Блок самоосвіти

• За матеріалами лекції, підручника та додаткових джерел інформації опрацюйте тему «Зовнішні економічні зв’язки України».

• У словнику дати визначення наступним поняттям: «світове господарство», «міжнародний географічний поділ праці», «зовнішньоекономічні зв’язки», «зовнішня торгівля», «експорт», «імпорт», «торгове сальдо», «інвестиції», «демпінг», «економічна інтеграція», «вільні економічні зони», «Європейський Союз».

• Проаналізуйте чи відповідає соціально – економічний розвиток України головним критеріям вступу до ЄС. (Столяров Г. Європейський Союз: критерії до вступу.// Географія та основи економіки в школі. - 2008. –№1).

Словник термінів.

АВІАЦІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - галузь машинобудування, під­приємства якої виробляють літаки, гелікоптери, авіаційні двигуни, прилади й устаткування для авіації. Зародилась на початку XX ст. У Росії авіаційні підприємства виникли в 1910—1912 рр. Це були переважно напівкустарні майстерні. В Україні перший авіаційний завод зафіксовано в Києві у 1920 році, на ньому збудовано перший чотиримісний літак К-1. У 1926 в Харкові засновано завод дослід­ного літакобудування, який після Великої Вітчизняної війни почав випускати гелікоптери, навчально тренувальні літаки, а згодом, і швидкіший турбореактивний пасажирський літак Ту 104, та серій­не виробництво літаків Ту-124, Ту-134, а з 1985 р.— АН-72, АН-74. На Київському авіаційному заводі, куди 1952 року було переведено конструкторське бюро на чолі з О. К. Антоновим, випускали серійно літаки АИ-24 та інші типи, а також виготовлено літак «Мрія», що має найбільшу у світі вантажопідйомність.

АВТОМАТИЗАЦІЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ - застосування автоматичних та автоматизованих пристроїв і систем для повного або часткового звільнення людини від управління та контролю в процесі отримання, обробки, передачі та використання енергії, матеріалів, інформації та ін. Автоматизація — один з основних напрямів нау­ково-технічного прогресу, підвищує продуктивність праці, сприяє збільшенню випуску сільськогосподарської продукції, підвищенню її якості.

АВТОМОБІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - галузь машинобудування, підприємства якої виробляють засоби автомобільного транспорту. Основна продукція автомобільного транспорту: вантажні та легкові автомобілі; автобуси, автонавантажувачі, агрегати для автомобілів, причепи та напівпричепи, мотоцикли, моторолери, мопеди, вело­сипеди, а також запасні частини до них. Територіальне розміщення галузі значною мірою зумовлюється техніко-економічними особ­ливостями виробництва складеної продукції цієї галузі, зокрема кооперування з іншими галузями, високим рівнем внутрішньо­галузевої спеціалізації, орієнтацію на науково-технічну базу. Це визначає розміщення підприємств у великих містах. Автомобільну промисловість в Україні створено після Великої Вітчизняної війни, її потужності сконцентровані у Кременчуці (великовагові вантажні автомобілі), Запоріжжі, Луцьку (легкові автомобілі), Львові (автобуси, автонавантажувачі, мопеди), Луганську, Одесі, Чернігові, Мелітополі, Полтаві (автозапчастини). Значних масштабів розвитку набуло виробництво мотоциклів (Київ), велосипедів (Харків, Чер­нігів).

АВТОНОМІЯ — право на самоврядування у визначених межах, надане законом (конституцією) частині державної території. Автономна територіальна одиниця самостійно вирішує питання, віднесені до її компетенції центральною владою.

АГЛОМЕРАЦІЯ МІСЬКА - форма розселення, територіальне утворення, яке:1) виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти; 2) відрізняється високим ступенем територіальної концен­трації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових навчальних закладів, а також високою чисельністю населення; 3) здійснює вирішальний перетворюючий вплив на навколишнє се­редовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення; 4) має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів.

АГРАРНІ РЕФОРМИ — державні заходи з перетворення системи земле­володіння та землекористування. На характер реформ значний вплив здійснюють економіко географічні умови та історичні особливості кожної окремої держави та її районів.

АГРОБІЗНЕС — система організації сільського господарства та пов'язаних з ним галузей, що базується на використанні сучасних методів управління та супутніх їм прийомів ведення агровиробництва з метою максимізації прибутку. Його становлення є результатом включення компаній, задіяних у харчовій промисловості безпосеред­ньо до виробництва продуктів харчування шляхом викуплення ферм та перетворення їх на супідрядні елементи єдиних агропромислових структур. В агробізнесі беруть участь також великі сільськогоспо­дарські корпорації, незалежні від промислового капіталу, проте пов'язані з ним міцними договірними зв'язками.

АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ — прогресивна форма організації суспільного виробництва, заснована на тісній взаємодії сільсь­когосподарських та промислових підприємств, що працюють на кінцевий результат. В основу покладено єдиний процес вироб­ництва сільськогосподарської продукції, її закупівля, зберігання, переробка та реалізація готового продукту — продовольства для населення та сировини для переробної промисловості. А. і. сприяє усуненню відомчих бар'єрів організаційного та економічного ха­рактеру, забезпечує єдність інтересів і дій кожного свого учасника, підвищує їх взаємну зацікавленість у кількості та якості кінцевої продукції, а також своєчасну доставку та реалізацію споживача. Крім того, А. і. сприяє запровадженню у виробництво досягнень НТП, переведенню рослинництва та тваринництва на промислову основу, раціональному розміщенню ланок АПК по території країни відповідно до вимог найбільш повного врахування особливостей природно-кліматичних умов, різних регіонів тощо. Основними ви­дами А. і. є агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми та ін.

Терміном «інтеграція» іноді визначають також і такі аграрно промислові вертикальні об'єднання, в яких відсутній (повністю або частково) елемент територіальної єдності та які охоплюють підпри­ємства, розташовані в різних країнах і навіть частинах світу. Тільки за ознакою володіння та наявністю різних ступенів виробництва. Крупні капіталістичні аграрні об'єднання нерідко стають міжнарод­ними не лише за складом свого капіталу, але й за розміщенням під­приємств, у тому числі й у межах країн, що розвиваються; при цьому часто розширюється й коло охоплюваних галузей (наприклад, фірма «Юнілевер Нестле» та ін.).

АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК) - міжгалузевий госпо­дарський комплекс, головним завданням якого є забезпечення державних потреб продовольством та аграрною сировиною. Вклю­чає три сфери: І) галузі, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства та здійснюють його матеріально-технічне забезпечення й обслуговування; 2) галузі сільськогосподарського виробництва; 3) галузі виробництва, що забезпечують заготівлю, зберігання, промислову переробку та реалізацію кінцевої про­дукції.

АГРОПРОМИСЛОВИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС (АПТК) це стійке територі­альне технолого-економічне і організаційне поєднання підприємств і організацій, пов'язаних з виробництвом, промисловою переробкою, зберіганням, транспорту­ванням та реалізацією готової продукції сільськогосподарського походження.

АДМІНІСТРАТИВНО ТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ - складова час­тина державної території, яка утворюється відповідно до системи територіального устрою з метою управління.

АЗБЕСТОЦЕМЕНТНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - галузь промисловості будівельних матеріалів, підприємства якої виготовляють різно­манітні азбестоцементні вироби і конструкції. Головними видами продукції азбестоцементної промисловості є покрівельні матеріали (шифер, черепиця), водопровідні й каналізаційні труби, а також об­лицювальні плитки, вентиляційні короби, електроізоляційні дошки, панелі для стін та ін. Головною сировиною азбестоцементу в Україні є цемент та довізний з Уралу азбест. Більшість підприємств азбес­тоцементної промисловості розміщено поблизу цементних заводів. Перші азбестоцемен­тні заводи в Україні, що виробляли шифер, стали до ладу в 1920 році в м. Краматорську, 1932 — в Києві, 1950 — у Харкові. В наступні роки збудовано підприємства в Амвросіївці, Здолбунові, Балаклії, Івано-Франківську. На сьогодні багато заводів реконструйовано й модернізовано та введено нові високопродуктивні та ефективні потокові технологічні лінії. Найбільші комбінати з виробництва шиферу — Краматорський цементно-шиферний та Київський аз­бестоцементних виробів; по виробництву труб — Амвросіївський цементний та Балаклійський цементно-шиферний. Продукція азбес­тоцементної промисловості широко використовується в господарстві країни, частина її іде на експорт. Основні напрями подальшого роз­витку галузі пов'язані з упровадженням ресурсозберігаючих техно­логій, що базуються на використанні вторинної сировини, штучних замінників азбесту та ін.

АЗОТНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь хімічної промисловості, яка включає виробництво азотних добрив (сульфат амонію, аміаку, селітру тощо) та продукцію, що містить у своєму складі зв'язаний азот (аміак, азотну кислоту та її солі, нітрат натрію, вуглекислий амоній, капролактам тощо). До азотної промисловості через подібність технологічних процесів належить виробництво ацетилену, метанолу та ін. Продукцію азотної промисловості широ­ко використовують у господарстві; азотні добрива — в сільському господарстві; капролактам, ацетилен, метанол — для одержання синтетичних волокон і пластмас; азотну кислоту — для виробництва азотних і складних добрив, барвників і напівпродуктів для їх синтезу, вибухових речовин, ліків, для травлення і розділення кольорових металів, як окислювач палива у ракетній техніці тощо. Найважливі­шими факторами розміщення азотної промисловості є наявність сировини. Спочатку, коли такою сировиною були коксовий газ, кокс, вугілля, водень та інші, підприємства розміщувались у районах вуглевидобутку, коксування вугілля та чорної металургії, з часом, основною сировиною став природний газ, їх (зокрема азотно тукове виробництво) стали, розміщувати в районах видобутку природного газу, вздовж трас магістральних газопроводів, тобто наближення до районів сільськогосподарського виробництва.

В Україні напівкустарне виробництво деякої азотної продукції було організовано на початку 1917 року в Юзівці (тепер Донецьк). До найбільших підприємств сучасної азотної промисловості в Укра­їні належать «Стирол» (Горлівка), «Азот» (Сєверодонецьк), заводи у Дніпродзержинську, Рівному, Черкасах. Азотні добрива виробляють на заводах Лисичанська, Алчевська, Запоріжжя. На базі сировини, що транспортується аміакопроводом Тольятті — Горлівка — Оде­са, став до ладу Одеський завод, звідки рідкий аміак вивозять за кордон.

За останні роки перебудови виробництва азотних добрив в Укра­їні значно зменшилось.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р.) — політико правовий документ, спрямований на здійснення Декларації про державний су­веренітет України. Він виходив із права на самовизначення народів, передбаченого ООН та іншими Міжнародно-правовими докумен­тами. Цей Акт продовжив тисячолітню традицію державотворення в Україні. Прийняття його було прискорено тією небезпекою, яка загрожувала Україні у зв'язку зі спробою державного перевороту в СРСР у серпні 1991 р. Акт проголосив незалежність України та створення самостійної Української держави.

АЛЮМІНІЄВА ПРОМИСЛОВІСТЬ - галузь кольорової металургії, підприємства якої виробляють металевий алюміній у вигляді на­півфабрикатів. Сировиною для алюмінієвої промисловості є алю­мінієві руди — боксити, алуніти, нефеліни. З алюмінієвих руд, переважно бокситів, одержують глиноземи (гідроокис алюмінію),а потім шляхом електролізу — металевий алюміній. Поряд з основ­ною продукцією (виливанці для переливання, зливки для гарячої обробки, катанки для переробки на дріт, а також алюмінієві по­рошки) підприємства алюмінієвої промисловості випускають крис­талічний кремній, алюмінієво силіцієві сплави (силуніти), содові продукти, мінеральні добрива, цемент, п'ятиокис Ванадію, метале­вий галій. Продукцію алюмінієвої промисловості використовують переважно в авіаційній та автомобільній промисловості, електро­техніці та інших галузях машинобудування, в харчовій промисло­вості, будівництві, для виробництва побутових предметів. Широке значення алюмінію зумовлене його цінними властивостями: малою питомою вагою, високою тепло- і електропровідністю, стійкістю проти корозії, високою міцністю його сплавів. Розміщуються під­приємства з виробництва глинозему біля родовищ алюмінієвих руд (на 1 т глинозему витрачається 2,5—3,5 т бокситів), а виробництво металевого алюмінію — біля джерел дешевої електроенергії (на 1 т алюмінію витрачають 16 тис. кВт год електроенергії і лише 1 т глинозему).

В Україні алюмінієву промисловість представляють Дніпров­ський алюмінієвий завод (Запоріжжя), який працює на довізній сировині, й новий великий Миколаївський глиноземний завод, який працює на бокситах Гвінеї, та завод алюмінієвих сплавів у Свердловську (Луганська область).

АЛЬЯНС — це об'єднання держав або органі­зацій на основі договірних зобов'язань.

АСИМІЛЯЦІЯ — поглинання однією етніч­ною спільністю іншої, як правило, більш великою та розвиненою. В результаті цього відбувається ніби розчинення менших народів у більших, що перебувають на вищому рівні соціально-економічно­го та культурного розвитку. Асиміляція може бути добровільною та примусовою.

АСОЦІЙОВАНЕ ЧЛЕНСТВО — неповне, часткове членство держави, громадської організації, особи або соціальної групи в об'єднанні, що часто об­межується статусом спостерігача.

БАВОВНЯНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь текстильної промисловості, яка виробляє бавовняні тканини й об'єднує підприємства з первин­ної обробки бавовни-сирцю — прядильне, ткацьке та оздоблювальне виробництва. Продукція Б. п.— ситці, сатини, бязі, платтяні, мебле­во-декоративні, ворсові, рушникові й технічні тканини, нитки, корд (текстильна основа шин) тощо. Б. п. тісно пов'язана з сільським господарством, хімічною промисловістю, машинобудуванням, які постачають галузі сировину, хімічні волокна, синтетичну шкіру й плівки, барвники, машини і обладнання. За характером роз­міщення Б. п. належить до галузей, що орієнтуються одночасно і на сировину, і на споживача, а також тяжіють до промислових центрів, зосередження трудових ресурсів, насамперед жіночих.

Бавовняне виробництво в Україні знаходиться у великій залеж­ності від постачальників сировини. Бавовняні тканини та інші виро­би з бавовни виробляються у Херсоні, Тернополі, Донецьку, Полтаві, Києві, Чернівцях, Івано-Франківську, Миколаєві.

БАНК— кредитно-фінансова установа, яка здійснює фінансове посеред­ництво. Залучаючи та накопичуючи вільні кошти підприємств, ор­ганізацій, населення, банки перерозподіляють їх, надаючи кредити.

БАРТЕР — обмін товарами на безгро­шовій основі (натуральний обмін). Бартерна угода — безгрошовий, але оцінений і збалансований обмін товарами, оформлений угодою.

БЕЗРОБІТТЯ — це переважання пропозиції вільної робочої сили над попитом на неї. Основні показники безробіття: частка безробіт­тя в економічно активному населенні, проміжок часу з моменту початку роботи й до працевлаштування або до періоду, який роз­глядається. Розрізняють фрикційне, структурне та циклічне без­робіття. Фрикційне спричинюється постійним рухом населення. Воно пов'язано з пошуком або очікуванням роботи найближчим майбутнім. Структурне виникає під впливом НТР (наприклад, за­криття старих нерентабельних підприємств). Циклічне безробіття викликається економічним спадом у певні періоди.

БІОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ РОСЛИН - використання різноманітних організмів ентомофагів для боротьби зі шкідниками рослин. Як ентомофаги використовують бактерії, гриби, віруси, риб, птахів та, найчастіше, комах.

БІОПАЛИВО — різноманітні органічні матеріали (гній, тирса, листя, торф тощо), що виділяють у процесі розкладу тепло, яке викорис­товується для обігріву теплиць, парників та ін.

