37. Реалізація Конвенції оон про права дитини в Україні.

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини 27 лютого 1991 року. Реалізація Конвенції на національному рівні має такі напрями:

- розробка національної політики, що враховує інтереси дітей, молоді, вдосконалення вітчизняного законодавства, підготовка довгострокових програм. Політика держави стосовно дітей та молоді визначена в національній програмі "Діти України" (1996) та в "Декларації про загальні засади молодіжної політики в Україні". Прийнята низка законів та законодавчих актів: "Про освіту" (1991, ред.1996), "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (1992), "Закон України про сприяння соціальному розвитку молоді в Україні" (1993), "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх" (1995), "Про поліпшення виховання, навчання, соціальне та матеріальне забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків" (1995) тощо;

- створення системи соціальних служб, що забезпечують захист та охорону прав дитини. Відповідно до Постанови Кабміну України "Про соціальні служби для молоді" (1993) в нашій країні діє система відповідних служб на місцевому, обласному, державному (Державний центр соціальних служб для молоді) рівнях. Керівним органом є Міністерство у справах сім'ї та молоді. Аналогічна система існує і у справах неповнолітніх;

- підготовка відповідних фахівців. Здійснюється освіта соціальних педагогів, соціальних працівників на базі університетів та інститутів (педагогічних, юридичних, медичних, внутрішніх справ, культури).

38. Соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку.

При вивченні проблем людей похилого віку вчені дійшли висновку, що їх можна розділити на три групи, в залежності від розглянутій області: соціальні, сімейні й особисті.

До соціальних проблем відносяться питання пов'язані безпосередньо з життям суспільства. Це: «постаріння населення» (накопичення літніх людей в суспільстві), пристрій і забезпеченість людей похилого віку (захищеність, матеріальна і побутова допомога, зайнятість, підготовка до старості і смерті), взаємини (поколінь, з сусідами, громадськими організаціями), заповнення, з припиненням трудової діяльності, втрачаються колишні соціальні ролі.

Психічні проблеми виникають при розриві звичного способу життя і спілкування у зв'язку з виходом на пенсію, при настанні самотності внаслідок втрати чоловіка, при загостренні характерологічних особливостей внаслідок розвитку склеротичного процесу. Все це веде до виникнення емоційно-вольових розладів, розвитку депресії, змін поведінки. Зниження життєвого тонусу, що лежить в основі всіляких недуг, в значній мірі пояснюється психологічним фактором - песимістичною оцінкою майбутнього, безперспективним існуванням. При цьому, чим глибше самоаналіз, тим складніше і болючіше психічна перебудова.

Підвищена соціальна вразливість літніх громадян пов'язана також і з економічними чинниками: невеликими розмірами одержуваних пенсій, низькою можливістю працевлаштування як на підприємствах, так і в отриманні роботи на дому.

Важливою соціальною проблемою літніх людей є і поступове руйнування традиційних сімейних устоїв, що призвело до того, що старше покоління не займає почесне чільне положення. Дуже часто літні люди взагалі живуть окремо від родин, і тому їм буває не під силу справлятися зі своїми недугами і самотністю, і якщо раніше основна відповідальність за літніх лежала на родині, то зараз її все частіше беруть на себе державні та місцеві органи, установи соціального захисту.

В умовах нашої країни, коли середня тривалість життя жінок більше, ніж у чоловіків, жінка похилого сім'я найчастіше закінчується жіночим самотністю.

Хронічні захворювання знижують можливості самообслуговування, адаптації до змін. Можуть виникати складнощі з оточуючими, в тому числі і з близькими, навіть з дітьми та онуками. Поведінка літніх і старих людей відрізняється іноді дратівливістю, уразливістю, можливі старечі депресії, провідні часом до самогубства, догляду з дому. Люди похилого та старечого віку, перш за все, самотні - але потрібно пам'ятати, що допомога потрібна не тільки літній людині, але і його родині.

Наступ зрілості і старості - неминучий процес, але об'єктивне становище, а також їхній досвід, погляди, ціннісні орієнтації - є продуктами соціального середовища.

Таким чином, соціальні проблеми літніх людей можна вважати загальними. Люди похилого віку потребують підвищеної уваги суспільства і держави і являють собою специфічний об'єкт соціальної роботи.