44. Основні характеристики фінансових активів.

У випадку ухвалення рішення щодо інвестування банки аналізують основні характеристики фінансових активів. До них належать:

• термін обігу фінансового активу – проміжок часу до кінцевого платежу чи остаточного погашення цінних паперів;

• ліквідність – можливість швидкого перетворення активів у готівку без значних втрат;

• дохід за активом визначається очікуваними грошовими потоками за ним: очікуваними відсотками чи віденками; сумами отриманими від погашення чи перепродажу активу. Розрізняють доходи від володіння і від перепродажу активу. Ставки доходів бувають фіксованими чи плаваючими, реальними чи номінальними;

• ризикованість – відображає невизначеність, що пов’язана з розміром і часом отримання доходу за цим активом. Сукупний ризик інвестування у фінансовий актив дорівнює сумі ризику неплатежу, ризику, пов’язаного з терміном обігу, і ризику, пов’язаного з неліквідністю цінних паперів.

• поворотність – відображає розмір витрат обігу або сукупність витрат інвестування у певний фінансовий актив та перетворення його на готівку. Актив називається високо поворотним, якщо його витрати обігу прямують до «нуля». Основною складовою витрат обігу є спред попиту і пропозиції;

• подільність – це мінімальний обсяг активів, який можна купити чи продати на ринку ;

• конвертованість – можливість перетворення фінансового активу на інший;

• механізм оподаткування доходу – визначає, яким способом і за якою ставкою оподатковуються доходи від володіння та перепродажу фінансового активу;

• валюта платежу – це валюта в якій номінується фінансовий актив .

45. Види інвестиційної політики.

Виділяють такі види інвестиційної політики банку:

• політика сходів, або рівномірного розподілу – вкладення у цінні папери відбувається так , щоб протягом найближчих кількох років щорічно закінчувався термін погашення певної частини портфеля інвестицій, забезпечується простота контролю і регулювання, стабільний дохід і ліквідність;

• політика короткострокового акценту – відбувається купівля тільки короткострокових цінних паперів, портфель розглядається як джерело ліквідності, а не доходу;

• політика довгострокового акценту – протилежна до попередньої та підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерела доходу, а ліквідність буде задовольнятися запозиченнями на грошовому ринку;

• політика штанги – полягає в концентрації інвестицій у паперах полярної терміновості: частину засобів розміщують у папери з дуже коротким і дуже тривалим терміном та невелику частину портфеля – у середньострокові цінні папери. Так поєднується дохід і ліквідність;

• політика процентних очікувань припускає зменшення термінів погашення цінних паперів, коли очікується зростання процентних ставок, пов’язана з великим ризиком і великими трансакційними витратами, проте може приносити значні прибутки.