БІОТЕХНОЛОГІЯ — біологізовані виробництва, засновані на про­мисловому застосуванні природних та цілеспрямовано створених форм життя; ставить за мету управління процесами життєдіяльності організму за допомогою факторів, властивих самому організму. Виділяють такі напрями біотехнології: мікробіологічне виробниц­тво, генна інженерія, клітинна інженерія, інженерна ензимологія, білкова інженерія, біоінформатика та ін.

Сьогодні промисловим шляхом отримують такі біотехнологічні продукти: життєздатні мікроорганізми (бактеріальні добрива, біо­логічні засоби захисту рослин, закваски та ін.), продукти переробки біомаси (дріжджі, міцелій, кормовий білок та ін.); очищені продукти метаболізму мікроорганізмів (вітаміни, амінокислоти, ферменти, антибіотики та ін.). Широке застосування вони мають у сільському господарстві, а також у харчовій (ферменти для отримання харчового білку), легкій (ферменти для шкіряного виробництва), металургій­ній (у процесах флотаційного збагачення руди, точному литті та ін.), нафтогазовій промисловості, в охороні здоров'я, біологічних дослідженнях.

БОРОШНОМЕЛЬНО-КРУП'ЯНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - галузь харчо­вої промисловості, підприємства якої виробляють із зернових куль­тур борошно і крупи. Залежно від виду сировини розрізняють бо­рошно пшеничне, житнє, ячне, вівсяне, кукурудзяне, гречане тощо, залежно від способу переробки — борошно разового, оббивного або сортового помелу. Крупи бувають: з проса (пшоно), гречки (ядриця, проділ і «смоленська»), рису (шліфований або полірований) ячменю (ячні, перлові), вівса (вівсяні «геркулес», толокно), пшениці (манні, «полтавські», «артек» та ін). Продукцію — борошномельно-круп'яної промисловості використовують у харчовій промисловості (хлібопекарській, макаронній, кондитерській), у комбікормовій промисловості або безпосередньо для годівлі худоби.

Розмелювання зерна належить до найдавніших видів госпо­дарської діяльності людини. В Україні парові вальцьовані млини почали будувати в останній чверті XIX ст.

Борошномельно-круп'яні підприємства зосереджуються як у районах сировини, так і в місцях споживання. В Україні борошно­мельно-круп'яна промисловість є в усіх великих, середніх, а також малих містах. Найбільшими центрами є: Київ, Харків, Дніпропет­ровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль. У великих містах борошномельно-круп'яна промисловість орієнтується на ма­сового споживача продукції (діють макаронні, кондитерські, хлібо­пекарні підприємства), у портових містах і залізничних вузлах — на споживачів, які знаходяться за межами районів вирощування зерно­вих культур і виробництва борошна та крупів

БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ ПРОМИСЛОВІСТЬ - комплекс га­лузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, вироби, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Б. м. п. характеризується єдністю призначення продукції, що випускаєть­ся, та безпосередньо пов'язана лише з будівництвом, забезпечуючи його необхідними матеріалами. Залежно від конкретних потреб будівництва та стадій технологічного процесу, Б. м. п. поділяється на три основні групи:

1. видобуток і первинна обробка мінерально-будівельної сиро­ вини (пісок, гравій, щебінь, бутовий камінь тощо);

1. виробництво в'яжучих матеріалів (цемент, вапно, гіпс);

виробництво різних стінових матеріалів, залізобетонних ви­робів і конструкцій. Останнім часом в Б. м. п. відбулись докорінні зміни як в струк­турі, так і в географії галузі. В її складі розвинулись нові галузі — аз­бестоцементна, стінових блоків і панелей з легкого бетону, залізо­бетонних конструкцій, ізоляційних матеріалів та ін. За факторами розміщення Б. м. п. поділяється на підприємства, що орієнтуються на сировинні райони і діють майже в кожній області України (видо­буток і первинна обробка сировини, виробництво цементу, вапна, гіпсу, цегли та ін. стінових матеріалів), й підприємств, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу, буді­вельного й віконного скла тощо), географія їх пов'язана з великими індустріальними центрами, містами. Найбільшими центрами буді­вельних матеріалів промисловості в Україні є: Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

ВАЖКЕ МАШИНОБУДУВАННЯ - сукупність галузей машинобудуван­ня, які виробляють великогабаритні та металомісткі машини й устат­кування для електроенергетики, металургії, добувної промисловості, а також будівельно-шляхове, підйомно-транспортне устаткування. Для важкого машинобудування характерний випуск продукції не­великими серіями і навіть індивідуального призначення. Великі потреби в металі для виготовлення продукції зумовлюють тяжіння підприємств важкого машинобудування до металургійних баз; вод­ночас продукція важкого машинобудування громіздка, тому тяжіє до споживача. Виробництво металургійного устаткування в Україні майже повністю зосереджене в Донбасі та Придніпров'ї. Найбільші підприємства важкого машинобудування — Новокраматорський машинобудівний завод, Маріупольський, Слов'янський заводи важ­кого машинобудування, Дніпропетровський завод металургійного устаткування. Великі заводи гірничошахтного та гірничорудного машинобудування збудовано в Кривому Розі, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську. Найбільшими центрами підйомно транспортного устаткування є Львів, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Нікополь. Центром енергетичного машинобудування є Харків.

ВАЛОВА ПРОДУКЦІЯ — статистичний показник у грошових одиницях що характеризує загальний обсяг виробництва продукції окремими підприємствами, галузями, сферами, регіонами, господарство! у цілому за певний період часу. Вона включає вартість використанні у процесі виробництва предметів споживання та послуг.

ВВП (валовий внутрішній продукт) — макроекономічний показник статистики, який розраховується як сукупна вартість кінцеві продукції підприємств, галузей матеріального виробництва, сфері послуг, що знаходяться на території держави. ВВП визначається як сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництв товарів і послуг, вироблених та реалізованих за один рік у державі (враховуючи надходження від експорту та імпорту товарів і па слуг).

ВНП (валовий національний продукт) — дохід, який включає вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами за рік, незалежно від їх територіального місцезнаходження. ВНП відрізняється від ВВП І на суму надходжень від використання ресурсів певної держави за кор­доном, тобто величину надходжень від зарубіжних капіталовкладень, заробітків населення за кордоном, руху капіталу туристів тощо.

ВАНТАЖООБІГ - показник обсягу робіт, виконаних вантажним транспор­том, обчислюється як добуток кількості перевезеного вантажу (у тоннах) на відстань перевезення (км). Вимірюється в тонно-кілометрах (т-км).

ВАНТАЖОНАПРУЖЕНІСТЬ – показник інтенсивності використання шляхів сполучення, вимірюваний вантажообігом на 1 км.

ВАНТАЖОПІДЙОМНІСТЬ – максимальна вага вантажу, який транспортний засіб здатний при певних умовах за один раз підняти, перемістити чи перевезти.

ВЕКТОР ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ (від лат. уєсіог - несучий) - відповідний напрям міжнародної політики держави щодо конкретної країни, держави, регіону або альянсу. Характерною рисою зовніш­ньої політики України є так звана багатовекторність з останньою тенденцією на зближення відносин з Росією.

ВЕНЧУРНИЙ (ризикований) капітал — якісно новий засіб фінансування (інвестування) ризикованого підприємства, яке працює н втіленням у виробництво певної ідеї або проекту. Ризиковані дії підприємства не повертають вкладені у них інвестором кошти та виплачують відсотки на них. Зате інвестор отримує права на всі за­патентовані й незапатентовані інновації та засновницький прибуток від ризикованих підприємств у тому випадку, коли вони досягають успіху. Венчурне фінансування стимулює розвиток науково-техніч­ного прогресу, сприяє прискоренню впровадження новітніх досяг­нень науки у виробництво.

ВЗУТТЄВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь легкої промисловості, під­приємства якої виробляють побутове та спеціальне взуття. Побуто­ве взуття поділяють на разове (повсякденне) і модельне (вихідне), спеціальне та виробниче, спортивне та медичне. Виробництво взуття тяжіє до районів споживання та зосередження робочої сили. Первинна обробка сировини (шкіри) здійснюється в районах сиро­винних ресурсів.

Взуттєве виробництво відоме з давніх часів. На території Росії кустарне виробництво взуття бере початок у Київській Русі. Про­мислове його виробництво розпочалося у II половині XIX ст. Перші підприємства створено в Києві 1867 р., в Петербурзі 1872 р. В Україні взуття виробляли на дев'яти напівкустарних фабриках — в Києві, Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, Миколаєві та інших містах. Зараз в Україні взуття виготовляють в Києві, Львові, Чернівцях, Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Луганську, Харкові та ін.

ВІВЧАРСТВО — галузь тваринництва, яка дає різноманітну продукцію. З вовни овець виготовляють одяг, взуття, килими, технічне сукно. М'ясо — баранина та ягнятина — високоякісний продукт харчуван­ня. У деяких гірських країнах в їжу використовують овече молоко.

Вівчарство розміщене у світі нерівномірно: переважає воно у тих регіонах, де інші види тваринництва не можуть набути достатнього розвитку, де є пасовища з низькотрав'яною рослинністю. Виділяють такі провідні напрями: м'ясо-вовняне, вовняне, каракульське та овчинно шубне.

ВІДНОВЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ — комплекс заходів, що забезпечують по­вернення землям родючості, порушеної діяльністю людини або природними процесами.

ВІДНОВЛЕННЯ ЛІСІВ — комплекс заходів, що забезпечують появу лісової рослинності в місцях, де ліс повністю або частково знищений людиною, або в результаті природної катастрофи.

ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ — сукупність процесів народжуваності, смертності й природного приросту, що забезпечують відновлення та зміну людських поколінь.

ВІДТВОРЕННЯ ОТОЧУЮЧОГО СЕРЕДОВИЩА - комплекс заходів (економічних, технологічних, організаційних і ін.) та їх наукове за­безпечення, що складають особливу сферу суспільного виробництва й спрямовані на підтримання параметрів середовища життєдіяль­ності в межах, сприятливих для існування людини як біологічного виду та його соціально-економічного розвитку.

ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (ВПК) - сукупність га­лузей господарства й державних інституцій, що забезпечують підтри­мання обороноздатності держави та, в разі необхідності, здійснюють захист суверенних прав народу від посягань зовнішньої агресії. ВПК функціонує за рахунок доходів державного бюджету

ВІКОВА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ - розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами з метою вивчення демографічних і соціально-еконо­мічних процесів. У цій структурі населення здебільшого розподіляють за одно-або п'ятирічними віковими групами.

ВІЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ЗОНА (ВЕЗ) — специфічне регіональне утво­рення, територія, в межах якої встановлюють особливий режим господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іно­земними інвестиціями та умови пільгового експортно - імпортно митного, податкового, валютного, банківського, візового, трудового та інших видів регулювання, що регламентуються законодавством відповідної держави.

Залежно від виконуваних функцій, ВЕЗ розрізняють: безмитні зони, експортні зони, спеціальні економічні зони, зони вільного підприємництва, зони пріоритетного розвитку тощо. Створені та функціонують ВЕЗ більш ніж у вісімдесятьох державах світу: високорозвинених, державах нової індустріалізації, державах з транзитною економікою. Прикладом функціонування ВЕЗ в Україні є: «Інтер-проект — Ковель» (Волинська обл.), «Дніпроавіа» (Дніпропетровська обл.), «Яворів», «Курортополіс Трускавець» (Львівська обл.), «Порто-франко» (Одеська обл.) тощо

ВИДОБУВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — сукупність галузей і виробництв, зайнятих видобуванням із надр землі, вод і лісу та первинною пере­робкою палива та сировини. В. п. включає видобування корисних копалин — паливних (вугілля, нафти, газу, сланців, торфу), рудних (залізної, марганцевої та інших руд, чорних, а також кольорових металів), нерудних (апатитів, фосфоритів, будівельних, флюсових матеріалів та ін.), заготівлю деревини, мисливство, рибальство, до­бування морського звіра й морепродуктів. До галузей В. п. належать: вугільна, нафтовидобувна, залізорудна, гірничо-хімічна, лісова, риб­на промисловість та ряд інших. В. п. розвивається у тісному зв'язку з обробною промисловістю, якій постачає енергетичне й техноло­гічне паливо та сировину, а одержує енергію, засоби виробництва. У світі видобувна промисловість більш характерна для країн, що розвиваються.

ВИЗНАННЯ — акт, яким держава визнає нову державу або новий уряд іншої держави. Залежно від обсягу встановлюваних відносин, розріз­няють дві форми офіційного визнання: де-юре, або повне і остаточне, що веде до встановлення дипломатичних відносин, та де-факто, що не завжди означає встановлення дипломатичних відносин, а передба­чає відносини, які дають змогу вступати в економічні зв'язки, вести переговори про врегулювання окремих політичних питань тощо.

ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ - показник, що характеризує рівень розвитку господарства країни у зіставленні з кількістю населення. Найбільш точно визначає рівень продук­тивності суспільної праці в тій чи іншій країні, ступінь розвитку її продуктивних сил, ефективність форм власності та господарського механізму. Показник В. п. на душу населення визначають як від­ношення обсягів валового внутрішнього продукту, національного доходу та інших макроекономічних величин до середньорічної чи­сельності населення.

ВИСОКОТЕХНОЛОПЧНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО - інтегрована інфор­маційна та виробнича система ведення сільського господарства, що створюється з метою довготривалого підвищення ефективності, продуктивності та прибутковості виробництва в цілому з урахуван­ням місцевої специфіки та одночасної мінімізації впливу на дов­кілля. В. з. включає: систему глобального визначення координат, географічно-інформаційну систему, соціальне сільськогосподарське обладнання, картографію врожайності та систему обслуговування. Концепція В. з. включає застосування сучасних інформаційних тех­нологій, постійне або одночасне впровадження яких покликане за­безпечити раціональне використання засобів сільськогосподарсько­го виробництва та якісно поліпшити інформаційне забезпечення для прийняття виробничих та управлінських рішень.

В. з. дозволяє контролювати якість ґрунтів, ареал та щільність поширення шкідників та багато іншого. Застосовуючи сучасні ін­формаційні технології, фермер може гнучко варіювати обсяги вико­ристання різних засобів виробництва (насіння, добрив, отрутохімі­катів, зрошення), підбираючи їх залежно від особливостей культури, що вирощується, та агрономічних умов конкретної ділянки. Це найбільш важливий елемент нової ідеології — роздільне управління кожною ділянкою поля. Цей напрям у сільському господарстві з'явився на початку 90-х років XX ст. у США.

ВОВНЯНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь текстильної промисловості, підприємства якої здійснюють первинну обробку вовни, виготов­ляють пряжу, тканини й штучні волокна з неї. Основна продукція: вовняна та напіввовняна пряжа, вовняні тканини, вовняні й напіввовняні хустки, ковдри, килими, ватин, валяльне взуття та ін. Галузь має тісні зв'язки з сільським господарством, хімічною індустрією і машинобудуванням. Основний вид сировини — натуральна овеча вовна, крім того для виробництва вовняних тканин використовують хімічні волокна, бавовну тощо.

В Україні перші мануфактури з виробництва сукна створено в 1722 році у селі Ряшки (Чернігівська область). Головними центрами вовняної промисловості є: Харків, Одеса, Суми, Дунаївці (Хмельни­цька область), Богуслав, Кременчук, Донецьк, Кривий Ріг, Чернігів, Луганськ.

ВОДОВИКОРИСТАННЯ — порядок, умови й форми використання водних ресурсів.

ВОДОЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ — ступінь відповідності потреб (біоти, тери­торії, підприємства, населеного пункту) можливостям їх задоволен­ня, яка виражається в одиницях обсягу чи відсотках.

ВОДОПОСТАЧАННЯ — сукупність заходів (одержання води з природ­них джерел, її очистка, транспортування, подача) щодо забезпечення водою споживачів побутових потреб, промислових та інших вироб­ництв.

