42. Які організаційні форми взаємодії науки і виробництва набули найбільшого розвитку в Україні, чому? Наведіть приклади.

Позитивний досвід багатьох країн свідчить про перспективність для широкого й ефективного впровадження новітніх технологій, комерційної реалізації інновацій, створених внаслідок наукових досліджень і розробок, функціонування мережі таких інноваційних структур як технопарки, технополіси, інноваційні фірми-інкубатори, науково-промислові комплекси (консорціуми), кластери тощо.

Щодо України, то наукомісткі виробництва, технологічне оновлення, своєчасність запровадження наукових відкриттів, бюджетне фінансування академічної науки були і залишаються найгострішими проблемами, що стоять перед державою протягом останнього десятиліття. Саме це коло проблем змусило вчених шукати нові форми організації та фінансування науково-дослідної і науково-виробничої роботи, які б відповідали новим економічним умовам. Аналіз показав, що такою формою організації можуть стати технопарки як найбільш ефективна система, котра відповідає новим державним завданням, ситуації дефіциту бюджетних коштів для фінансування.

Технопарк – це територіальний відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови.

Мета технопарків – комерціалізація науково-технічної діяльності, забезпечення швидкого просування наукових досягнень у виробничу сферу, що дозволяє в умовах кризової ситуації у вузівській науці в Україні забезпечити науковців творчою роботою, достатньо високою заробітною платою.

Технопарки вирішують такі питання:

– прискорюють процеси передачі результатів фундаментальних та прикладних наукових досліджень у виробництво;

– забезпечують розвиток інноваційного підприємництва;

– сприяють залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

ПРИКЛАДИ

Технологічні парки: „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (КИЇВ), „Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона” (КИЇВ), „Інститут монокристалів” (ХАРКІВ). „Вуглемаш”, „Укрінфотех”, „Інститут технічної теплофізики”, „Інтелектуальні інформаційні технології”. На ЗАТ "Пенто Пак" (БОРИСПІЛЬ) створений технологічний комплекс для виробництва і поставок екологічно безпечних пакувальних матеріалів. Реально технологічні парки України розпочали свою діяльність у IV кварталі 2000 р. Кожен з технопарків має свою специфіку та спрямування діяльності.

Технополіс – структура, яка за своєю діяльністю подібна до технопарку, але вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс.

Серед особливостей технополісу можна виділити такі:

– вони формуються в умовах помірних темпів зростання економіки (завоювання ринку трудомісткої продукції);

– передбачається розвиток „технологій XXI століття” (електроніка, біотехнологія, нові матеріали і ін.);

– головна роль відводиться місцевим органам влади: заохочується діяльність малих і середніх підприємств з високим науковим і виробничим рівнем (більш гнучкі).

ПРИКЛАДИ „Київська політехніка”, у майбутньому створення «Подільського технополісу”

Бізнес-інкубатор — організаційна структура, метою якої є формування сприятливих умов для стартового розвитку малих підприємств через надання їм певного комплексу послуг і ресурсів.

Трускавецький Валеологічний Інноваційний Центр (ТВІЦ), основним видом діяльності якого є розробка, реалізація та застосування нових наукомістких технологій рекреації, лікування та реабілітації, екологічні дослідження.

В Харківській області розроблено регіональну програму інноваційного розвитку виробничої та соціально-економічної сфери регіону “Технокрай”, яка передбачає комплексний підхід до технологічного переоснащення виробництва, створення сучасної транспортної і комунікаційної інфраструктури, вирішення екологічних проблем.

43. Технічний, науково-технічний і інноваційний процес — це одне й те саме? Дайте визначення і пояснення цим явищам.

Науково-технічний прогрес (НТП) — безперервний розвиток науки і техніки, обумовлений потребами виробництва, зростанням та ускладненням суспільних потреб. Він полягає в створенні іновацій який триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації . Цей процес охоплює весь комплекс відносин : виробництво , росподіл , обмін , споживання .НТП складається з двох паралельних процесів:науковий прогрес — як оновлення знань;

технічний (технологічний) прогрес — як зміна характеру фактично використовуваного обладнання й устаткування. На рівні підприємств і виробничих об'єднань НТП називають технічним і організаційним розвитком. Це впровадження результатів НТП у виробництво, застосування нової техніки і технології, інтенсифікація виробництва, підвищення його ефективності, вдосконалення організації праці та управління.

Науково-технічний потенціал країни — це сукупність національних ресурсів і засобів.

Інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе». Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації.

44.Назвіть показники оцінки економічної ефективності.

Показники ефективності відображають співвідношення витрат і отриманих результатів, тобто тих вигід, які будуть одержані від реалізації інновацій. Вони відображають ефективність інноваційних проектів з точки зору інтересів усього національного господарства, а також регіонів, галузей виробництва, організацій, що беруть участь у проекті. При відборі інноваційних проектів і розрахунках показників ефективності на рівні національного господарства беруться до уваги такі результати проекту:

кінцеві виробничі результати (виручка від реалізації нових товарів, інтелектуальної власності — ліцензій, ноу-хау тощо); соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи із спільних дій учасників проекту в регіонах; прямі фінансові результати; кредитні займи, інвестиції інших держав, банків, фірм і т. ін.; побічні фінансові результати, що їх обумовлюють при здійсненні проекту: зміни доходів сторонніх організацій і громадян, ринкової вартості земельних ділянок, будівельних споруд, утрати природних ресурсів і інші надзвичайні ситуації.

