144. Оцінка програмного забезпечення сппр: моделі багатоатрибутної корисності.

Для оцінки ефективності конкуруючих СППР (чи проектів СППР) можна використати теорію багатоатрибутної корисності для формалізації атрибутів корисності комп'ютерної системи для користувача. Найбільш поширена модель багатоатрибутної корисності включає чотири основні елементи для аналізу: СППР; користувач; організація, яка приймає рішення; середовище (зовнішнє оточення). Головна ідея визначення оцінки систем полягає в проведенні аналізу зв'язків (інтерфейсів) між цими елементами:

*користувацький інтерфейс (СППР — користувач);

*інтерфейс між парою елементів «СППР-користувач» і організацією, яка приймає рішення; *інтерфейс між організацією, яка приймає рішення, і середовищем. Для цих трьох критеріїв, які сходяться для визначення результатної оцінки системи, можна виділити множину атрибутів ефективності, кожний

із яких об'єктивно чи суб'єктивно віддається виміру і в певному відношенні впливає на загальну ефективність. Атрибути ефективності організовані в ієрархічну структуру, яка являє собою граф оціночної ієрархії. Вершина графа (дерева) відображає загальну корисність або цінність СППР. Три верхні рівні (три інтерфейси) розбиваються на окремі елементи для виділення чітких і вимірюваних атрибутів ефективності.

143.Оцінка програмного забезпечення СППР: метод ціни (вартості) інформації. Елемент ін-ції не має ніякої ціни для користувача, якщо він не здатний (хоч би потенційно) впливати на рішення. Цінність ін-ції визначається мірою, якою вона робить знання більш надійними, повними і точними. Друга методологія оцінки програмного забезпечення СППР потребує визначення ціни (вартості) ін-ції, одержаної на виході комп'ютерної системи рішення задач. Існують дві альтернативні стратегії визначення ціни ПЗ: використання парадигм з інформаційної економіки і емпірична стратегія. Інформаційна економіка як формальна і аксиометична наука може служити теорією, в якій атрибути ін-ції вивчені чітко і послідовно. В моделі Фелтама вартості ін-ції потенційний вклад СППР може оцінюватися по декількох чітко відмінних критеріях: 1. релевантність (доречність) – це концепція, відповідно до якої сигнали виробляються лише в тому випадку, коли відповідні затрати менші ціни поданої інформації. 2. своєчасність – це критерій, який відображає очевидний факт, що момент часу надходження інформації може впливати на вигоди, отримані від цієї інформації при ПР. 3. точність ін-ції. – має важливе значення, бо при її відсутності з´являються розбіжності між сигналами і відповідними їм подіями. Існують також такі ознаки вартості інформації: цикл повідомлення, достатність, зрозумілість, неупередженість, надійність, економічний ефект, порівняність. Альтернатива стратегії інформаційної економіки — емпірична стратегія, основана на узагальненні даних спеціальних спостережень. Цінність цієї стратегії полягає в генерації точних і прямих вхідних даних від потенційних користувачів СППР стосовно їх уявлень про інф стр-ру ПО.

145. Фактори, які визначають інженерію сппр.

СППР створюється в результаті процесу інженерії систем. Інженерія систем — це виконання систематизованого процесу — сукупності дискретних і взаємозв'язаних кроків або фаз, що колективно вирішують певну задачу. Ці фази трансформують операційні потреби (тобто потреби ОПР в підтримці і в системах для удосконалення, розширення, посилення і підкріплення власних міркувань) в конкретну фігурацію системи (апаратні засоби, програмне забезпечення і необхідні периферійні пристрої). Процес інженерії (тобто процес проектування та розробки) СППР в значній мірі залежить від впливу або значення таких факторів, які підлягають одночасному розгляду:

середовище СППР; роль або мета СППР; компоненти СППР; способи об'єднання компонентів СППР; потрібні ресурси. Елем-ти, що обумовл-ть дію фактора середовиша :профільзадачі, првила і процедури ПО, рівень використання СППР, функціон. область. Роль і мета створюють основу для оцінки СППР. Аніліз очікуваної ролі значення системи окреслюється в певні цільові конструкції.

Компоненти відображають функціональне розбиття СППР. При розгаляді ресурсів треба звернути увагу на апаратні засоби обробки інф-ції, на забеспечення трудовими ресурсами і необхідними даними.