ВОДОСПОЖИВАННЯ — споживання води з водного об'єкта або з системи водопостачання. Розрізняють В. повторне, з повернен­ням води в джерело та безповторне — з витратами її на фільтрацію, випаровуваність.

ВОЛОКНИСТІ (ПРЯДИЛЬНІ) КУЛЬТУРИ - рослини, з яких отриму­ють текстильну сировину (рослинне волокно). Волокно міститься у різних органах рослин. За цією ознакою всі прядильні культури поділяються на групи. Волокно може утворюватися: 1) у насінні (бавовник); 2) у лубі (корі) стебла (льон, конопля, кенаф, джут); 3) у листі (новозеландський льон, манільська пенька, текстильний банан). Більша частина волокнистих культур вирощується у країнах і районах тропічного та субтропічного клімату.

В Україні посіви льону-довгунцю зосереджені у північних та західних областях.

ВУГІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь паливної промисловості, підприємства якої здійснюють видобування, збагачення та бри­кетування кам'яного та бурого вугілля. З розвитком вугільної промисловості пов'язані чорна металургія, електроенергетика, коксохімія та ін. галузі господарства. Видобування вугілля на тери­торії України почалося ще у XVIII ст. Тоді було відкрито Донецький (1721) вугільний басейн. Першу вугільну шахту в Україні було спо­руджено в Лисичанську в 1795 р. Нині вуглевидобування України зосереджено в трьох басейнах: Донецькому й Львівсько Волинському кам'яновугільних та Дніпровському буровугільному басейні. Загаль­ні ресурси вугілля в Україні — 100 млрд т. А лише підготовлені до ек­сплуатації родовища мають майже 10 млрд т енергетичного вугілля. Основним районом видобутку кам'яного вугілля є Донбас, де видо­бувається майже 60% енергетичного вугілля і побудовано близько 295 кам'яновугільних шахт, із них — 131 шахта з коксівним вугіллям. Найбільше шахт у Донецькій області. Найбільші центри — Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Горлівка; у Луганській області — Луганськ, Стаханов, Лисичанськ, Первомайськ. За останні роки видобуток вугілля в Україні значно знизився.

ГАЗОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь паливної промисловості, що здійснює видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Значна кількість природного газу використовується в хімічній промисловості, металургії, будівельній індустрії, машино­будуванні, комунально-побутовому господарстві та ін. На території України перше родовище газу було відкрито у 1910 р. в районі м. Ка­луш (Івано-Франківська область). З 1924 року розпочато промислову розробку Дашавського газового родовища. Як галузь Г. п. сформува­лася в післявоєнні роки на базі розвіданих в Україні родовищ при­родного газу. Найбільш інтенсивного розвитку Г. п. набула у першій половині 70-х рр. XX ст. З 1975 року видобуток газу зменшується через вичерпання запасів родовищ та зменшення приросту від но­вовідкритих незначних родовищ газу. Територіальне розміщення галузі зумовлене особливостями залягання природного газу в надрах землі. В Україні він зосереджений у трьох регіонах: Прикарпатській, Дніпровсько-Донецькій та Причорноморсько-Кримській нафтогазо­носних провінціях. Основні родовища природного газу розташовані в Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське та ін.), Сумській (Рибальське та Качанівське), Полтавській, Чернігівській областях; у Причорноморсько-Кримській провінції — Джанкойське, Глібівське, Стрілківське, Голицинське, Штормове та ін. Видобуток газу в Україні становить 18,7 млрд м³.

ГАЛУЗЬ - угруповання більш або менш подібних за виробничим призначенням і технологією підприємств та об'єднань, пов'язаних єдиним управлінням.

ГЕОГЛОБАЛІСТИКА — напрям розвитку географічної науки, який виник у 80-х роках XX ст. Об'єктом його дослідження є небезпечні глобальні тенденції і глобальні проблеми розвитку людства та пошу­ку шляхів їх подолання; Г— це просторова інтерпретація глобальних проблем.

ГЕОГРАФІЯ МЕДИЧНА — наукова дисципліна, яка сформувалася на стику географії та медицини і досліджує природні та соціаль­но-економічні особливості територій, що впливають на стан здоров'я населення, виникнення і поширення хвороб. Включає медичну кліматологію, медичну соціологію, вчення про природо осередкові та ендемічні захворювання, географію хвороб (нозогеографію).

ГЕОГРАФІЯ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ - галузева дисципліна соціально-економ­ічної географії. Вивчає розміщення та організацію сфери обслуговування.

ГЕОЕКОЛОГІЯ — розділ екології (з іншої точки зору географії), що досліджує екосистеми (геосистеми) високих ієрархічних рівнів — до біосфери включно.

ГЕОІНФОРМАТИКА — науковий напрям, що розробляє принципи, методи і технології одержання, накопичення, передачі, обробки й подання інформації географічного характеру.

ГЕОКОНФЛІКТОЛОГІЯ — новий напрям географічної науки, який досліджує просторові (територіальні) аспекти конфліктних ситуацій на планеті.

ГЕОПОЛІТИКА — державна доктрина, яка ґрунтується на врахуванні конкретно історичних форм впливу територіально просторових умов країни на формування її статусу та політики в локальному, регіональному та глобальному аспектах. Фундатори Г. Ратцель, Чемлер, Спікмен та ін.; це складова політичної географії, яка вивчає в єдності географічні, історичні, політичні та ін. взаємодіючі чин­ники, що впливають на стратегічний потенціал держави. Політична географія розглядає державу з точки зору простору, а геополітика розглядає простір з точки зору держави

ГЕОПОЛІТИЧНЕ (політико-географічне) ПОЛОЖЕННЯ - місце країн на політичній карті світу, віддаленість від економічних центрів і транспортних осей інтегра­ційних угруповань, участь у військово-політичних і політико-економічних орга­нізаціях, у міжнародних потоках товарів, капіталів, людей, інформації. Важливе значення має розташування зовнішніх джерел сировини і продовольства, їх відда­леність, різноманітність.

ГІДРОЕНЕРГЕТИКА — галузь електроенергетики, що базується на використанні води для виробництва електроенергії на гідравліч­них електростанціях. На базі гідроенергетичних ресурсів в Укра­їні споруджено близько 50 ГЕС. Найпотужніші серед них — на Дніпрі (Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Кременчуцька, Канівська, Київська), на Дністрі (Дністровський гідровузол), у ба­сейні Тиси (Теребле Ріцька). Для покриття пікових навантажень діючої енергосистеми в Україні побудовано гідроакумулятивну електростанцію (ГАЕС Київська). В Україні у 2002 р. на ГЕС було вироблено 9,8 млрд кВт год.

ГІРНИЧО-ХІМІЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - сукупність виробництв з видобування та збагачення гірничо-хімічної сировини для одер­жання переважно продуктів основної хімії — мінеральних добрив, соди та її продуктів, природної сірки та її похідних. Є складовою частиною хімічної промисловості. Надра України багаті на різні види гірничо-хімічної сировини: калійні солі, кам'яну сіль, карбонатну сировину, фосфорити, барій, борні руди, йод і бром, сірку самородну, ропні води, мінеральні фарби. Основними районами їх зосереджен­ня є Донбас, Дніпровсько-Донецька западина, Передкарпаття, Крим і Закарпаття.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ — процес формування всеохоплюючої системи взає­мовідносин між елементами світового господарства (транснаціо­нальними корпораціями — ТНК) у результаті часткової втрати державними кордонами бар'єрної функції.

Основними формами глобалізації слід вважати: розширення міжнародних потоків капіталу у формі прямих інвестицій, збільшення кількості придбаних та об'єднаних підприємств, укладання ] домовленостей про міжнародне співробітництво в різних формах, і розвиток системи міжнародного підряду, виникнення глобальних і систем транспорту та комунікацій.

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ — проблеми, які виникають як результат об'єктивного розвитку суспільства, створюють загрозу всьому людс­тву для його сьогодення і майбуття і для свого вирішення потребу­ють об'єднаних зусиль усієї світової спільноти. До Г. п. відносять природні, природно-антропогенні, антропогенні, психологічні, аутоекологічні (що охоплюють біологічну суть людини), які або ство­рюють реальну загрозу існування цивілізації, або ж є лімітуючими чинниками її сучасного економічного, екологічного, соціального і духовного розвитку.

ГЛОБАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ — це аналіз сучасних та особливос­тей майбутніх тенденцій розвитку суспільства у формі глобального моделювання; виражається через побудову математичних моделей складних багатофакторних процесів світового розвитку.

ГУСТОТА НАСЕЛЕННЯ — це ступінь заселеності території. Визна­чається діленням кількості жителів країни або регіону на площу. В Україні вона становить 80 чол. на 1 км².

ДЕГРАДАЦІЯ ҐРУНТІВ — поступове погіршення властивостей ґрунтів виключно зміною умов ґрунтоутворення в результаті природних причин (наприклад, наступу лісів або сухих степів на чорноземи) або господарською діяльністю людини (неправильна агротехніка, забруднення тощо) і супроводжується зменшенням умісту гумусу, руйнуванням структури, зниженням родючості.

ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА — глибоке порушення у відтворенні насе­лення, що загрожує самому його існуванню. Причинами її є голоду­вання, епідемії та війни. Історичні зміни репродуктивної поведінки населення в деяких розвинених країнах виявляють тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що і є причиною сучасної демографічної кризи.

ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА — це система державних заходів, спрямованих на формування найбільш сприятливого з точки зору суспільного розвитку типу відтворення населення. Специфічна особливість демографічної політики — це цільова спрямованість на процеси відтворення населення. Вона може включати заходи щодо регулювання міграції, передбачає досягнення низького рівня смертності та ін. Але головним завданням демографічної політики є регулювання режиму народжуваності (стимулювання чи обмежен­ня її) з допомогою різноманітних адміністративних, соціальних, юридичних, економічних та агітаційних заходів.

ДЕПОПУЛЯЦІЯ - зменшення абсолютної кількості населення якої-небудь країни чи території внаслідок звуженого його відтворення, за якого чисельність на­ступних поколінь є меншою від попередніх.

ДЕРЕВООБРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - галузь лісової промисловості, підприємства якої здійснюють переробку деревини та виготовляють з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для народного господарства та населення. До Д. п. входять виробництва, що забезпечують механічну обробку (лісопильне, тар­не, меблеве) та хіміко-механічну переробку (фанерне, деревно-плит­кове) деревини. Основну номенклатуру виробів становлять пилома­теріали, дерев'яні плити для потреб будівництва, заготовки й деталі для вагоно- авто- суднобудування, а також дерев'яна тара, меблі та ін. Традиційно підприємства Д. п. розміщені в місцях зосередження лісосировинних ресурсів — на Поліссі, у Передкарпатті та в Закар­патті, а також у місцях споживання. 80% підприємств лісопильної галузі розміщені у карпатському економічному районі. Найбільші центри лісопиляння в Україні знаходяться в Брошніві, Рожнятині, Вигоді, Надвірній — в Івано-Франківській області, Чернівцях і Берегометі — в Чернівецькій області, Сколі, Стриї — у Львівській, Рахові та Сваляві — в Закарпатській області та ін. Фанерна промисловість зосереджена в Києві, Львові, Костополі, Оржові. Найбільші меблеві підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Фран­ківську, Чернівцях та ін.

ДЕРЖАВА — суверенне політичне утворення, форма організації полі­тичної влади, що являє собою країну з визначеною територією, кордонами, господарством та заселену певним народом. Держава виступає основним носієм прав і обов'язків у міжнародних від­носинах. Головними об'єктами політичної карти світу є держа­ви — суб'єкти міжнародного права, що характеризуються рядом ознак та функцій.

Головними ознаками держави слід вважати: публічну політичну владу; право, що закріплює систему норм, санкціонованих держа­вою; територію, на яку розповсюджується юрисдикція держави й розподіл населення за територіальними одиницями; державний суверенітет (внутрішній та зовнішній) тощо.

Призначення держави, закономірності розвитку проявляються в її функціях. До внутрішніх функцій відносяться: господарська, культурологічна, надання соціальних послуг членам суспільства, охорона навколишнього середовища, правопорядку, власності, прав і свободи громадян тощо.

До зовнішніх: миротворча місія, захист державного суверенітету, дотримання мирного співіснування з іншими державами тощо.

ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН — лінія, яка встановлює межі державної тери­торії та має відповідний міжнародно-правовий статус.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД — організація держави, що включає суспільний устрій, державний устрій, систему державних органів, основні права і обов'язки громадян, виборчу систему.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ — територіальна або національно-територіальна організація держави. Існують дві основні форми державного уст­рою — федеративна й унітарна.

ДЕ-ФАКТО ВИЗНАННЯ — у між­народному праві та політичній географії фактичне визнання однією державою будь-якої іншої держави (або уряду), що не обумовлює со­бою встановлення дипломатичних відносин. Де-факто визнання дає можливість вступати в торгівельні зв'язки та вести переговори про вре­гулювання окремих політичних питань.

ДЕ-ЮРЕ ВИЗНАННЯ — у міжнародному праві та політичній географії є офіційним, повним і остаточним

визнанням держави (або уряду), що веде до встановлення дип­ломатичних та інших відносин між державами, які необхідні для підтримання й розвитку політичних, економічних, культурних та інших зв'язків.

ДЖЕНТРИФІКАЦІЯ — процес, протилежний субурбанізації. Відбиває тенденцію до розширення будівництва житлових будинків поліп­шеної якості у центрі міста, переселення до них сімей з високим рівнем достатку.

ДІАСПОРА — значна частина народу або групи народів, які проживають за межами країни (території) свого походження. Формується за рахунок міграційних процесів. Це явище є характерним і для України. Найбільше осіб українського похо­дження проживають у Росії, США, Канаді, Австралії.

ЄВРОПАРЛАМЕНТ — міждержавний та міжнаціональний політичний орган, який складають країни — члени ЄС. З 1979 р. проводяться загальні й прямі вибори до нього пропорційно кількості населення країн — членів Європейського Співтовариства. Представництва постійних комісій Європарламенту розташовані в Брюсселі. Сесії відбуваються щомісяця протягом одного тижня у Страсбурзі (Фран­ція) або Люксембурзі. Генеральний Секретаріат розташований у Люксембурзі. Структурно Європарламент складається з президії, бюро та 19-ти парламентських комісій.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (ЄС) — економічна, політична та валютна спільнота держав Європейського регіону. Започаткована 25 березня 1952 р., коли, відповідно до Римської угоди, було створено Спільний ринок. Сучасну назву ЄС отримав у 1993 р.

До складу ЄС донедавна входило 15 держав: Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія, Греція, ФРН, Італія, Данія, Велика Британія, Ірландія, Швеція. У 2004 році відбувся черговий етап розширення ЄС, у результаті якого до складу ввійшло ще 10 держав (від 1 травня 2004 р.): Литва, Латвія, Естонія, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Мальта, Кіпр (грецька частина).

З 1 січня 1999 р. ЄС має єдину грошову одиницю — євро. Штаб-квартира

знаходиться в Брюсселі (Бельгія).

ЕКОЛОГІЯ- наука про взаємовідносини організмів і довкілля. Екологічний аспект в економічній географії - взаємовідносини населення, господарства і довкілля.

ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ — зв'язок певного об'єкта (промислово­го підприємства, міста, району тощо) з об'єктами, що знаходяться поза ним (транспортними шляхами, державними кордонами, найбільшими промислови­ми базами тощо), які мають певний вплив на його розвиток. Поняття введене в науку М. М. Баранським.

ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ - форма інтернаціоналізації госпо­дарської діяльності, зближення та поглиблення взаємодії націо­нальних економік. Економічна інтеграція сприяє посиленню] взаємозв'язку та взаємодоповнюваності національних господарств на основі міжнародного поділу праці.

