольний, олігопольний, поліпольний |
За ступенем зрілості ринкових відносин |
розвинений, що формується, недосконалий |
3 урахуванням асортименту товарів |
замкнутий (товари тільки одного виробника), широкого асортименту (кілька видів товарів, пов'язаних між собою), змішаний (різноманітні товари, не пов'язані між собою) |
Найчастіше для класифікації ринкових структур застосовується критерій економічного призначення об'єктів ринкових відносин. За об'єктами купівлі-продажу ринок поділяється на такі види ринків:
Товарний, який включає ринок предметів споживання і послуг, ринки засобів виробництва, інформації та інтелектуального продукту (науково-технічних розробок), нерухомості;
Фінансовий, до якого належать ринок капіталів (інвестиційний і кредитний ринки), ринок цінних паперів (фондовий), грошовий (валютний) ринок;
Ринок праці (робочої сили).
Цей класифікаційний підхід подає ринки у вигляді секторів (сегментів), об'єднаних у коло, в якому всі сегменти ринку взаємозалежні і взаємодіють. Порушення у функціонуванні одного з них негативно позначається на всій системі.
Товарний ринок
Кожен з названих ринків дуже різноманітний і поділяється, в свою чергу, на конкретніші. Наприклад, ринок товарів включає ринок предметів споживання і послуг, ринок засобів виробництва і ринок інформації та науково-технічних розробок.
У межах ринку предметів споживання і послуг розрізняють ринки продовольчих і непродовольчих товарів; побутових, комунальних, транспортних послуг. Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини. Мета споживчого ринку — досягнення рівноваги між попитом і його товарним забезпеченням.
Ринок засобів виробництва охоплює ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, вугілля, металу та інших видів продукції виробничого призначення. Самостійність і свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів залежать від забезпеченості необхідними засобами виробництва, можливості вільної реалізації виготовленої продукції, встановлення на неї цін. Підприємництво неможливе без розвиненої торгівлі засобами виробництва. В умовах командно-адміністративної системи ресурси планово розподілялися за централізовано затвердженими нормативами на основі прикріплення виробників і споживачів один до одного. Така система не забезпечувала вільного вибору споживачем своїх контрагентів, наявності горизонтальних зв'язків між економічними суб'єктами, економічної конкуренції виробників. Формування реального ринку засобів виробництва передбачає необхідність створення такого його інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами.
Ринок нерухомості формується для торгівлі землею та об'єктами, що на ній збудовані, в тому числі житловими будинками. Суб'єкти цього сегменту ринку можуть купувати об'єкти нерухомості (квартиру, будинок, гараж, землю для сільськогосподарської діяльності для особистого і виробничого споживання).
Фінансовий ринок
Фінансовий ринок — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Становлення фінансового ринку включає формування ринку капіталів (інвестиційного ринку, ринку кредитів), ринку цінних паперів (фондового ринку) і грошового (валютного) ринку.
На ринку капіталів (інвестиційному ринку) здійснюється купівля-продаж інвестицій. Інвестиції (вкладення капіталу у виробничу і невиробничу сфери) забезпечує загальне зростання економіки. Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки і насамперед на ринок предметів споживання і послуг. Разом з тим перед суспільством завжди постає проблема вибору: яку частину інвестицій вкладати в засоби виробництва (тобто "в майбутнє"), а яку — у виробництво товарів споживчого попиту (або в "сьогодення"). Кожного разу цю проблему вирішують залежно від конкретних соціально-економічних, політичних та інших обставин.
Суб'єкт, якому для придбання необхідних ресурсів не вистачає власних коштів, звертається на ринок позичкового капіталу (кредитний ринок), де пропонуються різні платіжні засоби (гроші, цінні папери). Надання кредиту здійснюється за певну плату у вигляді відсотка за кредит і на визначений термін.
Кредитний ринок — це система відносин між позикодавцями і позикоодержувачами щодо позики в товарній або грошовій формі. Розвиненість кредитних відносин є невіддільною умовою успішного функціонування ринкової економіки. Такі відносини забезпечують безперервність виробничого процесу, створюють умови для інновацій, розширення виробництва.