При оцінці ефективності інноваційних проектів передбачається розрахунок таких важливих показників, як: інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід); внутрішня норма прибутковості (дохідності); рентабельність інвестицій період і строк окупності.

Інтегральний ефект визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами. Інтегральний ефект ще називають приведеною вартістю, яка характеризує загальний абсолютний результат інвестиційного проекту.

Внутрішня норма прибутковості—це розрахункова відсоткова ставка, за якої одержані доходи (вигоди) від проекту стають рівними витратам на проект. Рекомендується відбирати такі інноваційні проекти, внутрішня норма дохідності яких не нижча 15—20 %.

Рентабельність визначається як співвідношення ефекту від реалізації проекту і витрат на нього. На практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат.

Строк окупності показує, протягом якого часу можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Він, як правило, розраховується на базі недисконтованих доходів. Під періодом окупності розуміється тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завер¬шення інвестицій, дорівнюватиме сумі інвестицій. Це період, необхідний для відшкодування початкових капіталовкладень за рахунок прибутків від проекту (чистий прибуток після відрахування податку + фінансові витрати + амортизація)

45.Назвіть показники оцінки соціальної ефективності.

Об'єктивна оцінка соціальної ефективності зараз стикається зі значними труднощами, пов'язаними з відсутністю наукового обґрунтування і загально визначеної методики встановлення її рівня. Такий стан зумовлений не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв'язання цієї актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Через ці умови спираються на дещо інтуїтивне й емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності. Соціальні оцінки відображають внесок інноваційного проекту в покращання соціального середовища, а саме — підвищення якості життя людей, що характеризується такими показниками:

• рівень життя — доходи населення; ціни і тарифи на товари й послуги; споживання населенням продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення житлом, комунальними послугами;

• спосіб життя — зайнятість населення, підготовка кадрів, забезпечення населення об’єктами освіти, культури, мистецтва, спорту, транспортним обслуговуванням, забезпечення соціальної безпеки;

• здоров’я і довголіття — покращання умов праці, розвиток сфери охорони здоров’я, рівень обслуговування тощо.

46.Основні напрями інноваційної стратегії сталого розвитку туристичних підприємств.

Основними напрямами реалізації Стратегії сталого розвитку є:

1) вирішення комплексу організаційних питань щодо розроблення та прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, спрямованих на виконання основних завдань Стратегії, що дасть змогу: оновити нормативно-правову базу з питань туризму і курортів; адаптувати законодавство України у сфері туризму і курортів до відповідних директив і стандартів ЄС; розробити механізм державної підтримки впровадження туристичного продукту соціального характеру;

2) розвиток кадрового потенціалу сфери туризму і курортів, що забезпечить: удосконалення законодавства з питань, пов'язаних із забезпеченням зайнятості населення у сфері туризму і курортів; апровадження підготовки фахівців за спеціальностями у сфері туризму і курортів відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня та внесення відповідних змін до законодавства про освіту; удосконалення законодавства в частині підвищення кваліфікаційних вимог до суб'єктів туристичної та курортної діяльності; розроблення проектів нормативно-правових актів щодо правового статусу туристів, осіб, що подорожують, захисту їх законних прав та інтересів;

3) державна підтримка збереження туристичних і природних лікувальних ресурсів, їх комплексний розвиток, раціональне та ефективне використання, що забезпечить: удосконалення нормативно-правової бази з питань виявлення, оцінки, інвентаризації ресурсів, реєстрації, визначення правового режиму туристичних і природних лікувальних ресурсів, їх моніторингу на відповідність нормативним вимогам;внесення змін до законодавства щодо визначення правового режиму туристичних ресурсів;створення та ведення Державного кадастру природних територій курортів; запровадження державного моніторингу курортно-оздоровчих і рекреаційних територій та природних лікувальних ресурсів; дотримання режиму зон санітарної охорони курортів;

4) створення єдиної системи маркетингової підтримки національного туристичного продукту та санаторно-курортних послуг, що забезпечить: визначення на законодавчому рівні та узгодження механізму дистанційного продажу туристичних та курортних послуг (зокрема через Інтернет); розроблення проектів нормативно-правових актів щодо посилення відповідальності за розповсюдження недобросовісної реклами у сфері туризму і курортів.

47.Підприємницька діяльність в туристичній сфері.