ЕКОНОМІЧНО АКТИВНЕ НАСЕЛЕННЯ - переважна частина пра­цездатного населення, яка бере участь у суспільному виробництві як особи найманої праці, члени сім'ї, що допомагають, а також та час­тина населення, яка на певний момент не має роботи, але активно шукає її і хоче працювати. До економічно активного населення нале­жать також безробітні та напівбезробітні. В середньому у світі частка Е. а. н. становить близько 75 % від кількості трудових ресурсів.

ЕКОНОМІЧНО ПАСИВНЕ НАСЕЛЕННЯ - це решта працездатного населення, яке не має і не шукає роботи через зайнятість у домаш­ньому господарстві, тимчасову втрату працездатності, навчання, службу в збройних силах та ін. До економічно пасивного населення належать монахи та люди, які живуть за рахунок доброти й легковір­ності інших осіб (жебраки, ворожки та ін.).

ЕКОНОМІЧНИЙ РАЙОН - територіальне цілісна частина господарства країни, яка має такі ознаки: спеціалізація, комплексність, керованість; територія, яка відрізняється своєю спеціалізацією.

ЕКОТЕХНОЛОГІЯ — проектування та створення штучних екологічних і систем, заснованих на безвідходній природозберігаючій технології та досягненнях селекції та біотехнології. Шляхом перетворення генетичного апарату культурних рослин вони можуть підтримувати життєдіяльність бактерій, що виконують захисні та інші корисні функції. Крім того, у сільськогосподарському виробництві можна застосовувати рослини, які самі є природними ворогами бур'янів та комах шкідників, що дозволяє обходитися без пестицидів та інших засобів захисту, шкідливих для людини й довкілля. Деякі рослини й тварини можуть видобувати з ґрунту і води та накопичувати у своїх органах певні, в тому числі рідкісні, елементи; у зв'язку з цим їх можна використати для створення екологічно чистих систем отримання сировини та очищення стічних вод. Деякі швидкоростучі рослини можна використати як горючу біомасу, тобто Як біологічні перетворювачі й акумулятори сонячної енергії. Виведе­но сорти рослин з особливо міцними стеблами, або стовбурами, які можуть застосовуватися як біогенні конструкційні матеріали.

ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА — галузь промисловості, що забезпечує елект­рифікацію господарства та побутові потреби на основі раціонального виробництва й розподілу електроенергії. Це галузь «авангардної трійки», що розвивається найбільш динамічно. Е. включає вироб­ництво різних видів електроенергії, теплові мережі, лінії електропе­редач, котельні та інші об'єкти. Найбільш поширені теплові й гідравлічні електростанції. Серед теплових електростанцій розрізняють конденсаційні й теплофі­каційні (теплоелектроцентралі). За видами використання енергії електростанції поділяються на: 1) установки, що працюють на традиційному паливі (вугілля, мазут, природний газ, торф, слан­ці); 2) установки, які використовують ядерне паливо (атомні електростанції); 3) установки, що використовують нетрадиційні джерела енергії (геотермальні, сонячні). Серед гідравлічних електростанцій розрізняють: гідроелектростанції, що використовують енергію водного потоку (ГЕС), гідроакумулятивні електростанції (ГАЕС) і припливні електростанції, що використовують енергію припливів і відливів (ПЕС). В Україні першу електростанцію було збудовано в 1890 р. в Києві. Основою сучасної Е. є теплові електростанції, які в Україні в останні 5 років виробляють по 84—86 млрд кВт год щороку. Найпотужніші ТЕС розміщені в районах видобутку палива — в Донбасі (Вуглегірська, Слов’янська, Луганська, Курахівська, Старобешівська, Зуївська), у Придніпров'ї розміщені потужні ТЕС (Запорізька, При­дніпровська, Криворізька), у Харківській області працює Зміївська ТЕС. На базі вугілля Львівсько-Волинського басейну працюють Бурштинська та Добротвірська ТЕС. Теплофікаційні електростанції забезпечують міста і промислові центри парою, гарячою водою та електроенергією. Але передавання тепла обмежене відстанню 20 км, тому ТЕЦ будують поблизу вели­ких промислових підприємств та у великих містах.

Загальне виробництво електроенергії в Україні значно змен­шилося, починаючи з 2000 року, воно складало 173—174 млрд кВт год.

ЕЛЕКТРОННА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь точного машинобуду­вання, одна з провідних галузей світової індустрії. Особливістю Е. п. є створення потужного виробництва масових комплектуючих виробів, які можна поділити на три групи: 1) активні електронні компоненти, здатні перетворювати електричні або світлові сигнали (діоди, транзистори, лазери, інтегральні схеми різної складності та ін.), 2) пасивні електронні компоненти (резистори, конденсатори, трансформатори та ін.); 3) електромеханічні та механічні компо­ненти (реле, вимикачі, пристрої для друкування, пульти управління комп'ютерами, телевізорами та ін.). В Україні ця галузь теж широко представлена: більшість про­дукції виробляється на підприємствах військово-промислового комплексу. Серед центрів виділяються Київ, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків, Сімферополь.

ЕМІГРАЦІЯ — виїзд населення за межі країни з метою тимчасового або постійного поселення в іншій країні.

ЕНЕРГОВИРОБНИЧИЙ ЦИКЛ (ЕВЦ) - типова стійка сукупність виробничих про­цесів, які виникають взаємо обумовлено навколо основного процесу для даного виду енергії та сировини. Поняття введене М.М. Колосовським (1947).

ЕТНІЧНІ ЗЕМЛІ - території, на яких історично сформувалися групи людей, що характеризуються спільністю мови, традицій, культури, побуту, особливостями психічного складу тощо. Це території, де живуть етнічні групи (спільності) лю­дей - народи, нації, народності, окремі племена та їх групи.

ЕТНОГРАФІЯ — наука, що вивчає побу­тові й культурологічні особливості й традиції різних народів.

ЕФІРООЛІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — одна з галузей харчової про­мисловості, підприємства якої виготовляють з природної сировини натуральну ефірну олію та готові парфумерно косметичні товари. У дорадянський час на території України культивували лише чотири види ефіроолійних культур: м'яту (Полтавська губернія), фенхель (Подільська губернія), у незначній кількості аніс (Харківська та Кам'янець-Подільська губернії) та коріандр. Майже всі ефірні олії ввозили з-за кордону. Зараз в Україні як промислові культури виро­щують 11 видів ефіроолійних культур. Зони виробництва коріандру, кмину, фенхелю зосереджені в Запорізькій, Кіровоградській, Мико­лаївській, Хмельницькій, Чернігівській областях. М'яту вирощують у Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Чернігівській областях. Сировину троянди, лаванди, шавлії, базиліки, розмарину виробляють в Запорізькій, Одеській областях, у Криму. Переробні підприємства Е. п. розташовані поблизу плантацій ефіроносіїв, що зумовлено специфікою переробки ефіроолійної сировини в найкоротші строки. Основними центрами виробництва ефірної олії є: Алушта, Судак, Сімферополь, Прилуки, Лубни, Переяслав-Хмельницький, Ромни.

ЗАБРУДНЕННЯ АЕРОЗОЛЬНЕ — забруднення повітря дрібнодиспер­сними рідкими і твердими речовинами.

ЗАБРУДНЕННЯ АНТРОПОГЕННЕ — забруднення, що виникає в ре­зультаті господарської діяльності людини, в тому числі їх прямого чи опосередкованого впливу на склад і інтенсивність природного забруднення, наприклад, шляхом гідробудівництва, створення до­рожнього покриття тощо.

ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ — надходження в повітря або утворення в ньому фізичних агентів, хімічних речовин чи організмів, які мають негативний вплив на середовище життя або наносять матеріальні збитки.

ЗАБРУДНЕННЯ БІОЛОГІЧНЕ — надходження в середовище і роз­множення в ньому небажаних для людини організмів; проникнення в екосистеми, що експлуатуються і технологічні засоби видів ор­ганізмів, невластивих для даних спільностей і пристроїв.

ЗАБРУДНЕННЯ ВАЖКИМИ МЕТАЛАМИ - процес локального, ре­гіонального і глобального накопичення свинцю ртуті, кадмію та ін. важких металів на поверхні Землі. Шляхи проникнення в оточуюче середовище різні: корозія, викиди двигунів внутрішнього згорання, теплоенергетичного устаткування тощо, але накопичується в резуль­таті вилучення важких металів з глибин земної кулі й розсіювання на її поверхні.

ЗАБРУДНЕННЯ ГІДРОСФЕРИ — надходження в гідросферу за­бруднювачів у кількостях і концентраціях, здатних порушувати нормальні умови середовища водних об'єктів: рік, естуаріїв, водо­сховищ та інших штучних водойм, озер, океанів і морів, ґрунтових і підземних вод.

ЗАБРУДНЕННЯ ГЛОБАЛЬНЕ — забруднення, що виникає в будь-якій точці планети далеко від його джерела (напри­клад, ДДТ в яйцях пінгвінів в Антарктиді).

ЗАБРУДНЕННЯ ҐРУНТІВ — надходження і виникнення в ґрунті нових, зазвичай не характерних для нього фізичних, хімічних і біологічних агентів або перевищення їх рівня і концентрації. Розрізняють різні форми 3. г, у т. ч. радіоактивне, мікробне тощо. 3. г. змінює хід ґрунтоутворення, знижує продуктивність ґрунту, урожайність сіль­ськогосподарських культур, викликає накопичення забруднювачів у рослинах, з яких вони попадають в організм тварин, людини, при­зводить до послаблення самоочисної функції від хвороботворних та ін. небажаних мікроорганізмів.

ЗАБРУДНЕННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНЕ — форма фізичного забруд­нення. Виникає в результаті зміни властивостей електромагнітного середовища (від лінії електропередачі, радіо, телебачення, роботи деяких промислових приладів тощо). Призводить до порушення ро­боти електронних систем і змін в тонких клітинних і молекулярних біологічних структурах. Особливе значення 3. є. набуло у зв'язку з широким використанням і поширенням електронних систем управління.

ЗАБРУДНЕННЯ КАТАСТРОФІЧНЕ - природне (наприклад, викиди попелу вулканом) або антропогенне (наприклад, вибух на ЧАЕС), що призводить до вкрай несприятливих наслідків у будь-якій сфері господарювання, для здоров'я людини або оточуючого сере­довища.

ЗАБРУДНЕННЯ КОСМОСУ, «ЗАСМІЧЕННЯ» КОСМОСУ - виведен­ня в навколоземний і найближчий космічний простір об'єктів з ви­падковими орбітами й забруднення його космічними об'єктами, що створює труднощі у функціонуванні наземних приладів (головним чином радіотехнічних і астрономічних).

ЗАБРУДНЕННЯ ЛІТОСФЕРИ — проникнення в товщу корінних порід антропогенних забруднювачів. Зазвичай виникає в процесі верти­кального водного стоку. Особливо небезпечне в разі закачування й захоронення відходів та проникнення в глибини землі пестицидів, мінеральних добрив та ін. речовин, що застосовуються в промисло­вості, сільському та комунальному господарстві.

ЗАБРУДНЕННЯ ЛОКАЛЬНЕ — забруднення невеликого регіону (за­звичай навколо промислового підприємства, населеного пункту тощо). Розрізняють також точкове забруднення від окремої труби або неорганізованого джерела.

ЗАБРУДНЕННЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД - надходження в них антропоген­них забруднювачів з поверхні землі, від звалищ підземних похованих відходів та ін. джерел. Нині цей процес дуже поширений в США, Західній Європі. Забруднюються не лише ґрунтові води верхніх го­ризонтів, але й артезіанські води глибинних шарів землі.

ЗАБРУДНЕННЯ ПРИРОДНЕ — виникає в результаті природних катас­трофічних процесів (наприклад, потужне виверження вулкану) поза будь-яким впливом людини на ці процеси.

ЗАБРУДНЕННЯ ПРОМИСЛОВЕ - забруднення, викликане окремо взятим підприємством або їх сукупністю.

ЗАБРУДНЕННЯ РАДІАЦІЙНЕ — забруднення, викликане дією іонізу­ючих випромінювань.

ЗАБРУДНЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ - форма антропо­генного забруднення, що виникає у разі застосування пестицидів, фунгіцидів, дефоліантів, внесенні мінеральних добрив у кількостях, які не засвоюються культурними рослинами, а також у разі скидання відходів тваринництва та інших дій, пов'язаних з сільськогоспо­дарським виробництвом.

ЗАБРУДНЕННЯ ТЕПЛОВЕ (термальне) - форма фізичного (зазвичай антропогенного) забруднення, що відбувається в результаті підви­щення температури середовища, головним чином у зв'язку з про­мисловими викидами нагрітого повітря, газів, води.

ЗАБРУДНЕННЯ ФІЗИЧНЕ — пов'язане зі зміною фізичних парамет­рів середовища: температурно-енергетичних(теплове), хвильових (світлове, шумове, електромагнітне), радіаційних (радіаційне, радіо­активне) тощо.

ЗАБРУДНЕННЯ ХІМІЧНЕ — зміна природних хімічних властивостей середовища, що перевищує середні багаторічні коливання кількості будь-яких речовин за досліджуваний період; проникнення в середо­вище хімічних речовин, які або були відсутні раніше в цьому середо­вищі, або змінили природну концентрацію до рівня, що перевищує звичайну норму.

ЗАБРУДНЕННЯ ШУМОВЕ — перевищення природного рівня шуму й ненормальна зміна звукових характеристик (періодичності, сили звуку тощо) на робочих місцях, у населених пунктах та інших місцях у результаті роботи транспорту, промислового устаткування, побуто­вих приладів, поведінки людей та інших причин.

ЗАГАЗОВАНІСТЬ — поява в повітрі шкідливих або вибухонебезпеч­них газоподібних речовин у відчутних концентраціях; зміна складу повітря в бік помітного збільшення вмісту в ньому будь-якого газу проти звичайної норми.

ЗАЙНЯТІСТЬ — суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що зазвичай приносить їм заробіток. Міжнародною організацією праці (МОП) визначені принципи зайнятості. Серед них — виключне право громадян розпо­ряджатися своїми здібностями до праці. Примушування в будь-якій формі до праці не допускається, крім випадків, що встановлюються законодавством. Держава несе відповідальність за здійснення полі­тики зайнятості, спрямованої на створення умов для реалізації права громадян на працю.

ЗАКОН(И) ПРО ОХОРОНУ ПРИРОДИ - зведення основних юри­дичних норм, що регламентують державні заходи та спрямовані на охорону, раціональне використання й розширене відтворення природних ресурсів.

ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ – вид транспорту, який здійснює перевезення вантажів та пасажирів залізницями.

ЗАЛІЗОРУДНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь гірничодобувної про­мисловості, підприємства якої видобувають залізну руду та здійсню­ють її попередню обробку. X п. є основною сировинною базою чор­ної металургії. Продукція галузі: підготовлена залізорудна сировина для виплавки чавуну (сортова залізна руда, агломерат, окоти). Крім того, металургійним заводам постачається залізорудний концентрат і подрібнена руда для виробництва агломерату, а також кускова за­лізна руда з високим вмістом металу (56—64%) та незначною кіль­кістю шкідливих домішок для використання в сталеплавильному виробництві.

На території України видобування залізних руд почалося за часів Київської Русі на Поліссі та в західних районах. В широких масштабах промислове видобування розпочалося з другої половини XIX ст.

За запасами залізних руд і вмістом у них заліза перше місце в Україні посідає Криворізький залізорудний басейн. Крім того, залізну руду видобувають у Білозерському, Кременчуцькому та Кер­ченському басейнах.

ЗБАГАЧЕННЯ КОРИСНИХ КОПАЛИН - сукупність процесів пер­винної переробки мінеральної сировини для одержання технічно цінних або ж придатних для подальшої переробки продуктів. У ре­зультаті збагачення корисних копалин одержують концентрати, що поступають у подальшу переробку, і відходи збагачення (хвости).

ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР — сукупність даних про природний, госпо­дарський та правовий стан, якісну характеристику земель (місце розташування господарства, конфігурація полів, родючість ґрунтів, забезпеченість теплом, вологою). До нього входять відомості щодо реєстрації землекористувань та оцінки землі. Головним завданням 3. к. є раціональне використання, забезпечення охорони, підвищен­ня родючості ґрунтів. В Україні, відповідно до вимог Земельного кодексу та інших нормативних документів, проводиться єдиний державний облік земель, правова реєстрація землекористування, дослідження ґрунтів, які є складовими частинами 3. к. На етапі роздержавлення та приватизації землі, розформування збиткових сільськогосподарських підприємств, створення агроспілок, се­лянських, фермерських господарств 3. к. покликаний забезпечити державні органи, зацікавлених суб'єктів господарювання належною інформацією про землю з метою кращої організації та раціонального її використання, охорони, обґрунтування об'єктивних розмірів плати за використання, регулювання інших відносин.

ЗРОШУВАННЯ — штучне зволоження ґрунту й поверхні рослин шляхом подачі води з водного джерела. Існує декілька способів 3.: дощування, суцільний напуск, по борознах, крапельне, імпульсне, лиманне.

ІММІГРАЦІЯ — в'їзд у країну громадян інших країн на постійне або тимчасове проживання.

ІНДЕКС(И) ЗАБРУДНЕННЯ — якісна і кількісна характеристика забруднювачів (агентів, речовин, випромінювання тощо). Багато­значний термін, який включає поняття обсягу (кількості) речовини забруднювача і ступеня його впливу на об'єкти, в т. ч. на людину, у співставленні з часом або інтенсивністю процесу.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ — створення потужного машинного виробниц­тва в усіх галузях господарства. З точки зору природокористуван­ня І. веде до зростання концентрації впливу на природні ресурси й середовище життєдіяльності людини, інтенсифікації вилучення продукту з систем природи. В низці випадків веде до екологічних проблемних ситуацій.

ІНТЕНСИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ - тех­нології, що забезпечують збільшення випуску продукції за рахунок підвищення врожайності культурних рослин і продуктивності сіль­ськогосподарських тварин шляхом найбільш повної реалізації їх біологічного потенціалу на базі широкого використання сучасних засобів інтенсифікації, що дозволяють краще управляти врожай­ністю рослин і продуктивністю тварин та сприяють підвищенню продуктивності праці в сільському господарстві. У рослинництві це досягається ефективним використанням високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, розміщенням їх після найкращих попередників із застосуванням добрив, що забезпечує рослини еле­ментами живлення в усі фази їх розвитку, регулятори росту і систем захисту рослин від шкідників, хвороб, бур'янів за умов своєчасного, якісного та комплексного виконання всіх передбачених агротех­нічних прийомів. У тваринництві для цього широко застосовують

збалансовані кормові раціони, прогресивні методи годівлі, догляду, утримання, ветеринарного обслуговування тварин, з урахуванням досягнень науки, техніки, передового досвіду.

КАБОТАЖ – судноплавство між портами однієї країни.

КОЕФІЦІЄНТ ПРИРОДНОГО ПРИРОСТУ НАСЕЛЕННЯ - різниця між коефіцієнтом на­роджуваності та коефіцієнтом смертності населення за один і той самий період.

КОФІЦІЄНТ СМЕРТНОСТІ -• кількість померлих на 1000 осіб населення, вимі­рюється в проміле (%о).

КОКСОХІМІЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - підгалузь гірничої металур­гії, підприємства якої здійснюють хімічну переробку кам'яного вугілля шляхом коксування (нагрівання без доступу повітря). Має комплексоутворююче значення: на її базі виникають виробниц­тва, що здійснюють переробку коксових, доменних газів, фенолів, смол тощо. К. п. виробляє понад 150 найменувань продукції. Основною сировиною К. п. в Україні є коксівне вугілля Донець­кого кам'яновугільного басейну. К. п. у своєму розміщенні тяжіє до металургійних підприємств та районів видобування вугілля. Головні райони концентрації її підприємств в Україні — Донбас і Придніпров'я. Найбільші коксохімічні заводи розташовані в До­нецькій області: Авдіїський, Маріупольський; у Луганській облас­ті — Комунарський; у Дніпропетровській області — Криворізький, Дніпродзержинський.

КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ — одна з галузей металургійної промисло­вості, комплекс підприємств якої здійснює розвідку родовищ, видо­бування та збагачення руд, металургійну переробку кольорових, рід­кісних і дорогоцінних металів, виробництво сплавів на їхній основі, а також видобування природних алмазів. До К. м. належать також заготівля і переробка вторинних кольорових металів. Супутньою продукцією К. м. є хімічні сполуки, мінеральні добрива, будівельні матеріли та ін. Продукцію К. м. широко використовують в електрон­ній промисловості, приладобудуванні, у виробництві ядерної та кос­мічної техніки, літакобудуванні та ін. За фізичними властивостями та призначенням кольорові метали умовно поділяють на: 1) основні, до яких належать важкі (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легкі (алюміній, магній, титан, натрій), рідкісноземельні (вісмут, кадмій, сурма, арсен, кобальт, ртуть); 2) легуючі (вольфрам, молібден, тан­тал, ніобій, ванадій); 3) благородні (золото, срібло, платина); 4) рід­кісні та розсіяні (цирконій, індій, селен, германій та ін.).

Особливістю руд кольорових металів є низький відсоток вмісту металу в руді та їх багатокомпонентний склад. Тому у виробництві кольорових металів їх необхідно збагачувати та проводити метало-переділ. Збагачувальні підприємства потрібно розміщати поблизу родовищ, а верхні поверхи технологічного процесу — в районах дешевої електроенергії та споживання (рафінування).Найбільш енергоємними галузями є електроліз алюмінію (16-18 тис. кВт год електроенергії на 1 т алюмінію), магнію, виробниц­тво титану та ін.

У розвитку К. м. можна виділити три етапи. Перший етап пов'язаний з переважанням виробництва важких металів — міді, свинцю, цинку, олова. Підприємства цієї галузі розташовувалися поблизу місць видобування сировини. Цей етап тривав до Другої світової війни. Другий етап (50-ті рр.— початок 70-х рр. XX ст.) ха­рактеризується бурхливим розвитком алюмінієвої промисловості, орієнтацією на джерела дешевої енергії. Одночасно розширюється виробництво «металів XX ст.» — кобальту, титану, літію, берилію та ін. Третій етап, що розпочався в 70-ті рр. XX ст., триває і досі. Його пов'язують з широким використанням вторинної сировини у виробництві кольорових металів та з посиленням орієнтації під­приємств на споживача.

Нині К. м. продукує 70 металів із загальним обсягом 42 млн т що­річно. Найпопулярніші з них — алюміній, мідь, цинк, свинець, ні­кель, які за обсягом становлять понад 96% кольорових металів, що виробляються у світі.

КОМБІНУВАННЯ - особлива форма організації промисловості, коли виробниц­тва, які випускають різну продукцію, об'єднуються в одному підприємстві -комбінаті.

КОНСОЛІДАЦІЯ — процес об'єднання споріднених між собою етнічних спільностей у більший народ.

КОНУРБАЦІЯ — міська агломерація поліцентричного типу, ядром якої є кілька більш-менш схожих за розмірами та значенням міст.

КООПЕРАЦІЯ - об'єднання спеціалізованих підприємств із метою випуску готової продукції.

КОРДОН ДЕРЖАВНИЙ — лінія, яка визначає межі території держави й ха­рактеризується як лінія правового поділу. Вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, становить кордон повітряного простору і надр. Лінія зовнішньої мережі територіальних вод є державним кордоном на морі. Виділення та фіксація кордону включає три стадії: алокацію, делімітацію та демаркацію. Стадія алокації є початковою в процесі виділення кордону, на якій відбувається політична домовленість про територіальне розме­жування. Стадія делімітації пов'язана з конкретизацією розмежування на картах. Стадія демаркації є завершальною в процесі виділення кордону і є фіксацією кордону на місцевості та на більш детальних топогра­фічних картах (у масштабі 1 : 100 000).

КОРМОВІ КУЛЬТУРИ — група овочевих, баштанних, зернових, тех­нічних та інших культур, що вирощуються для виробництва кормів або безпосереднього згодовування сільськогосподарським твари­нам. Поділяються за видами — на трави (однорічні й багаторічні родини злакових і бобових), коренеплоди (бруква, морква, буряк, турнепс та ін.), бульбоплоди (картопля, земляна груша), баштанні (кавун, гарбуз, кабачки), силосні (кукурудза, соняшник, капуста, гірчиця, рапс та ін.), зернові (овес, ячмінь, кукурудза, сорго, просо та ін.), зернобобові (віка, боби, горох, люпин та ін.), озимі зернові (на зелений корм та зернофуражне жито, ячмінь та ін.), сидеральні (на зелений корм — люпин та ін.), сінокісні (культурні та природ­ні — сіно, сіножаті та ін.), пасовищні (культурні та штучні — підніж­ний корм) та ін.; за тривалістю життя — на одно-, дво-, багаторічні. Посівні К. к. розміщують у польових і кормових сівозмінах та на ділянках поза сівозмінами.

КРОХМАЛЕНОСНІ КОРЕНЕПЛОДИ ТА БУЛЬБОПЛОДИ - культури, що мають переважно продовольче значення. Останнім часом зростає їхня роль у виробництві. кормів

В Україні картоплю вирощують у всіх областях, але найбільш сконцентроване її виробництво на Поліссі та в північній частині лісостепової зони.

КРУП'ЯНІ КУЛЬТУРИ — група хлібних зернових культур, зерно яких використовується в основному для приготування круп (рис, просо, сорго, гречка, чумиза та ін.) на корм птиці, свиням, а також його переробляють на борошно, крохмаль, спирти та ін.

ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ — сукупність галузей промисловості, на підприємствах якої виготовляються головним чином предмети на­родного споживання (тканини, трикотажні вироби, готовий одяг, взуття тощо). Основними галузями Л. п. є текстильна промисловість (первинна обробка бавовни, вовни, шовку, льону, джуту та бавов­няна, вовняна, шовкова, лляна, конопляна, джутова, трикотажна, валяльно-повстяна, текстильно-галантерейна підгалузі), швейна, шкіряна, взуттєва, хутряна, дубильно-екстрактова та ін. Л. п. має широкі економічні й технологічні зв'язки з багатьма галузями гос­подарства. Продукцію Л. п. використовують у меблевій, автомобіль­ній, авіаційній, нафтохімічній, харчовій промисловості, сільському господарстві, транспорті, у сфері охорони здоров'я та ін.

ЛІСОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — сукупність галузей видобувної та оброб­ної промисловості, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну і техніко-механічну та хімічну обробку Й переробку. Виробляє як засоби виробництва, в основному, предме­ти праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, мети­ловий спирт тощо), так і предмети споживання (меблі, папір, оцтова кислота та ін.). Основні галузі: лісозаготівельна, деревообробна, лісохімічна промисловість. Проміжне положення між механічною обробкою деревини та її хімічною переробкою займає целюлозно паперова промисловість. Продукцією лісозаготівельної промисло­вості є ділова та дров'яна деревина; деревообробної — пиломатеріали (дошки, рейки, шпали, бруски), фанера, будівельні деталі, стандар­тні будинки, деревостружкові та деревоволокнисті плити, дерев'яні пластини тощо; лісохімічної — гідролізний спирт, скипидар, кані­фоль, деревне вугілля тощо. Орієнтація на сплавні шляхи та експорт деревини історично визначили розміщення Л. п. в гирлах річок та на перетині річок залізницею, де рікою сплавляється ліс, а залізницею відправляється продукція деревообробки. Л. п. України сформувалася головним чином у двох лісових районах — Карпатському та Поліському. Провідні підприємства Л. п. в Україні є в Костополі, Вигоді, Житомирі, Сваляві, Івано-Франківську, Тересві.

ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО — галузь матеріального виробництва, за­вданням якої є вивчення, облік і зберігання лісів, розширене від­творення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, забезпечення раціонального використання земель лісового фонду, а також безперервного та невиснажливого користування лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій продукції. В Україні Л. г. розвинуто переважно в Карпатах, на Поліссі, в Криму, в лісо­степовій та частково в степовій зонах.

ЛІСОКОРИСТУВАННЯ — юридично й економічно регламентована сукупність форм і методів комплексного використання лісових багатств. Л. включає заготівлю деревини, живиці, виготовлення вторинних лісоматеріалів, користування лісом у наукових, культур­но-оздоровчих цілях, для потреб мисливського господарства.

ЛЛЯНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь текстильної промисловості, під­приємства якої виробляють чесальний льон, лляні пряжу та нитки, тканини й вироби з них. Л. п. тісно пов'язана з підприємствами первинної обробки льону, яка проводиться в районах його вирощу­вання. Розрізняють лляні тканини побутового призначення і технічні. Лляні нитки виробляють у суміші із синтетичними волокнами та, як особливо міцні, застосовують у взуттєвій та поліграфічній промисловості, для виготовлення сіток тощо.

На території України виготовлення лляних тканин кустарним способом відоме ще за часів Київської Русі. У XVIII ст. на Лівобе­режжі Україні виникло мануфактурне виробництво лляного полот­на. Як галузь текстильної промисловості Л. п. в Україні створено у 60-х роках XX ст. Розміщення базується в основному в районах льонарства (Житомирська та Рівненська області).

МАГІСТРАЛЬ - транспортний шлях, який з'єднує два або кілька районів. По міжнародних магістралях здійснюються міжнародні перевезення.

МАКРО-, МЕЗО-, МІКРОПОЛОЖЕННЯ - поняття, які використовуються для розу­міння положення країни, районів, міст. Макрорівень - оцінка положення краї­ни відносно головних центрів світової політики, економіки, торгівлі. Мезорівень - оцінка її положення відносно великих регіонів світу і груп країн. Мікрорівень - оцінка кордонів, їх окремих ділянок, відносин з окремими прикордонни­ми державами, транспортні шляхи, які перетинають кордони, життя людей на прикордонних територіях.

МАРКЕТИНГ — система організації госпо­дарської діяльності та управління нею, яка орієнтується на вимоги ринку, максимально можливе задоволення потреб і запитів спожи­вачів. У широкому аспекті під маркетингом розуміють також науку, систему знань про організацію виробництва й управління ним за умов гострої конкуренції та необхідності першочергового врахування вимог споживачів.

МАШИНОБУДУВАННЯ — провідна галузь промисловості, підприєм­ства якої виробляють для всього народного господарства знаряддя праці, предмети народного споживання, продукцію оборонного і космічного призначення. М. належить вирішальна роль у при­скоренні науково-технічного прогресу. М відзначається складністю структури та великою кількістю галузей. До складу М. входить понад десять спеціалізованих галузей, об'єднаних спільністю технологій і сировини. Кожна з них поділяється, у свою чергу, на спеціалізовані виробництва. За своїми технологічними особливостями М. поді­ляється на:

1. Важке машинобудування (виробляє великогабаритні й мета­ломісткі машини, устаткування для металургії та електроенергети­ки, видобувної промисловості). У своєму розміщенні воно тяжіє до металургійних баз та районів споживання (Краматорськ, Маріуполь, Харків).

2. Транспортне машинобудування (залізничне, авто-, авіа- та суднобудування).

3. Електротехнічна промисловість (електродвигуни, трансфор­матори, акумулятори, кабелі, електрозварювальне устаткування, електроапаратура).

4. Сільськогосподарське машинобудування (трактори, комбай­ни, плуги, сівалки, косарки тощо).

5. Машинобудування легкої і харчової промисловості та побу­тових приладів.

6. Верстато- і приладобудування, виробництво засобів автома­тизації та обчислювальної техніки — наукомістке, тому тяжіє до великих міст — наукових центрів.