У ринковій економіці виокремлюють кілька видів кредиту:
комерційний — надається постачальником покупцеві у товарній формі; при цьому видається вексель — документ, в якому позначено ціну за постачені товари або надані послуги плюс процент за відстрочення платежу;
банківський — надається банками, як правило, у грошовій формі (у вигляді грошових позик);
споживчий—може надаватися споживачеві у вигляді товарів довгострокового вжитку (холодильники, пральні машини, меблі) під відсоток за відстрочення платежу або банківських позик на споживчі цілі (наприклад, будівництво квартири в кредит);
державний — кредитором є держава;
міжнародний — кредиторами є різні держави.
Прямим продовженням кредитного ринку є ринок цінних паперів (фондовий). Цінні папери — це кредитно-боргові зобов'язання продавця цінних паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, ф'ючерсними контрактами, сертифікатами, чеками та ін. Основні види цінних паперів — це акції й облігації, всі інші — похідні від них.
Ринок цінних паперів складається з первинного і вторинного ринків. На первинному ринку здійснюється емісія та продаж державних облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються різними акціонерними компаніями, за номінальною ціною. Вторинний ринок призначений для перепродажу цінних паперів за курсовою ціною, яка формується під впливом попиту і пропозиції. Це відбувається на фондовій біржі, тому ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком.
Ринок цінних паперів має безпосередній зв'язок з кредитним ринком через взаємозв'язану діяльність фондових бірж і банків. Купуючи і продаючи значну кількість цінних паперів, змінюючи норму відсотка, держава може впливати на рух грошової маси, на стан споживчого попиту і попиту на грошовий капітал, виконувати роль барометра економічної кон'юнктури.
Грошовий ринок також дуже близький до ринку капіталів, адже на обох ринках відбувається рух грошей. Розрізняють їх за такими критеріями:
• на ринку грошей купують гроші для придбання будь-яких товарів; на ринку капіталів — для придбання засобів виробництва і робочої сили;
• ринок капіталів — це ринок середньострокових і довгострокових кредитів, а ринок грошей охоплює лише короткострокові позики (від 1 дня до одного року), а також ринок валют.
Валютний ринок — це система відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у різних національних валютах за вільними ринковими цінами. Функціонування валютного ринку зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами, зовнішньою торгівлею, туризмом, необхідністю взаємних розрахунків. Усі види операцій на валютному ринку поділяються на поточні операції й операції з капіталом.
Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де національну валюту продають і купують окремі особи або уряд з метою переправити її до своїх країн. Суб'єктами цих відносин є іноземці, які хочуть імпортувати національні товари, а також іноземні туристи, іноземні уряди, іноземні фірми.
Ринок операцій з капіталом охоплює систему відносин:
• щодо купівлі-продажу цінних паперів інших країн — портфельні інвестиції;
• щодо здійснення витрат на придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції.
Валютні ринки за своїм режимом поділяються на вільні (в країнах, де відсутні валютні обмеження) і з певними обмеженнями (у країнах, де валютні операції здійснюються уповноваженими органами за офіційним курсом). Курс валюти — це ціна однієї валюти в грошових одиницях іншої валюти.
Ринок праці
Ринок праці (робочої сили) — це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, в якій робоча сила є товаром, тобто продається і купується відповідно до законів ринкової економіки. Ринок праці посідає важливе місце в розвиненій ринковій системі. Для формування цього ринку в країні необхідні такі умови:
• свобода пропозиції робочої сили, тобто вільний вибір професії або виду діяльності, вільний вибір між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві;
• наявність у того, хто наймає робочу силу, реальних прав наймати і звільняти працівників, звичайно, в межах трудового законодавства;
• скасування будь-яких обмежень на формування заробітної плати та інших законних доходів за офіційно встановленого гарантованого мінімуму.
Працівники — власники робочої сили, створюють пропозицію цього товару, а підприємці — власники капіталу, створюють попит на робочу силу. Співвідношення попиту і пропозиції формує ціну цього товару, яка виражається у грошовій формі заробітної плати. Попит на робочу силу залежить і від продуктивності праці. Підприємець може збільшувати попит на працю, наймати додаткових працівників лише доти, доки заробітна плата не перевищує їх внеску у створений продукт.