У чинному законодавстві України підприємництво розглядається як безпосередня самостійна систематична, на свій ризик діяльність, пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, установленому законодавством. З цього визначення видно, що до підприємництва відноситься й діяльність з надання послуг. Отже, надання туристичних послуг є об'єктом підприємницької діяльності всіх суб'єктів туристичної індустрії. Статус підприємницької структури одержують фізичні та юридичні особи шляхом державної реєстрації у встановленому порядку. Економічною передумовою існування підприємництва є приватна власність на засоби виробництва. Для розвитку підприємництва в туризмі неодмінною умовою виступає не тільки приватна власність, а й інші умови, зокрема:

- стабільність державної економічної й соціальної політики;

- пільговий податковий режим для соціальних видів туризму;

- розвинута інфраструктура підтримки підприємництва, починаючи з ліцензування і закінчуючи державними органами регулювання й контролю;

- гнучкий ринковий механізм участі туризму в глобалізаційних процесах і в інтеграції України в європейські та світові економічні структури.

Головна мета підприємництва в туризмі полягає в розробленні маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними маршрутами, у виробництві туристичних товарів і наданні туристичних послуг, комплектуванні туристичного продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до підприємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших агентів корисної для суспільства і людей діяльності пов'язана з обов'язковим одержанням зиску (прибутку).

Основними суб'єктами підприємницької діяльності у туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).

Туроператори - це юридичні особи (підприємства), створені згідно із законодавством України, основною діяльністю яких є організація туризму, формування туристичного продукту, його реалізація та посередницька діяльність із надання характерних і супутніх туристичних послуг мандрівникам. Важливу роль в економіко-технологічному механізмі туристичного бізнесу виконують турагенти, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницькі функції з реалізації туристичного продукту туроператорів або окремих послуг інших суб'єктів туристичного бізнесу.

Обов'язковою вимогою для всіх суб'єктів туристичної діяльності є отримання ліцензії на відповідний вид діяльності.

Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:

1) організація маркетингу і реклами з метою визначення місткості ринку вироблюваних і запроектованих до впровадження туристичних послуг; 2) упровадження інновацій у виробництво туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг); 3) формування ефективної системи забезпечення туристичної діяльності необхідними ресурсами; 4) просування на ринок (збут) туристичного продукту.

48.Сучасні системи резервування і бронювання в туристичних підприємствах.

Створення організаційної автоматизованої системи управління (АСУ) - це шлях до впровадження нової інформаційної технології. Одним з головних завдань поряд з розробкою основ економіко-організаційного моделювання апарату управління є раціоналізація організаційних зв'язків і приведення структури апарату управління у відповідність з реальними умовами, характерними для даного підприємства готельного господарства. Повна інтегрована автоматизація менеджменту містить у собі такі інформаційно-управлінські процеси: зв'язок, збір, збереження і доступ до необхідної інформації, аналіз інформації, підготовка тексту, підтримка індивідуальної діяльності, програмування і вирішення спеціальних завдань. Загальносвітовою тенденцією розвитку туристичного ринку провайдерських послуг є надання готелям пакету послуг, пов’язаних із просуванням на різних ринках із акцентом на глобальні системи бронювання. До глобальних відносять чотири основні системи бронювання: Amadeus, Galileo, Sabre та Worldspan. Разом ці системи нараховують приблизно 500 000 терміналів, установлених у готелях по всьому світу, що складає близько 90 % ринку: не випадково їх називають "золотою четвіркою". Не менш відома у світі система бронювання Sabre, яка надає туристу інформацію про послуги перекладачів, оренду автомобілів, бронювання місць у готелях, організацію екскурсій, прогноз погоди, курси валют, забезпечує демонстрацію географічних карт, відео- та фото з місць відпочинку та багато ін. Worldspan активно просуває туристичні Інтернет-технології у сфері електронної комерції. Програма Dates&Destinations дозволяє створити Іnternet Booking Engine – систему бронювання через Worldspan на сайті туристичного агентства в Інтернет. Впровадження цієї системи в діяльність туристичних компаній дозволило б клієнтам самостійно обирати авіарейс, готель і здійснювати їх бронювання. Системи бронювання дозволяє готельній справі внести інформацію про себе в довідкову систему, і вона стає доступною всім турагентам, що зайняті реалізацію послуг цього готельного бізнесу, а також всім потенційним клієнтам. Це дозволяє уникнути некоректної інформації, а також забезпечити її оперативне корегування у випадку зміни. Також сучасні системи бронювання мають велику кількість фотографій із докладним описом готельних номерів. Так, близько 90% туристичні агентства США (USA) і Велико Британії (Англія) GDS, оскільки системи резервування надають не тільки місце перебування, курси валют, повідомлення про погодні умови, автобусний і залізничний зв’язок. Такі системи дозволяють резервувати всі основні сегменти туру – від місць в готелі і авіаперельотів до квитків у театрах і страхових полюсів.Найбільшими комп’ютреними системами резервування на міжнародному ринку готельних послуг є системи Amadeus, Galileo, Worldspan.Додамо що системи резервування відрізняються між собою за такимихарактеристиками:

Повнотою й оперативністю наданої інформації (набором послуг і кількістю власників різних видів ресурсів, що мають угоду з конкретною GDS, і рівнем доступності до їх баз даних).Зручність у формуванні запитів на бронювання, доброзичливістю програмного забезпечення в GDS і персональному комп’ютері туристичного агентства.Надійністю техніки та засобів зв’язку між агентством і центром обробки даних GDS.Розміром оплати за користування інформаційними послугами та порядку її формування.