МЕЛІОРАЦІЯ — штучне поліпшен­ня якості земель. Залежно від господарського призначення розріз­няють М. для лісового та водного господарств, рекреації, містобу­дування, транспорту. Найпоширенішим видом М. є поліпшення сільськогосподарських земель. За об'єктами впливу на природу сільськогосподарські М. поділяються на водні, земельні, кліматичні, фітомеліорації (перетворення рослинного покриву). Най­більш поширеним та універсальним видом сільськогосподарських М. є гідротехнічні, які спрямовані на раціональний перерозподіл поверхневих і підземних вод. Розрізняють два основних напрями гідротехнічних М.— осушувальні та зрошувальні. Зрошувальні М., застосовується у зонах недостатнього зволоження. В умовах України це південь, де ос­новними джерелами води для зрошення служать пониззя великих річок — Дніпра, Південного Бугу, Інгулу та ін., системи штучних каналів і водосховищ.

МЕНЕДЖМЕНТ — управління (про­гнозування, планування, регулювання, контроль) господарською діяльністю. Сукупність методів, засобів управління господарською діяльністю для досягнення визначеної мети.

МЕРЕЖА РОЗСЕЛЕННЯ — це вся сукупність поселень певного регіону, що має територіальну впорядкованість, розмірну класифікацію та основну типологію, тобто поділ на міські й не міські поселення.

МЕТАЛУРГІЙНА БАЗА - група металургійних підприємств, які використовують спільні рудні або паливні ресурси і забезпечують металом головні потреби гос­подарства країни.

МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС - сукупність галузей, які виробляють різноманітні метали. До його складу входять чорна і кольорова металургія.

МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ - збільшення або зменшення чисельності насе­лення внаслідок територіального перерозподілу (пересування).

МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ — це пере­міщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий період. За масштабом міграції поділяють на зовнішні (еміграція, імміграція та рееміграція) та внутрішні. Зовнішня міграція пов'язана з перети­нанням державного кордону. її поділяють на міжконтинентальну та внутрішньоконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення населення в межах однієї країни. У її межах виділяють міграцію сільського та міського населення, міжміську міграцію та міграцію в сільську місцевість — міграційні потоки «село — місто», «міс­то — місто», «місто — село». Головні причини міграції населення: соціально-економічні, політичні, військові та екологічні. Міграція населення має велику роль у розвитку людства. Нинішні переміщен­ня людей викликані, насамперед, соціально економічними, полі­тичними та релігійними причинами. Одержала поширення міграція кваліфікованих спеціалістів у розвинені держави з менш розвинених (так званий «відплив умів»).

МІЖДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ — об'єднання суверенних держав для співробітництва з метою виконання певних завдань у міжнародних відносинах. Створюється на основі багатосторонніх міжнародних угод. Відповідно до завдань та характеру діяльності міждержавні ор­ганізації на сучасному етапі диференціювались: за функціональними особливостями; за просторовими рамками свого функціонування. У першому випадку виділялись військові, політичні, економічні тощо, а в другому — за сферою їх територіального впливу — глобаль­ні, регіональні, субрегіональні.

Серед загальнополітичних організацій на глобальному рівні виділяється ООН; на регіональному — Ліга арабських держав, Ор­ганізація американських держав, Організація Африканської Єдності, Європарламент, Рада Європи, СНД. На субрегіональному рівні: Азіатсько-Тихоокеанська Рада, Рада Співробітництва арабських держав Перської затоки.

Серед військово-політичних організацій глобального рівня — НАТО; регіонального рівня — Західно-Європейський Союз.

МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ - це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього господарства. Основні потоки робітників мігрантів прямують до Західної Європи та США.

МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ — найвища форма суспільного тери­торіального поділу праці, що представляє спеціалізацію виробництва різних держав світу на певних видах продукції та послуг, якими вони обмінюються. М. п. п. лежить в основі розширення торгівлі між де­ржавами і є об'єктивною базою розвитку світового ринку.

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ (МЕВ) - система гос­подарських зв'язків, що виникають на міжнародному рівні між на­ціональними господарствами різних держав на основі міжнародного поділу праці в процесі виробництва, розподілу та обміну продукцією та послугами. Розрізняють такі форми міжнародних економічних відносин: міжнародні валютні відносини, фінансово-кредитні від­носини, міжнародне виробниче співробітництво та інвестиційна діяльність, науково технічне співробітництво, трудові відносини (ринок трудових ресурсів, міграція робочої сили), торгівля товарами та послугами, міжнародні транспортні відносини тощо.

МІСЬКЕ РОЗСЕЛЕННЯ — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщен­ням промислових підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності. До категорії міст в Україні належать поселення з люд­ністю понад 10 тис. чол., серед яких менше двох третин становлять робітники, службовці та члени їхніх сімей. Міське розселення характеризується такими властивостями: високою щільністю мережі та інтенсивністю розвитку міських поселень; великою насиченістю і тісними зв'язками між населенням і всере­дині їх; різноманітністю вибору (місць роботи, видів спілкування, відпочинку) та великою щільністю контактів; ускладненням форм розселення.

МОРСЬКА ЕКОНОМІЧНА ЗОНА — сектор акваторії, що прилягає до кордонів суходолу морської держави. Вимірюється на відстань 200 морських миль від узбережжя морської держави та на глибину схилу шельфу до 500 метрів. Згідно з прийнятою в 1982 році новою конвенцією з морського права, держави мають суверенне право в межах 200-мильної зони на розвідку, розробку та збереження всіх видів природних ресурсів на морському дні та в надрах.

МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТ – вид водного транспорту. Який здійснює перевезення вантажів та пасажирів за допомогою суден в океанах, морях та морських каналах.

НАРОДЖУВАНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ - це процес дітонародження в певному поколінні людей або в сукупності поколінь. Для харак­теристики народжуваності використовується система показників: загальний коефіцієнт народжуваності (число народжених живими на 1000 населення, який вимірюється у%); вікові коефіцієнти на­роджуваності (число народжених живими в матерів певного віку на 1000 жінок того ж віку); сумарний коефіцієнт народжуваності, який розраховується як сума однорідних вікових коефіцієнтів народжу­ваності, поділена на 1000 (тобто в розрахунку на одну жінку).

НАРОДОНАСЕЛЕННЯ — сукупність людей, які живуть на земні кулі (людство) або в межах конкретної території. Термін «народонаселен­ня» вживається при соціально економічній характеристиці населен­ня. Народонаселення характеризують такі показники: чисельність населення та її динаміка, інтенсивність демографічних процесів — народжуваність, смертність, природний приріст, кількість шлюбів та розлучень, розселення, урбанізація, міграція, статево-віковий склад, сімейний стан, рівень освіти, расовий, мовний, етнічний і релігійний склад. Показники, що відбивають соціально-економічну структуру народонаселення — економічно активне населення, його професійний і соціальний склад, зайнятість.

НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ - територіальне цілісний і компактний ареал концент­рації населення з усіма необхідними умовами і обладнанням для життя, праці та відпочинку людей.

НАТО — воєнно-політичний альянс 19 держав Європи та Північної Америки, яка створена 4 квітня 1949 р. за ініціативою США. Членами НАТО донедавна були 19 дер­жав: Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люк­сембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Франція, Греція, Туреччина, ФРН, Іспанія, Польща, Чехія, Угорщина. У 2004 році відбулося розширення НАТО на схід, у результаті до його складу ввійшли ще 7 держав: Литва, Латвія, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія, Болгарія (від 28 березня 2004 р.).

Штаб квартира НАТО знаходиться в Брюсселі. Україна активно співпрацює з НАТО в межах програми «Партнерство заради Миру» та Ради Євроатлантичного партнерства (РЄАП). 9 липня 1997 р. в Мадриді була підписана Хартія про особливе партнерство між Укра­їною та Організацією Північноатлантичного договору.

НАФТОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь паливної промисловості охоплює нафтодобувну та нафтопереробну підгалузі. Нафтодобувна промисловість об'єднує підприємства з розвідування та видобутку нафти й супутнього нафтового газу, зберігання та транспортуй нафти. Вона орієнтується на нафтові родовища суходолу й континентального шельфу. Нафтопереробна промисловість виробляє із сирої нафти нафтопродукти, що використовується як мастильні та електроізоляційні матеріли, розчинники, цілі покриття, нафтотехнічну сировину. Нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввезення сирої нафти або на трасах магістральних трубопроводів.

За особливостями зосередження родовищ в Україні виділяють три нафтогазоносні райони:

1. Східний — посідає І місце за запасами та видобутком нафти й газу (Сумська, Харківська, Полтавська, Чернігівська, Луганська області);

2. Західний (Прикарпатський) — Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська області;

3. Південний (Причорноморська западина та частина території Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та АРК). Найбільші нафтопереробні заводи діють у Лисичанську, Кременчуці, Херсоні, Одесі, Надвірні, Львові, Дрогобичі.

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ - розподіл населення за при­належністю до свого етносу. Дослідники нараховують у світі близько 5 тис. різних народів — від найдрібніших племен, чисельність яких вимірюється сотнями, а то й десятками чоловік, до найбільших, які нараховують сотні мільйонів людей. При цьому на сім найбільших народів світу — китайців, хіндустанців, американців, бенгальців, росіян та японців припадає майже 1 % населення світу. Близько 3/4 населення Землі становлять народи, чисельність яких перевищує 10 млн чоловік.

НАЦІЯ — населення визначеної території, яке має спільні звичаї, походження, історію та мову. Нація — тип етносу, форма існування людства. До ознак нації від­носять мову, культуру, релігію, політичні інститути, історію і віру, спільність долі, національний ринок, етнічну самосвідомість. На­ції, незважаючи на всю їх специфічність, не заперечують єдності людства. Розвиток нації і людства — це взаємозв'язані, взаємозумовлені процеси.

НЕПРОДОВОЛЬЧІ КОМПЛЕКСИ (комплекси з виробництва товарів побутового споживання) - це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом товарів ши­рокого споживання (одягу, взуття тощо) із сировини рослинного і тваринного походження в потрібних обсягах, структурі й асортименті, що забезпечують по­дальше підвищення рівня життя населення.

НЕСАМОДІЯЛЬНЕ НАСЕЛЕННЯ — це особи, які перебувають пере­важно на утриманні сім'ї.

НОРМА ЗАБРУДНЕННЯ — гранично допустима концентрація речови­ни, що поступає або ж знаходиться в середовищі, яка допускається нормативними актами. Розрізняють норму водоспоживання, ви­киду, видобутку, вилучення ресурсу, осушення, промислу, вмісту твердих речовин.

НОУ ХАУ — технічні знання, вираженні у формі технічної документації, виробничого досвіду та професійних навичок, необхідних для виготовлення певного виробу, відтворення виробничого процесу. Включає не лише технічну, але й комерційну та конфіденційну інформацію, неопубліковані винаходи тощо.

ОБРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — сукупність галузей промисловості, підприємства якої займаються обробкою або переробкою сировини на напівфабрикатів. Найважливішими галузями обробної промисло­вості є: машинобудування й металообробка, чорна й кольорова металургія, нафтопереробка, хімічна, деревообробна, виробництво будівельних матеріалів, целюлозно-паперова, текстильна, швейна, взуттєва, харчова та ін.

ОВОЧІВНИЦТВО — галузь рослинництва, що займається вирощуван­ням овочевих рослин і виробництвом овочів. Поділяється на овочів­ництво відкритого (вирощування капусти, огірків, томатів, столо­вого буряку, цибулі, петрушки, часнику, редису та ін.) та закритого ґрунту, де використовуються зимові теплиці (огірки, томати, цибуля на перо, салат, шпинат, редис та ін.), весняні теплиці (огірки, томат, салат та ін., а також розсада капусти й томатів), парники, утеплений ґрунт, плівкові укриття та ін. В Україні овочівництвом займаються повсюдно.

ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ — сільськогосподарські рослини, з плодів та насін­ня яких одержують рослинну олію для харчових (консервна, конди­терська, хлібопекарська галузі) і технічних (виробництво мила, оліфи, лінолеуму) потреб. Головними польовими олійними культурами у світі є соя, ріпак, соняшник, арахіс, бавовник, льон-кудряш, кукурудза. В Україні соняшник вирощується практично по всій території (крім Полісся), проте найкращі умови у Дніпропетровській, За­порізькій, Донецькій областях.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ (ООН) - найвпливовіша та найбільша за чисельністю держав-членів організація, що була ство­рена в 1945 р. на конференції в Сан-Франциско державами антигіт­лерівської коаліції внаслідок розгрому сил агресії у Другій світовій війні. Статут ООН набрав чинності 24.10.1945 р. після підписання його 51 країною, в тому числі й Україною як однією з держав заснов­ниць. ООН була створена для підтримки та зміцнення міжнародної безпеки, розвитку дружніх стосунків між державами, здійснення міжнародного співробітництва в економічній, політичній, соціаль­ній сферах, а також для захисту прав людини. Основними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна Рада, Міжнародний суд, Секретаріат. Членами ООН є 189 держав світу. Штаб квартира розташована в Нью Йорку.

ОСУШЕННЯ — комплекс гідротехнічних та інших заходів щодо ви­лучення надлишку води з ґрунту й гірських порід. Здійснюється з метою підвищення родючості ґрунтів, оздоровлення місцевості, прокладання доріг тощо. Розрізняють глибинне і нормальне О.

ОХОРОНА ПРИРОДИ — заходи щодо збереження глобальної системи життєзабезпечення людства на умовно безкінечний період; сукуп­ність міжнародних, державних, регіональних і локальних (місцевих) адміністративно-господарських, технологічних, політичних, юри­дичних і суспільних заходів, спрямованих на збереження, раціо­нальне використання і відтворення природи Землі й найближчого до неї космічного простору в інтересах існуючих і майбутніх поколінь. Розрізняють охорону атмосфери, боліт, вод, дичини, екосистем, культурного середовища, ландшафтів, лісів, луків, надр, оточуючого середовища, птахів, рослин, тварин, угідь.

ПАЛИВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — сукупність галузей паливно-енерге­тичного комплексу, підприємства якого видобувають, переробля­ють різні види паливно-енергетичної сировини. До П. п. належать нафтова, вугільна, газова, торфова, сланцева, урановидобувна промисловість. П. п. відіграє важливу роль у розвитку продуктив­них сил, є основною ланкою паливно енергетичного комплексу. Мінеральне паливо — основне джерело енергії в сучасному госпо­дарстві та, водночас, важливе технологічне паливо й сировина для металургії, нафтохімічної, хіміко фармацевтичної та інших галузей господарства. Україна виділяється значними ресурсами твердого палива, особливо енергетичного та коксівного вугілля в Донецькому кам'яновугільному басейні. Є природний газ, нафта, торф.

ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ БАЛАНС - співвідношення видобутку різних видів палива та виробленої енергії (прихід) та використання їх у народному госпо­дарстві (витрати).

ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС (ПЕК) - це складна міжгалузева система видобування й виробництва палива та енергії, їх транспортування, розподілу та використання. До ПЕК нале­жать паливна промисловість та електроенергетика з виробничою інфраструктурою, зокрема магістральними високовольтними лініями електропередач та трубопроводами, що утворюють єдині системи.

ПАСАЖИРООБІГ - показник, який характеризує роботу пасажирського транс­порту. Визначається як добуток кількості перевезених пасажирів на відстань перевезення. Вимірюється в пасажиро-кілометрах (пас.-км)

ПАСАЖИРОПОТІК – кількість пасажирів, які перевозяться транспортними лініями.

ПЕРЕПИС НАСЕЛЕННЯ — це єдиний процес збору, узагальнення, оцінки, аналізу, публікації або поширення іншим способом демо­графічних, економічних і соціальних даних, що стосуються всього населення країни або певної її частини станом на фіксовану дату. Мета перепису — одержати відомості про чисельність, склад і роз­міщення населення, які необхідні для організації економічного життя країни, визначення представництва в державні законодавчі органи влади, а також наукового вивчення населення з метою про­гнозування та управління. Різні форми обліку населення існували ще в давніх державах. Підраховано, що на 1 січня 1982 р. на Землі проведено понад 2 тис. переписів. В Україні останній перепис було проведено у 2001 р.

