
- •1. Соціальна педагогіка як наука: об’єкт, предмет, мета, завдання, функції.
- •3. Взаємозв’язок соціальної педагогіки з іншими науками.
- •4. Взаємозв’язок соціальної педагогіки та соціальної роботи.
- •5. Сім’я як фактор соціального виховання.
- •7. Кваліфікаційна характеристика соціального педагога.
- •9. Соціально – педагогічна діяльність: загальна характеристика.
- •10. Функції соціально-педагогічної діяльності.
- •11. Методи соціально-педагогічної діяльності.
- •13. Становлення та розвиток соціальної педагогіки за кордоном.
- •16. Особливості радянської системи соціального виховання.
- •17. Система професійної підготовки соціальних педагогів у Німеччині.
- •19. Професійна підготовка працівників соціальної сфери в сша.
- •20. Система професійної підготовки соціальних педагогів в Україні.
- •21. Соціальне виховання: поняття, сутність, зміст.
- •22. Нормативно-правове забезпечення діяльності соціального педагога.
- •23. Дошкільне виховання в системі соціального виховання.
- •24. Специфіка роботи соціального педагога в дошкільному навчальному закладі.
- •26. Напрями діяльності соціального педагога у внз.
- •27. Освітньо-виховні установи як суб’єкт соціально-педагогічної діяльності.
- •28. Освітньо-виховні установи як об’єкт соціально-педагогічної діяльності.
- •29. Соціально-педагогічна віктимологія як складова соціальної педагогіки.
- •30. Об’єктивні та суб’єктивні чинники несприятливих умов соціалізації особистості.
- •31. Мистецтво як засіб соціального виховання.
- •32. Засоби масової комунікації в системі соціального виховання.
- •34. Соціально-педагогічна корекція.
- •35. Соціально-педагогічна реабілітація.
- •36. Соціально-правовий захист людини.
- •37. Реалізація Конвенції оон про права дитини в Україні.
- •38. Соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку.
- •43. Девіантна поведінка дітей та молоді як прояв соціальної дезадаптації.
- •45. Загальна характеристика суїцидальної поведінки.
- •46. Рекомендації соціальному педагогу щодо роботи з суїцидентами.
- •48. Соціально-педагогічні проблеми обдарованих людей.
37. Реалізація Конвенції оон про права дитини в Україні.
Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини 27 лютого 1991 року. Реалізація Конвенції на національному рівні має такі напрями:
- розробка національної політики, що враховує інтереси дітей, молоді, вдосконалення вітчизняного законодавства, підготовка довгострокових програм. Політика держави стосовно дітей та молоді визначена в національній програмі "Діти України" (1996) та в "Декларації про загальні засади молодіжної політики в Україні". Прийнята низка законів та законодавчих актів: "Про освіту" (1991, ред.1996), "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (1992), "Закон України про сприяння соціальному розвитку молоді в Україні" (1993), "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх" (1995), "Про поліпшення виховання, навчання, соціальне та матеріальне забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків" (1995) тощо;
- створення системи соціальних служб, що забезпечують захист та охорону прав дитини. Відповідно до Постанови Кабміну України "Про соціальні служби для молоді" (1993) в нашій країні діє система відповідних служб на місцевому, обласному, державному (Державний центр соціальних служб для молоді) рівнях. Керівним органом є Міністерство у справах сім'ї та молоді. Аналогічна система існує і у справах неповнолітніх;
- підготовка відповідних фахівців. Здійснюється освіта соціальних педагогів, соціальних працівників на базі університетів та інститутів (педагогічних, юридичних, медичних, внутрішніх справ, культури).
38. Соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку.
При вивченні проблем людей похилого віку вчені дійшли висновку, що їх можна розділити на три групи, в залежності від розглянутій області: соціальні, сімейні й особисті.
До соціальних проблем відносяться питання пов'язані безпосередньо з життям суспільства. Це: «постаріння населення» (накопичення літніх людей в суспільстві), пристрій і забезпеченість людей похилого віку (захищеність, матеріальна і побутова допомога, зайнятість, підготовка до старості і смерті), взаємини (поколінь, з сусідами, громадськими організаціями), заповнення, з припиненням трудової діяльності, втрачаються колишні соціальні ролі.
Психічні проблеми виникають при розриві звичного способу життя і спілкування у зв'язку з виходом на пенсію, при настанні самотності внаслідок втрати чоловіка, при загостренні характерологічних особливостей внаслідок розвитку склеротичного процесу. Все це веде до виникнення емоційно-вольових розладів, розвитку депресії, змін поведінки. Зниження життєвого тонусу, що лежить в основі всіляких недуг, в значній мірі пояснюється психологічним фактором - песимістичною оцінкою майбутнього, безперспективним існуванням. При цьому, чим глибше самоаналіз, тим складніше і болючіше психічна перебудова.
Підвищена соціальна вразливість літніх громадян пов'язана також і з економічними чинниками: невеликими розмірами одержуваних пенсій, низькою можливістю працевлаштування як на підприємствах, так і в отриманні роботи на дому.
Важливою соціальною проблемою літніх людей є і поступове руйнування традиційних сімейних устоїв, що призвело до того, що старше покоління не займає почесне чільне положення. Дуже часто літні люди взагалі живуть окремо від родин, і тому їм буває не під силу справлятися зі своїми недугами і самотністю, і якщо раніше основна відповідальність за літніх лежала на родині, то зараз її все частіше беруть на себе державні та місцеві органи, установи соціального захисту.
В умовах нашої країни, коли середня тривалість життя жінок більше, ніж у чоловіків, жінка похилого сім'я найчастіше закінчується жіночим самотністю.
Хронічні захворювання знижують можливості самообслуговування, адаптації до змін. Можуть виникати складнощі з оточуючими, в тому числі і з близькими, навіть з дітьми та онуками. Поведінка літніх і старих людей відрізняється іноді дратівливістю, уразливістю, можливі старечі депресії, провідні часом до самогубства, догляду з дому. Люди похилого та старечого віку, перш за все, самотні - але потрібно пам'ятати, що допомога потрібна не тільки літній людині, але і його родині.
Наступ зрілості і старості - неминучий процес, але об'єктивне становище, а також їхній досвід, погляди, ціннісні орієнтації - є продуктами соціального середовища.
Таким чином, соціальні проблеми літніх людей можна вважати загальними. Люди похилого віку потребують підвищеної уваги суспільства і держави і являють собою специфічний об'єкт соціальної роботи.