352. Рівні управління проектуванням інформаційних систем.

Інформаційні системи, як правило, розроблюють спеціалізовані науково-дослідні чи проектні організації із залученням замовника чи сам замовник.

У спеціалізованих організаціях управління проектними роботами здійснюється на таких рівнях:

1) керівник організації і його заступники;

2) планово-виробничий відділ;

3) керівники функціональних підрозділів;

4) керівники проектів (головні конструктори);

5) відповідальні виконавці (керівники груп).

На кожному рівні управління існує певне уявлення про систему, яка створюється, й сам процес проектування. Воно визначається колом посадових обов’язків і характером функцій, які виконують представники кожного рівня в процесі створення системи.

Сам процес управління складається з таких функцій (етапів): прогнозування, планування, облік, контроль, аналіз і регулювання.

При організації проектування розробник має відповісти на такі питання:

1) у якій послідовності доцільно створювати проект;

2) які спеціалісти і на яких етапах необхідні для розробки проекту;

3) як забезпечити якісне документування проекту;

4) яким вимогам має відповідати проект, щоб забезпечити легке супроводження і модифікацію в процесі його функціонування;

5) як забезпечити комплексне налагодження і тестування програмного забезпечення;

6) які методи контролю процесу проектування доцільно використовувати;

7) як і коли провадити контроль процесу проектування;

8) як організовувати колектив розробників;

9) у який спосіб інформувати учасників проектування про стан проекту;

10) як забезпечити виконання програмних та інформаційних зв’язків.

Так, при плануванні керівники проектної організації визначають портфель замовлень. Кожна ІС розглядається як щось ціле, а процес проектування як одна чи кілька тривалих операцій проектування.

Планово-виробничий відділ аналізує можливості реалізації запропонованих замовлень, виходячи із наявних обсягів необхідних ресурсів і враховуючи ще не закінчені проекти, розробка яких знаходиться на різних стадіях. Керівник проекту разом з керівниками функціональних підрозділів і спеціалістом з технології проектування здійснює планування і оперативний контроль виконання проектних робіт на різних етапах.

353. Характеристика елементного підходу до створення інформаційної системи.

Об’єктами типізації стають усе складніші елементи системи: задачі, їх комплекси, функції управління, процеси підготовки і ведення баз даних, процедури розв’язання задач. Типізацію проектних рішень можна реалізувати в разі виконання таких принципів:

1) забезпечення всіх процесів вхідними даними на основі загальної системи зберігання інформації, побудованої таким чином, аби вона не залежала від кількості й змісту реалізовуваних функцій;

2) побудова єдиних схем обміну даними між системою і користувачами;

3) використання єдиних форм документів і повідомлень, які пристосовані для людей і ЕОМ;

4) забезпечення універсальності засобів відображення виробничо-господарської діяльності.

ТПР мають забезпечувати можливість об’єднування в єдину систему при незначних витратах на прив’язування до конкретного об’єкта, допускати приріст системи за рахунок нових рішень, які стають типовими.

Такий підхід дістав назву методу елементного проектування.

Загальні недоліки елементного проектування:

1) відсутність єдиної інформаційної бази;

2) відсутність альтернативних рішень по окремих елементах і задачах;

3) відсутність єдиної ідеології побудови програм по всіх функціональних задачах;

4) ускладнене компонування окремих елементів у систему;

5) відсутність засобів опису параметрів і, як наслідок, недостатня алгоритмічна повнота параметричного налагодження програм;

6) відсутність комплексного рішення по структуризації даних;

7) відсутність засобів машинного ведення проектно-технологічної документації і координації розробників ІС;

8) типові конструктивні елементи, які використовуються при проектуванні програм, слабко інформаційно ув’язані;

9) не систематизовано номенклатуру параметрів, які використо-вуються для прив’язки ТКЕ;

10) прив’язка ТКЕ відповідає технології проектування «знизу –вгору» і базується на інтуїтивному підході до розробки програмного забезпечення.

При застосуванні ТПР межі системного аналізу об’єкта управління «звужуються» до рівня номенклатури вхідних параметрів типових програмних модулів. Тому майже не враховуються індивідуальні якості об’єкта, немає системного накопичення даних про умови функціонування об’єкта, які змінюються, ускладнено перенесення реалізованих проектних рішень з рівня попереднього етапу створення програмного забезпечення. Внаслідок цього нагромаджений економічний потенціал досвіду проектування при створенні інших проектів для споріднених об’єктів не реалізовується.