30. Об’єктивні та суб’єктивні чинники несприятливих умов соціалізації особистості.

Під жертвою несприятливих умов соціалізації розуміють людину, умови розвитку і життя якої об'єктивно роблять її реальною або потенційною жертвою соціалізації. Існують категорії людей, які вимагають специфічних засобів соціально-педагогічної допомоги: інваліди усіх категорій, сироти, інші категорії дітей, а також дорослі та літні люди, які перебувають під опікою держави або громадських організацій; метиси, мулати або представники інонаціональних груп, які проживають у місцях компактного розселення того чи того етносу; діти із сімей з низьким економічним і/або освітнім рівнем, аморальною і криміногенною атмосферою; ВІЛ-інфіковані, наркозалежні тощо.

Об'єктивні фактори, що перетворюють людину на жертву несприятливих умов соціалізації: кліматичні умови регіону, суспільство та держава, сім'я, школа, товариство однолітків, особливості кожного вікового етапу людини тощо.

Суб'єктивні передумови перетворення людини на жертву: на рівнях індивідуума (темперамент, характерологічні властивості, генетична схильність до девіантної та саморуйнівної поведінки) та особистісному (ступінь стійкості та міра гнучкості людини, розвиток у неї рефлексії та саморегуляції, її ціннісних орієнтацій).

31. Мистецтво як засіб соціального виховання.

Мистецтво являє собою специфічну форму суспільної свідомості та людської діяльності, що робить його дієвим засобом виховання молодого покоління, а також чинником позитивного впливу на людину протягом життя. Відображення дійсності в художніх образах, що й представляють різновиди мистецтва, постає найважливішим засобом естетичного освоєння світу. Нерозривна єдність мистецтва з мораллю, релігією, політикою, наукою, філософією сприяє застосуванню його з метою соціального становлення особистості. Такий життєдайний потенціал актуалізує використання мистецтва щодо створення умов для ефективного соціального функціонування особистості та суспільства. Через мистецтво засвоюються соціальні цінності на рівнях людства, етносу, нації, регіону, формуються соціальні якості особистості, мотивується власна активність особистості. Отже, для вдосконалення світу засобами мистецтва необхідно виявити його соціально-педагогічний потенціал, зокрема обґрунтувати можливості анімаційної діяльності засобами мистецтва як напряму соціального виховання.

Педагогіка завжди була пов’язана з мистецтвом через використання останнього як ефективного засобу виховання, але нині актуалізується педагогіка мистецтва як актуальний напрям гуманітарного знання. Безперечний вплив мистецтва на соціальне формування особистості й соціуму зумовлює, на наш погляд, дослідження специфіки його застосування в процесі соціального виховання. Оскільки мистецтво – це особливий вид духовного виробництва, то й моделі його соціально-виховної реалізації мають бути нестандартні, інноваційні.

Одним з таких ефективних шляхів використання мистецтва як засобу соціального виховання, на нашу думку, є анімація. Анімація (від лат. «одухотворення») з соціально-педагогічних позицій розуміють як надихання, олюднення, відновлення власне людських якостей, зокрема через удосконалення в емоційно-духовній сфері.

Якщо анімація відбувається із залученням мистецтва, то людина під час цього дійства відчуває себе творцем і витвору мистецтва, і самого себе (один з головних видів творчості – творіння власної духовності й соціальності).