56. Теорії управління активами.

Управління активами можна розглянути через призму 3-ох теорій:

• теорія комерційних позик,згідно з нею банк зберігає ліквідність, доки його активи розміщені в якісних короткострокових позиках.

• теорія переміщення ґрунтується на твердженні,що банк є ліквідним,якщо його активи можна перемістити або продати іншим кредиторам чи інвесторам за готівку, використати заставу для погашення безнадійної позики або скористатися рефінансуванням центрального банку.

• теорія очікуваного доходу, згідно з якою на банківську ліквідність можна впливати, змінюючи структуру кредитів та інвестицій за термінами погашення.

57. Методи управління активами:

1) метод загального фонду ресурсів – передбачає використання узагальненого фонду пасивів незалежно від джерела їхнього походження на передбачені менеджментом активні операції. Цей метод доцільно використовувати в банках, керівництво яких має достатній досвід управління, адже розподіл ресурсів не має конкретних критеріїв, а відбувається більше на інтуїтивному рівні.

2) метод розподілу активів (метод конверсії ресурсів) – передбачає, що розмір необхідного ліквідного резерву залежить від джерел формування ресурсів. Цей метод дає змогу уникнути надмірного резервування ліквідності шляхом встановлення оптимального співвідношення між певним видом пасивів та відповідними за термінами погашення й оборотністю активами, отже, збільшується можливість отримання прибутку.

3) метод наукового управління – передбачає використання математичних моделей для встановлення взаємозв’язку між статтями пасивів й активів, що дає змогу провести ґрунтовний аналіз ситуацій за кожним із рахунків і в економіці загалом, виявити тенденції та на їхній підставі здійснювати прогнозування ситуації і приймати управлінські рішення.

58. Теорія управління пасивами. Прихильники теорії управління пасивами вважають, що будь-які розриви з ліквідності можна покрити за рахунок позик на міжбанківському ринку ресурсів або рефінансування центрального банку. Ширше трактування теорії розглядає діяльність банку з формування пасиву шляхом збільшення власного капіталу, залучення коштів від населення і на міжбанківському ринку, визначення оптимальної структури ресурсів у пасиві та шляхів оптимізації їхнього співвідношення.

59. Банківський прибуток і його розподіл. Банківський прибуток – це різниця між валовими доходами і валовими витратами банку. Валовий прибуток охоплює: прибуток від основної діяльності; прибуток, отриманий як різниця між небанківськими доходами і витратами, а також різниця між непередбачуваними доходами і витратами. Чистий прибуток – прибуток, що залишається в розпорядженні банку після сплати податку на прибуток. Нерозподілений прибуток – чистий прибуток після відрахувань до фондів та сплати дивідендів. Прибуток банку, що залишається в його розпорядженні після сплати податків та формування фондів, може бути спрямований на забезпечення дивідендних виплат акціонерам та додаткове фінансування діяльності банку.

60. Рейтингова оцінка діяльності банків CAMELS. Для аналізу банківського сектора і виявлення проблем на ранньому етапі НБУ застосовує рейтингову оцінку CAMELS, назва якої складена з таких компонентів:

• C (capital) – достатність капіталу – оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників.

• A (assets) – якість активів – можливість забезпечення повернення активів, вплив проблемних кредитів на фінансовий стан банку.

• M (management) – менеджмент – оцінка методів управління банківською установою з урахуванням ефективності діяльності банку, організації роботи і внутрішнього контролю за операціями.

• E (eaming) – надходження (рентабельність) – охоплює оцінку рентабельності банку з погляду достатності його прибутку для розширення діяльності.

• L (liability) – ліквідність – визначається рівень ліквідності банку з погляду його достатності для виконання як звичайних, так і непередбачуваних зобов’язань.

• S (sensitivity) – чутливість до ринкового ризику.

61. Рейтингові оцінки діяльності банків. В кризовий період НБУ запровадив додатковий метод контролю за ризиками в банківській системі та її здатності протистояти фінансовим потрясінням на підставі стрес-тестування.

Перелік факторів ризиків, які використовуються в процесі стрес-тестування:

• макроекономічні категорії (стабільність економічної системи, значні коливання курсу національної валюти стосовно інших валют, відкритість (доступність) міжбанківського ринку, рівень політичної та геополітичної стабільності, стійкість фінансових ринків, зміни процентних ставок, можливість знецінення майна, що перебуває як забезпечення за кредитними операціями банків, волатильність цін на енергоресурси).

- мікроекономічні категорії (можливість доступу банку до зовнішніх джерел підтримання ліквідності, конкурентна позиція банку (визначення за методикою SWOT-аналізу як узагальнена оцінка)).

62. Поняття валютного ринку. Валютний ринок у широкому розумінні — це сфера економічних відносин, які проявляються в здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та розміщення тимчасово вільних валютних коштів, а також операцій з інвестування валютного капіталу. На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців та покупців валютних коштів. Валютний ринок найбільший у світі, який діє на міжнародній основі. Валютний ринок здійснює кілька функцій, у тому числі регулювання купівельної спроможності, хеджувуння, кліринг і кредит.

Основні учасники валютного ринку — це банки-дилери й інші банки, експортери, імпортери, транснаціональні компанії, фінансові установи, інвестори й урядові агентства. Усі вони мають різні потреби, у тому числі щодо хеджування відкритих позицій на валютному ринку, інвестування коштів у різні райони світу і передавання купівельної спроможності від однієї країни до іншої.