ПЛОДІВНИЦТВО — галузь рослинництва, що займається вирощуван­ням плодово-ягідних, цитрусових та горіхоплідних (ліщина, волось­кий горіх та ін.) культур. Плодівництво поділяється на садівництво, виноградарство та цитрусівництво. В Україні сади найбільш поширені в приміських зонах великих міст, а їх товарні масиви зосереджені в Криму, Вінницькій, Одесь­кій, Харківській та Черкаській областях. Високоякісні європейські сорти винограду вирощують у південній частині Криму, Закарпатті та інших регіонах. Великі площі товарного винограду є в Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях.

ПРЕЗИДЕНТ — 1) у ряді держав з республіканською формою правління — голова держави; 2) виборний голова, керівник товариства, організації, установи тощо.

ПРИРОДНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ — зміна чисельності населення (збільшення, змен­шення) внаслідок природного приросту (народжуваність мінус смертність).

ПРОДОВОЛЬЧІ КОМПЛЕКСИ - це сукупність галузей, пов'язаних із виробницт­вом продуктів харчування рослинного і тваринного походження в необхідних обсягах, структурі й асортименті, що задовольняють біологічні (енергетичні) по­треби людей.

ПРОМИСЛОВІСТЬ, ІНДУСТРІЯ — провідна галузь господарства, яка тісно пов'язана з науково-технічним прогресом і має вирішальний вплив на рівень розвитку продуктивних сил суспільства; сукупність підприємств, що виробляють знаряддя праці та іншу продукцію для самої П. і для інших галузей господарства, а також видобувають сировину й паливо, виробляють енергію, заготовляють ліс, оброб­ляють і переробляють продукцію, одержану в П. або у сільськогосподарському виробництві. У структурі П. провідними галузями є машинобудування та хімічна промисловість.

ПРОМИСЛОВИЙ ВУЗОЛ - блок (група) промислових підприємств, які мають виробничі зв'язки між собою. Більш дрібні таксономічні одиниці промислового районування: промислові центри і промислові пункти.

ПРИКОРДОННА ЗОНА — територія районів, міст, селищ, сіл та інших населених пунктів, що прилягають до кордону державного.

ПТАХІВНИЦТВО — одна з найбільш поширених галузей тваринництва, що зазнало за останні роки найбільших змін. Завдяки прогресивним технологіям ця галузь стала високо індустріалізованою (виробниц­тво бройлерів та яєць) в усіх розвинених країнах. В Україні тривалий час птахівництво, орієнтуючись на зернове господарство, розміщувалося переважно у степовій та лісостеповій зонах. Останнім часом галузь орієнтується на споживача, все біль­ше концентруючись навколо великих міст, а також у промислових і курортних районах.

РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК — зміцнення потенціалу території з орієнтацією на соціальні пріоритети, що пов'язано із забезпе­ченням природно-господарської та структурної збалансованості, створенням нових необхідних ланок, подоланням деструктивності окремих компонентів, стимулюванням внутрішніх та міжрегіональ­них зв'язків.

РЕЕМІГРАЦІЯ - - повернення мігрантів на батьківщину.

РЕЛІГІЙНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ Релігійні вірування поділяються на примітивні, місцеві та світові. Релігія — це світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка та специфічні дії, що ґрунтуються на вірі в реальне існу­вання надприродного. З прогресом суспільства релігія набуває все більшого значення як концентрат загальнолюдських, моральних підвалин, потрібних для нормального функціонування соціуму. Р. поділяються на світові (універсальні й національні) та тради­ційні. До світових релігій належать: християнство, іслам, буддизм. До національних (місцевих): іудаїзм, синтоїзм та ін. Ди­наміка чисельності прихильників різних релігій характеризується зростанням останніми десятиріччями частки мусульман, індуїстів і буддистів та одночасним скороченням частки інших релігій. Це пояснюється тим, що названі релігії переважають у тих країнах, де спостерігається високий приріст населення. Та все ж найбільш поширеною світовою релігією залишається християнство (близько 40 % усіх віруючих світу).

РЕСПУБЛІКА — одна з форм державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін у тому чи ін­шому порядку. Розрізняють республіки: президентські, парламентсь­кі та змішаного типу. У президентській республіці президент очолює уряд і наділений значними повноваженнями. У парламентській республіці роль президента є значно меншою, а уряд очолює прем'єр-міністр. Республіканська форма змішаного типу широко представлена в державах Центральної та Східної Європи. Так, Україна, що характеризується як президентсько-парламентська республіка, задекларувала перехід до парламентсько-президентської республіки, що сприяє приєднанню до європейської спільноти.

РЕФЕРЕНДУМ — всенародне опитування з найважливіших питань державного життя, в якому можуть взяти участь усі громадяни, що мають виборчі права.

РИНКОВА СИСТЕМА- економічна система, основана на приватній власності, свободі вибору, конкуренції.

РОСЛИННИЦТВО — одна з основних галузей сільського господарства, що займається вирощуванням культурних рослин та використанням дикоростучої рослинності для отримання продуктів харчування для населення, кормів для тваринництва та сировини для багатьох галузей промисловості. Р. поділяється на ряд самостійних галузей: рільництво — вирощування польових культур (зернових, кормових, технічних); овочівництво — вирощування овочевих культур; плодів­ництво — вирощування насіннячкових та кісточкових плодових культур, ягідних, горіхоплідних культур, винограду; квітництво; лісівництво; луківництво.

РУРБАНІЗАЦІЯ — про­цес поширення міських форм та умов життя на сільську місцевість. Рурбанізація може супроводжуватися міграціями міського населення в сільські райони, перенесення в сільську місцевість форм госпо­дарської діяльності, характерних для міст.

САЛЬДО МІГРАЦІЙ — різниця між числом прибулих на якусь територію та числом вибулих з неї за пев­ний термін (як правило, за рік).

САМОДІЯЛЬНЕ НАСЕЛЕННЯ — це населення, яке має власні джерела прибутків (заробітна плата, дивіденди, рента, банківські відсотки та ін.).

СВИНАРСТВО — галузь скороспілого тваринництва, основною про­дукцією свинарства є м'ясо і сало. Свинина використовується у свіжому вигляді та як сировина для виробництва м'ясопродуктів. Шкіра, щетина та відходи забою свиней є сировиною для легкої промисловості.

В Україні свинарство розвинене майже по всій території, але найбільше у лісостеповій та степовій зонах.

СВИНЦЕВО-ЦИНКОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ - галузь кольорової ме­талургії, підприємства якої видобувають і збагачують поліметалеві руди й виробляють свинець і цинк. Споживачами свинцю є електро­технічна (виготовлення акумуляторів, оболонок кабелів), хімічна (антикорозійний захист устаткування, виробництво пігментів та хімічних сполук), поліграфічна галузі промисловості та кольорова металургія (виробництво сплавів). Цинк використовують у кольо­ровій і чорній металургії для виробництва литва і сплавів, у чорній металургії — для антикорозійного захисту прокату чорних металів, у хімічній промисловості — для виробництва цинкового білила та наповнювача для гумотехнічних виробів та в електротехнічній про­мисловості — для виробництва елементів електроживлення.

В Україні цинк виплавляють у Костянтинівці. Поклади свинце­во-цинкових руд виявлені в Нагальному Кряжі (Донбас) та в Закар­патті.

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО — система національних господарств усіх держав світу, що склалася історично, на основі міжнародного поділу праці та пов'язана всесвітніми економічними відносинами.

СВІТОВИЙ РИНОК — сукупність пов'язаних між собою національних ринків усіх держав світу на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва та збуту товарі і послуг.

Суб'єктами ринку виступають національні й транснаціональні фірми, їх об'єднання, окремі держави та їх групи. Головним механізмом функціонування ринку є механізм взаємодії цін, що характеризується значно вищим, порівняно з внутрішньо національними ринками, ступенем свободи.

СЕЛА - поселення, в яких основна сфера прикладення праці сільськогоспо­дарське виробництво.

СИНТЕТИЧНИХ СМОЛ І ПЛАСТМАС ПРОМИСЛОВІСТЬ - підгалузь хімічної промисловості, підприємства якої в результаті синтезу або інших видів хімічної обробки штучних та природних матеріалів ви­готовляють високомолекулярні сполуки — різні смоли, однорідні та композиційні полімерні матеріали, а також вироби з них. Спочатку в основі синтезу було використання вугілля, відходи деревної та сіль­ськогосподарської сировини, тобто продукти коксохімії, лісохімії, тваринного походження, згодом провідне місце посіла нафтогазова сировина: етилен, пропілен, метанол, фенол тощо. На початкових стадіях виробництво тяжіє до сировинних баз, а на кінцевих, особливо виробництво пластмас, орієнтується на спожи­вача. Як самостійна підгалузь хімічної промисловості, сформувалась в Україні в 70-80 х роках XX ст. Найбільшими центрами виробниц­тва є Сєверодонецьк, Горлівка, Дніпродзержинськ, Київ, Прилуки, Луцьк.

СИСТЕМА РОЗСЕЛЕННЯ — це територіальне поєднання поселень, між якими існує більш-менш чіткий розподіл функцій, виробничі й соціальні зв'язки. За всієї різноманітності внутрішньосистемних зв'язків визначальна роль належить зв'язкам з населенням — тру­довим, культурно побутовим, рекреаційним. Щоб відповідати кри­теріям системності, вони мають, крім іншого, вирізнятися регуляр­ністю, циклічністю, високим рівнем інтенсивності.

СІЛЬСЬКЕ РОЗСЕЛЕННЯ — форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сіл, по­селень інших типів, призначених для постійного або тимчасового проживання. Воно відрізняється від міського тим, що забезпе­чує виконання головним чином інших господарських функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове й лісопромислове виробництво, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції). У зв'язку з цим сільське розселення відзначається мен­шою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови та поширеністю односімейних житлових будинків. У більшості країн і районів основну частину сільського розселення складають поселення, які безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським виробництвом. Проте існують і несільськогосподарські сільські території: промислові, лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, а також змішані агропромислові. Орієнтовно, вклю­чаючи односімейні житлові точки, у світі близько 20 млн сільських поселень. В Україні, за останніми даними, близько 28 тис. сіл, у тому числі 5,6 тис. малих (менш ніж 100 жителів), 5,0 тис. великих (понад 1000 жителів), в останніх проживає 54,6% сільського населення країни.

СКОТАРСТВО — одна з провідних галузей тваринництва. Велика рогата худоба дає молоко, м'ясо, шкірну сировину. Скотарство — джерело органічного добрива (гною), використання якого позитивно впли­ває на розвиток землеробства. Розведення великої рогатої худоби має м'ясний, молочний та м'ясо-молочний напрями. В Україні скотарство представлено молочно-м'ясним напрямом, що територіально пов'язано з приміськими зонами. М'ясо молочне скотарство розвивається на Поліссі, у південних районах переважає молочно-м'ясне скотарство.

СМЕРТНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ — процес вимирання покоління. Це ма­совий процес, який складається з множини одиничних смертей, які настають у різному віці та визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління. Смертність ха­рактеризують такі показники: загальні коефіцієнти смертності (тобто число померлих у розрахунку на 1 000 чоловік), віковий коефіцієнт смертності, показник дитячої смертності в розрахунку на 1 000 но­вонароджених та ін.

СОБІВАРТІСТЬ - загальна сума затрат для отримання одиниці продукції, ви­ражена у грошовій формі.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ - - виробництво на підприємстві (у цеху) якого-небудь одного продукту, окремих частин, деталей, послуг. Спеціалізацію району можна визна­чити за такою формулою: К = П : Н, де П - частка продукції району від загаль­ного обсягу виробництва країни (у даній галузі); Н - частка населення району від загальної чисельності населення. Якщо К > 1, то така галузь є галуззю спеціалізації.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ РАЙОНУ - розміщення в районі виробництва певної продукції, значна частка якої призначена для міжрайонного обміну.

СТАТЕВИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ — співвідношення чисельності населення чоловіків і жінок у складі населення. Формується під впливом процесів народжуваності, смертності, міграції і війн.

СТАТЕВО-ВІКОВА ПІРАМІДА — графічне зображення розподілу населення за віком та статтю, яке за формою більш менш нагадує піраміду. На цьому графіку число людей кожної вікової категорії (або їх відсоток) зображено горизонтальною смугою у відповідному масштабі. Ці смуги розміщені одна над одною у порядку збільшення значень віку. Зліва зображують дані про кількість чоловіків, спра­ва — жінок.

СУБУРБАНІЗАЦІЯ — процес зростання й розвитку приміської зони ве­ликих міст, у результаті чого формуються міські агломерації. Харак­теризується вищими темпами збільшення кількості жителів примісь­ких поселень і міст супутників порівняно з головними містами.

СУДНОБУДІВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь транспортного маши­нобудування, підприємства якої будують і реконструюють судна всіх типів та інші споруди (плавучі доки та причали, крани, дебаркадери, бурові платформи тощо).

В Україні першу суднобудівну верф було споруджено у Херсоні (1778), згодом у Севастополі (1784) та Миколаєві (1788). Найбільши­ми підприємствами С. п. є суднобудівні заводи в Миколаєві, Києві, Керчі, Херсоні, Феодосії.

СУСІДИ І-ГО ПОРЯДКУ - країни, що є безпосередніми сусідами, мають спільні кордони.

СУСІДИ 2-ГО ПОРЯДКУ- країни, сусідні з прикордонними державами.

СУСІДИ 3-ГО ПОРЯДКУ можуть мати зв'язки з даною країною через кордони двох інших держав.

СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ РАЙОН є ділянкою території, відносно цілісною лан­кою суспільства, яка характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком людської діяльності.

ТВАРИННИЦТВО — одна з основних галузей сільського господар­ства, що займається розведенням сільськогосподарських тварин та виробництвом тваринницької продукції. Тваринництво забезпечує населення продуктами харчування (молоко, м'ясо, сало, яйця, мед тощо), промисловість — сировиною (вовна, шкіра, хутро, пух, перо, щетина, кокони шовкопряда тощо), дає живу тяглову силу (коні, воли, буйволи, олені тощо) та органічне добриво (гній). З продуктів та відходів тваринництва отримують також корми (кісткове борош­но, молочні відвійки та ін.), деякі лікарські препарати.

ТЕКСТИЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - про­відна галузь легкої промисловості, підприємства якої виробляють тканини (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові тощо), неткані матеріа­ли, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші вироби з рослинної (бавовник, льон, коноплі, джут, сизаль), тваринної (вовна, кокони шовкопряда) та хімічної (штучні й синтетичні волокна) сировини. В Україні основними галузями текстильної промисловості є бавовноочисна, бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопляно-джутова, трикотажна, текстильно галантерейна, первинної обробки льону та інших луб'яних культур, промисловість нетканих матеріалів тощо. Поряд з предметами споживання Т. п. виготовляє засоби вироб­ництва (технічні, фільтрувальні та інші тканини, конопледжутові вироби, корд тощо. Продукцію Т. п. використовують у всіх галузях господарства у вигляді готових виробів, напівфабрикатів або відходів для виробничих цілей. Найбільші підприємства у Херсоні, Терно­полі, Донецьку (бавовняні), Києві, Черкасах, Луцьку (шовкові), Жи­томирі, Рівному (лляні), Чернігові, Луганську, Богуславі, Дунаївцях (вовняні). Трикотажні фабрики у Києві, Харкові, Житомирі, Львові, Одесі, Донецьку, Чернівцях.

