13. Становлення та розвиток соціальної педагогіки за кордоном.

Соціальна педагогіка протягом кількох століть розвивалась у складі педагогіки, а як самостійна наукова галузь виокремилася порівняно недавно. У розвитку соціальної педагогіки можна виділити кілька періодів.

Перший - початковий період (з давніх часів - до XVII століття) - пов'язаний з осмисленням практики виховання та формуванням педагогічної та соціально-педагогічної думки. Відбувається становлення виховання як соціального явища, його перетворення в усвідомлену діяльність, з'являються різні теорії виховання. Ще в античні Часи висловлювалися думки про доцільність початку виховання з раннього дитинства, урахування природи та особливостей дитини, вплив навколишнього середовища на виховання. У період Відродження розвиваються гуманістичні ідеї у вихованні дитини. На цей час припадає створення першої школи інтернатного типу для дітей „Будинок радості" Віторіно Да-Фельтре (1378-1446).

Другий період (ХVІІ-ХІХ ст.) - формування провідних ідей та концепцій соціальної педагогіки, становлення її як науки. Питання виховання розглядалися в руслі ідей перебудови суспільства, усвідомлення рівності прав усіх людей незалежно від соціального походження. Теорія соціальної педагогіки розвивалася у тісному зв'язку із соціально-педагогічною діяльністю. У цей період створюються притулки для дітей-сиріт і безпритульних, дитячі садки, Школи та інші заклади для дітей з різними проблемами, Наприкінці XIX ст. соціальна педагогіка виокремлюється у самостійну галузь.

Третій період (з початку XX ст. - 90-ті роки XX ст.) харак­теризується визначенням предмета соціальної педагогіки, її функцій, розробки основних підходів та моделей до соціального виховання. Особливий внесок у розвиток соціальної педагогіки зробили вчені Німеччини. Термін „соціальна педагогіка" уведено К.Магером під час дискусії про виховання у 1844 р., у подальшому його активно використовував А. Дістервег.

16. Особливості радянської системи соціального виховання.

Термін «соціальне виховання» отримав у 90-і роки. Пов'язано це з крахом комуністичних ідеалів, теорії комуністичного виховання. В офіційних документах школа з «навчально-виховного закладу» перетворилась в «освітній заклад»; позашкільні заклади, основною функцією яких було перш за все комуністичне виховання дітей, почали зватися «закладами додаткової освіти», були ліквідовані суспільні - комсомольська і піонерська - організації дітей, головною метою яких було ствердження ідеалів комуністичного виховання. Це призвело до перегляду співвідношення виховання і освіти, закріплення за освітніми закладами здебільшого освітніх функцій і перенесення центру ваги виховної роботи на родину, яка в силу об'єктивних причин виявилась до цього не готовою.

Соціальне виховання дітей є одним з важливих факторів стабілізації суспільства. Соціальне виховання повинно досягти дві мети: успішності соціалізації зростаючих поколінь у сучасних умовах і саморозвитку людини як суб'єкта діяльності і як особистості.

Визначаючи соціальне виховання як категорію соціальної педагогіки, слід звернути увагу на роботи вчених, які займаються проблемами соціальної педагогіки: В.Г. Бочаровой, А.В. Мудріка, В.Д. Семенова, Г.Н. Філонолва та ін. У цих дослідах можна знайти різні визначення соціального виховання як категорії соціальної педагогіки: виховання зростаючого покоління дітей у соціумі; високоякісне виховання і освіта дітей; виховання усіх вікових груп і соціальних категорій дітей, тобто соціальне виховання розглядається як соціальний інститут.

Тобто під соціальним вихованням розуміється цілеспрямований процес формування соціально значимих якостей особистості дитини, необхідних йому для успішної соціалізації.

Соціальне виховання можна розглядати як процес відносно соціально контролюючої соціалізації, який здійснюється у спеціально створених виховних організаціях, які допомагають розвити можливості людини, включаючи його здібності, знання, зразки поведінки, цінності, відносини, позитивно цінні для суспільства, в якому вона живе.

Іншими словами, соціальне виховання представляє собою вирощення людини у процесі планомірного створення умов для цілеспрямованих позитивних розвитку і духовно-ціннісної орієнтації.