146. Загальні фази аналізу, проектування та розробки СППР (загальна схема створення СППР). Для аналізу системи й засобів підтримки прийняття рішень використовуються різні аналітичні та емпіричні методики: Техніко-економічний аналіз, тобто одночасний аналіз вартості та ефективності, передбачає впорядкування, вимірювання та подальше порівняння витрат і вигід (прибутків, користі), які отримує користувач комп’ютерної системи чи готового проекту програмного забезпечення. Усі витрати й вигоди потрібно виразити в грошовому еквіваленті та на підставі цифр балансового звіту прийняти відповідне рішення. Метод визначення цінності (вартості) інформації. Ключовою перевагою будь-якої інформаційної системи, включаючи СППР, є цінність інформації, яка надається системою користувачам: елемент інформації зовсім не потрібний користувачеві, якщо він не здатний (хоч би потенційно) впливати на рішення. Моделі багатоатрибутної корисності. Для оцінювання ефективності конкуруючих СППР (чи проектів СППР) можна використати теорію багатоатрибутної корисності для формалізації атрибутів корисності комп’ютерної системи для користувачів. Найпоширеніша модель багатоатрибутної корисності включає чотири основні елементи для аналізу: систему підтримки прийняття рішень; користувача; організацію, яка приймає рішення; зовнішнє середовище. Якщо прийнято рішення спроектувати нову СППР, то в розпорядженні розробників є три альтернативні підходи: І. Підхід на основі розроблення життєвого циклу системи SDLS (Systems Development Life Cycle). Інколи його називають одностайним (завершеною системою). У ньому часто застосовується макетування (прототипування) СППР. ІІ. Швидке прототипування (Rapid Prototyping). Часто цей підхід іще називають методом швидкого успіху (Quick-Hit Method, дослівно — метод натискування клавіш) або стрімким розробленням додатку (rapid application development — RAD). Він передбачає широке застосування різних технологій, зокрема СППР-генераторів. ІІІ. Розроблення кінцевим користувачем (End-User Development), тобто менеджери самі розробляють для себе СППР, використовуючи технологічні засоби типу СППР-інструментарій і СППР-генератор. Загальна схема створення СППР містить три узагальнені фази інженерії СППР: вибір управлінської ситуації; проектування та впровадження; використання й оцінювання. Тут проявляються індивідуальні риси особистості користувача, стиль його керівництва або специфіка конкретної проблеми.

147. Суть і стратегія макетування СППР.

Основним методом побудови СППР у рамках адаптивного проектування є макетування або прототипування (від англ. prototyping), тобто розробник спочатку створює макет або прототип (Prototype), який має основні риси бажаної системи, а потім у результаті спільної праці розроблювача й користувача цей зразок доводиться до кінцевої стадії. Причини: -удосконалюються зв’язки між аналітиками систем і майбутніми користувачами; -аналітик може краще визначити потреби користувачів; -користувачі беруть активнішу участь у процесі розроблення системи; -інформаційні фахівці й користувачі витрачають менше часу та зусиль на створення системи; -реалізація СППР буде набагато легшою, тому що користувачі знають, що можна очікувати від неї. Ці переваги дають можливість зменшувати витрати на розроблення та збільшувати задоволення користувачів від її функціонування. Макетування не позбавлено потенційних недоліків (пасток). До них належать: -- квапливість: прототип може призвести до скорочень у формулюванні задачі, оцінюванні альтернатив й оформленні документації. Фраза «швидкий і брудний» часто використовувалася для описання деяких зусиль із макетування; -- користувач, можливо, буде дезорієнтований властивостями прототипу, що може призвести до нереального очікування відносно робочої системи, тобто користувач може ототожнювати прототип із діючою системою; -- прототипи виду І можуть бути не такими ж ефективними, як системи, які розробляються в мовах програмування; -- людино-комп’ютерний інтерфейс, який забезпечується конкретними інструментальними засобами макетування, не завжди містить досконалі методики проектування. Як користувачі, так і інформаційні фахівці мають бути обізнаними з цими потенційними недоліками, коли вони обирають підхід макетування для створення СППР. Стратегія макетування. Згідно з найпопулярнішою стратегією макетування створення ескізного проекту СППР може бути виконано або на основі застосування жорстких специфікацій (фіксованих технічних умов і вимог), або на засадах макетування, яке дає змогу швидко задовольнити початковий набір потреб із метою дальшого розширення функціональних можливостей майбутньої системи та доведення шляхом ітераційного процесу вибраного прототипу до потрібного вигляду. Початковим етапом процесу інженерного макетування СППР є ідентифікація головних потреб. На основі вибраного прототипу та потреб користувачів розроблювач зосереджує увагу на швидкій побудові діючої моделі СППР, із тим щоб викликати й підтримувати активну зацікавленість і участь користувачів. Далі йде етап демонстрування за запитом удосконалень і розширень, коли користувач отримує можливість здійснити попередню «прогулянку» системою, що проектується. На заключній фазі макетування необхідно здійснити цілу низку операцій і перероблень із тим, щоб цільова придатність та інші зовнішні характеристики СППР були схвалені колективами розроблювачів і користувачів.