ТЕПЛИЧНЕ ГОСПОДАРСТВО - підприємство, що вирощує в за­критому ґрунті овочі або розсаду для відкритого ґрунту. Основним об'єктом кожного Т. г. є теплиця — спеціальне культиваційне при­міщення з покриттям зі світлопроникного матеріалу (скло, поліети­ленова плівка). Обігрів рослин у теплицях — сонячний, біологічний (за рахунок біопалива), технічний (гаряча вода, пара, електроенергія, теплові відходи промислових підприємств тощо) та геотермальний (тепло гарячих джерел). У теплицях вирощують головним чином тепличні культури — овочеві (огірки, томати, перець, салат, хрін, петрушка, редис, цибуля, селера, капуста), баштанні (кабачки, дині, кавуни), плодові (лимон, персик), ягідні (полуниці, суниці), декора­тивні (гвоздика, хризантема, троянда та ін.) та гриби.

В Україні Т. г. у переважній своїй більшості зосереджено навколо великих міст.

ТЕРИТОРІАЛЬНА ЦІЛІСНІСТЬ - принцип міжнародного права, який означає неприпустимість агресії та відповідних дій всередині держа­ви з метою відокремлення частини її державної території.

ТЕРИТЬОРІАЛЬНИЙ АБО ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ - розподіл праці між райо­нами і країнами, який проявляється в спеціалізації районів і країн по вироб­ництву окремих видів товарів.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВОДИ — смуга моря чи океану вздовж узбережжя, що перебуває під суверенітетом прибережної держави і входить до складу її національної території. Територіальні води завширшки становлять 12 миль (близько 22,2 км).

ТЕРИТОРІЯ ДЕРЖАВНА - певна части­на земної поверхні, що перебуває під суверенітетом даної держави. Територія державна включає суходіл, внутрішні води, територіальні води, підвладні державі острови, надра її суходолу. До території держави належать усі літаки й морські судна, що плавають у відкри­тому морі під прапором даної держави, а також підводні кабелі, що з'єднують частини цієї держави.

ТЕРМІНАЛ - транспортний вузол, в якому перевантажувальні та інші, не по­в'язані з перевезенням операції зосереджені на одному майданчику і регулю­ються єдиним центром.

ТЕХНІЧНІ КУЛЬТУРИ — однорічні та багаторічні рослини, продукти яких використовують як сировину для різних галузей промисловості. Вони належать до різних ботанічних родин: Бобових (соя, арахіс), Пасльонових (картопля, тютюн), Капустяних (гірчиця, ріпак), Сельдереєвих (коріандр, кмин) та ін. За призначенням технічні культури поділяються на прядильні, лікарські, олійні, ефіроолійні, цукронос­ні, крохмаленосні, красильні, дубильні, корконосні, каучуконосні, гутаперчоносні.

До групи прядильних культур входять бавовник, льон-довгунець, конопля, кенаф, джут та ін.

До лікарських рослин належать валеріана, беладона, женьшень, евкаліпт, хінне дерево та ін., які використовуються для приготування ліків.

До цукроносних рослин належать цукровий буряк та цукрова тростина, до крохмаленосних — картопля, до олійних — соняшник, льон-кудряш, арахіс, соя, ріпак, кунжут та ін.

До групи ефіроолійних входять м'ята, герань, коріандр, троянда, базиліка, лаванда, шавлія та інші рослини, що використовуються для отримання ефірних олій.

До красильних культур належать марена, вайда, софора японсь­ка, шафран, сафлор та інші рослини. Натуральні барвники вико­ристовують у килимовому виробництві, харчовій промисловості, у виробництві косметики.

ТЕХНОГЕННЕ ЗАБРУДНЕННЯ ҐРУНТІВ - забруднення ґрунтів важ­кими металами (переважно в районах промислового виробництва, вздовж автодоріг та ін.) й продуктами розпаду мінеральних добрив.

В умовах промислового садівництва під час обробки рослин отрутохімікатами та незбалансованості доз мінеральних добрив відбувається підвищення кислотності ґрунтів, збільшення вмісту в них рухомого алюмінію, а у верхньому шарі ґрунту накопичуються купрум, цинк, плюмбум. В умовах зрошувального овочівництва застосування надлишково високих доз міндобрив призводить до забруднення ґрунту та продукції овочівництва нітратами та іншими елементами.

Потрапляючи у водойми, нітрати спричиняють інтенсивний ріст водоростей та мікроорганізмів, які, розвиваючись, спожива­ють велику кількість кисню, а відмираючи, забруднюють водойми. Дефіцит кисню, надлишок метану та сірководню призводять до ма­сової загибелі риби та інших мешканців водойм. Для пом'якшення негативного впливу техногенного забруднення ґрунтів на довкілля вживаються заходи щодо збалансованого застосування мінеральних добрив з урахуванням даних агрохімічних обстежень ґрунту та відо­мостей про шкідливі промислові викиди в ґрунт та атмосферу, ор­ганізується контроль за застосуванням стічних вод, використанням засобів захисту рослин та ін.

ТЕХНОЛОГІЯ БАГАТОВІДХОДНА - це технологічний процес, у резуль­таті якого лише 5-10 % усієї видобутої сировини переходить у кінце­ву продукцію, тоді як 90—95 % її в процесі переробки перетворюється на прямі відходи.

ТЕХНОЛОГІЯ БЕЗВІДХОДНА (маловідходна) — це ідеальна модель, на яку орієнтується сучасне виробництво. Досягнути 100% безвідход­ного виробництва практично не реально. Тому величину більше 90 % прийнято вважати такою, що відповідає безвідходному виробництву й реалізації, а 75-90 % — маловідходному.

ТЕХНОЛОГІЯ ЕКОЛОГІЧНА (екотехнологія, геотехнологія) — техно­логія, яка побудована за типом процесів, характерних для природи, іноді як пряме її продовження.

ТЕХНОЛОГІЯ РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧА - виробництво й реалізація кінцевих продуктів з мінімальними витратами речовини й енергії на всіх етапах виробничого циклу.

ТЕХНОПАРК — технологічний центр, до якого входить невелика кількість підприємств з передовою технологією, що виконують замовлення на створення й освоєння нових розробок, виробництво суперсучасного устаткування та приладів.

ТИП КРАЇНИ, ДЕРЖАВИ — відносно стійкий комплекс умов та особли­востей її розвитку, що склався об'єктивно і характеризує роль і місце країни (держави) у світовому господарстві на певному етапі розвитку.

ТОРФОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь паливної промисловості підприємства якої видобувають і переробляють торф. На території України торф видобували з кінця XVIII — на початку XIX ст. у незначній кількості та використовували головним чином як паливо на цукрових і спиртових заводах. Як галузь Т. п. набула розвитку в 1929 р. Видобування й переробку торфу здійснюють підприємства промисловості та сільського господарства. Торф останнім часом використовують для потреб сільського господарства як органічне добриво, а також для виготовлення різної продукції його переробки (торфових горщиків, різних ґрунтових сумішей та високоякісних компостів), і лише 10—11% загального видобутку використовують як паливо у вигляді брикетів і напівбрикетів. Головний район видо­бування торфу в Україні є Полісся.

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ (ТНК) - сучасна назва ком паній, що проводять власну виробничу, науково дослідну та маркетингову діяльність у межах державної території двох і більші держав світу. На сучасному етапі розвитку практично всі великі компанії світі в різних сферах діяльності перетворюються на ТНК.

ТРАНСПОРТ – галузь, що перебуває на стику виробничої та невиробничої сфери, головною функцією якої є задоволення потреб в усіх видах перевезень.

ТРАНСПОРТНА СИСТЕМА - це система погоджених за обсягом, місцем і часом маршрутів руху транспортних засобів одного виду. Якщо така ізольована сис­тема має спільні з іншими транспортними системами транспортні вузли і погод­жені за обсягом, місцем і часом операції, виникає комплексна або єдина транс­портна система.

ТРАНСПОРТНІ КОРИДОРИ – транспортні шляхи (залізничні та автомобільні), що мають високу якість, пропускну здатність та ступінь обслуговування.

ТРАНСПОРТНИЙ ВУЗОЛ - пункт, в якому перетинається (сходиться) не менше двох ліній різних, але взаємодіючих, видів транспорту. У ряді випадків транс­портним вузлом вважається і пункт, в якому сходиться два чи більше напрям­ки одного транспорту.

ТРУДОВІ РЕСУРСИ — частина населення країни, що має необхід­ний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, культуру, кваліфікацію, професійні знання для роботи в сфері суспільно корисної діяль­ності. Тобто до трудових ресурсів належить лише певна частина населення, переважно працездатного віку. Межі працездатного віку в усіх країнах встановлюється законодавчо, і вони можуть бути неоднаковими для різних держав. При їх визначенні враховуєть­ся, перш за все, фізіологічні особливості людського організму соціально-економічні умови розвитку самих країн. Нижня межа працездатного віку в більшості країн світу становить 14—16 років, в Україні — 16 років. У зв'язку з обов'язковою середньою освітою основна частина молоді вступає в трудову діяльність у 18—20 років. В Україні верхня межа працездатного віку становить 55 років у жінок та 60 років у чо­ловіків. Останніми роками розглядається питання про підвищення верхньої межі працездатного віку в нашій країні до 62 років у жінок та 65 років у чоловіків. Питома вага трудових ресурсів у розвине­них країнах складає близько 60% від загальної кількості населення у країнах, що розвиваються,— 50—55 %.

УРБАНІЗАЦІЯ — процес підвищення ролі міста у розвитку суспільства. Виявляється у зростанні міських по­селень, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширеності міського способу життя на всю мережу поселень. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, тех­нічний і соціальний прогрес, розширення меж суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної і соціальної рухливості населення. На по­чаток XX ст. у містах проживало 13—14 % населення світу, а у XXI ст. частка міського населення в світі вперше за всю історію людства стала більшою за сільське.

ФАКТОР - основна умова якого-небудь процесу, у т.ч. розміщення виробництва.

ФОСФАТНИХ ДОБРИВ ПРОМИСЛОВІСТЬ - підгалузь хімічної про­мисловості, підприємства якої виробляють різні види мінеральних фосфорних добрив і кормових добавок, сірчану та фосфорну кисло­ти, натрій сульфат. Основна сировина підгалузі - природні фосфати (апатити та фосфорити), сірчана та фосфорна кислоти. Виробництво фосфатних добрив орієнтується на споживача. Найбільші центри в Україні — Костянтинівка, Вінниця, Одеса, Суми.

ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — сукупність галузей промисловості, підприємства яких виробляють продукти харчування, а також мило, тютюнові та парфумерно-косметичні вироби. До X. п. належать три найбільші галузі: харчосмакова, м'ясо-молочна та рибна. Вона об'єднує понад 40 підгалузей і виробництв, що поділяються на ви­добувні (рибна, соляна, виробництво мінеральних вод, переробка дикоростучих культур) та обробні.

За характером розміщення виділяються:

1. галузі, що орієнтуються на сировину (цукрова, олійна, крохмалепатокова);

2. галузі, що орієнтуються на споживача (хлібопекарна, конди­терська, пивоварна та ін.);

3. галузі, що одночасно орієнтуються і на сировину, і на спожи­вача (м'ясна, молочна, тютюнова).

ХІМІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА - один з напрямів науково технічної революції в галузі. Є найважливішим засобом збереження родючості ґрунтів, боротьби з хворобами та шкідниками рослин, бур'янами. Склад добрив та їх кількість визначаються наявними коштами, типом ґрунту, системою зем­леробства, складом культур.

ХІМІЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь промисловості, на підприємствах якої, застосовуючи хімічні методи переробки сировини й матеріалів, одержують різноманітну хімічну продукцію. До X. п. належать: гірничохімічна промисловість, основна хімія (ви­робництво мінеральних добрив — нітратних, калійних, фосфатних, комплексних, виробництво органічних кислот, лугів, соди, хлору), хімія органічного синтезу (виробництво синтетичних смол і плас­тмас, хімічних волокон і ниток, синтетичного каучуку, полімерів), побутова хімія, хіміко-фармацевтична промисловість. Продукцію X. п. застосовують у всіх галузях господарства як готові вироби або комплектуючі деталі, як основну сировину й допоміжні матеріали, а також у побуті.

В Україні створено й розвиваються всі підгалузі X. п. На роз­міщення підприємств X. п. впливають такі фактори, як наявність сировини, води, палива, енергії, споживача.

ХІМІЧНИХ ВОЛОКОН І НИТОК ПРОМИСЛОВІСТЬ - галузь хімічної промисловості, підприємства якої з природних високомолекулярних речовин і синтетичних полімерів виробляють хімічні (штучні й син­тетичні) волокна й нитки.

Продукцію підгалузі застосовують для виробництва текстильних товарів народного споживання, виробів технічного призначення, у житловому та шлаковому будівництві, медицині, зв'язку. Основна сировина — капролактам, целюлоза, адипінова кислота, каустична сода, сульфатна кислота, сірковуглець. В Україні штучні волокна й нитки виробляють тільки віскозні, синтетичні. Споживачами хімічних волокон є, головним чином, легка та шинна промисловість. Підприємства галузі розміщуються поблизу центрів текстильної промисловості, де наявні сировина, вода та дешева електроенергія (Київ, Черкаси, Сокаль, Житомир).

ХІМІЧНО-ЛІСОВИЙ КОМПЛЕКС складається з двох великих складних галузей - хімічної і лісової промисловості. Провідною є хімічна промисловість.

ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь промисло­вості, підприємства якої з рослинної сировини виробляють різні види паперу, картону та вироби з них, штучні волокна, фібру та на­півфабрикати (деревну масу, целюлозу). Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробки, меншою мірою — со­лома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура, ганчір'я. Паперова промисловість є матеріальною базою друкованих видань. Продукцію Ц. п. п. застосовують майже в усіх галузях господарства та в побуті.

На території України перше паперове виробництво виникло в XVII ст. Більшість підприємств галузі споруджено у XVIII—XIX ст. Підприємства Ц. п. п. розміщуються поблизу джерел сировини, в районах, забезпечених водними ресурсами та дешевою електро­енергією. Головні центри: Малин, Жидачів, Понінка, Львів, Рахів, Київ, Корюківка, Херсон, Ізмаїл.

ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ — галузь металургії, підприємства якої виробля­ють чавун, сталь, прокат, труби. До Ч. м. належать також підприєм­ства з видобування, збагачення та агломерації залізних і марганцевих руд, виробництва доменних феросплавів та електроферосплавів, флюсів, вогнетривів, коксу, підготовки металобрухту та іншої про­дукції, яку використовують головним чином як сировину та допо­міжні матеріали для виробництва чорних металів. Підприємства галузі є великими споживачами палива, сировини та води. Тому у своєму розміщенні вони орієнтуються на: райони оптимального поєднання родовищ залізної руди та кам'яного вугілля, на родовища залізної руди, на родовища кам'яного вугілля, на зручні транспортні шляхи між сировиною та паливом; «припортова» чорна металургія, орієнтована на експорт чавуну, сталі або прокату.

В Україні склалися три райони чорної металургії: Донбас, Придніпров'я, Приазов'я. У Донецькому металургійному районі найбільшими центрами Ч. м. є: Донецьк, Макіївка, Єнакієво, Алчевськ, Стаханов, Краматорськ. У Придніпров'ї — Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Новомос­ковськ, Нікополь. До складу Приазовського району належать заводи Маріуполя.

ШВЕЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь легкої промисловості, підпри­ємства якої виготовляють швейні вироби побутового й технічного призначення з тканин, трикотажних полотен, штучної та натураль­ної шкіри й хутра, з різних оздоблювальних матеріалів і фурнітури. Розміщення підприємств галузі формується насамперед під впливом наявності трудових ресурсів і споживчого фактора. Вони є майже в усіх великих містах України.

Зміст

Лабораторна робота №13 Транспортний комплекс як галузь матеріального виробництва…………..…………………………………………………..3

Лабораторна робота №14 Україна та світове господарство.

Зовнішні економічні зв'язки України……….…………………………..19

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ…………………………….…………………...……...43