Адміністративно-територіальний устрій українських земель

Адміністративно-територіальний устрій – поділ території розселення українського етносу на певні частини (одиниці) з метою організації централізованого управління на місцях. Відображав як національні традиції українців, так і політичні інтереси й систему управління держав, до яких у різні часи входили українські землі. Основними одиницями адміністративно-територіального поділу були волості, воєводства, повіти, полки, сотні, курені, комітати (жупи), дистрикти, губернії, намісництва, округи, райони, області.

Початки адміністративно-територіальної організації на українських теренах можна вбачати у поділі території Київської Русі на землі-князівства (Волинська земля, Галицька земля, Київська земля, Переяславське князівство, Турово-Пінське князівство, Чернігівське князівство), які в свою чергу поділялися на волості – невеликі, чітко не усталені територіально-адміністративні одиниці, що передавалися князем під управління волостей (старости). Волості були і в утвореному 1199 Галицькому князівстві.

У складі Литви та Польщі адміністративно-територіальний поділ українських земель набув більш усталеного вигляду. У конфедеративній Речі Посполитій налічувалося 9 українських Воєводств – Белзьке воєводство, Брацлавське воєводство, Волинське воєводство, Київське воєводство, Піляське воєводство, Подільське воєводство, Руське воєводство, Чернігівське воєводство (утворене 1635) – у складі Польщі і Берестейське воєводство – у складі Литви. Воєводства поділялися на повіти; як правило, кожен із повітів утворював окремий судовий округ.

Під час національної революції 1648-1676 старий адміністративно-територіальний поділ зруйновано; ОСЗ. адміністративно-територіальними одиницями стали полки, що поділялися на сотні, а сотні – на курені. На початку 1650 року було сформовано 16 полків. Окрему військово-адміністративну одиницю становило Запорожжя, де управління здійснювала Січова рада на чолі з кошовим отаманом. Територія Запорожжя традиційно поділялася на 38 куренів; на прилеглих до Січі територіях у 18 столітті було утворено 8 паланок.

Після того, як за «Вічним миром 1686» Правобережна Україна відійшла до Польщі, полковий устрій тут було невдовзі скасовано і відновлено поділ на воєводства. Лівобережна Україна (Гетьманщина), що лишилася у складі Російської держави, зберігала полковий устрій (10 полків) до 1708, коли Петро I поділив країну на 8 губерній, з яких 2 – Азовська губернія і Київська губернія – були сформовані на українських землях. Київська губернія поділялася на 4, а Азовська – на 7 провінцій.

До 1764 паралельно із загально російською адміністрацією у Київській губернії зберігалося гетьманське правління, у віданні якого перебували цивільні справи.

На ново освоюваних переселенцями з Правобережної та Лівобережної України землях Слобожанщини полковий устрій (5 полків) існував із середини 17 століття до 1765, коли було утворено Слобідсько-Українську губернію.

Остаточному включенню України у російську політичну систему сприяло запровадження в Україні у 80-90-х рр.. 18 ст. паралельно з губернською системи намісництва. На Слобожанщині було утворено Харківське намісництво, на території Гетьманщини – Київське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво і Чернігівське намісництво; на півдні України – Катеринославське намісництво і згодом Вознесенське намісництво; на Правобережжі, приєднаному до Російської імперії після 2-го поділу Польщі 1793 - Ізяславське намісництво (пізніше Волинське), Брацлавське намісництво і Подільське намісництво. Намісник мав права генерал-губернатора. 1797 намісництва скасовано і відновлено губернський поділ.

Губернський поділ на українських землях був досить стабільним. Утворена 1796 на землях Гетьманщини Малоросійська губернія 1802 поділена на Чернігівську губернію і Полтавську губернію, які до 1835 становили Малорос. генерал-губернаторство; тоді ж Новоросійська губернія була поділена на Миколаївську (невдовзі перейменовану на Херсонську губернію), Катеринославську губернію і Таврійську губернію (з Кримом). Слобідсько-Українську губернію перейменовано на Харківську губернію. На початку 20 ст. українські землі входили до складу 9 губерній (неофіційно вона вважалася «малоросійськими») – Волинської губернії, Катеринославської губернії, Київської губернії, Подільської губернії, Таврійської губернії, Харківської губернії, Херсонської губернії, Чернігівської губернії, а також, частково, до Бессарабської, Воронезької , Курської, Мінської, Холмської губерній та кубанської області і Області Війська Донського. Губернії поділялися на повіти, повіти – на волості (на Холмщині і Підляшші - гміни).

У складі Австро-Угорщини українським землям також не сталося окремої адміністративної одиниці. Новоприєднані після поділів Польщі території з переважно українським населенням, а з 1787 і Буковина стала окремим коронним краєм. До 1867 коронні краї ділилися на округи і дистрикти, пізніше – на повіти і громади. Українські землі у складі Угорщини (Підкарпатська Русь) поділялися на 7 комітатів (жуп), що ділилися на повіти.

У ході революції 1917-1921 робилися спроби змінити адміністративно-територіальний поділ українських земель, але реалізувати їх не вдалося. До 1922 радянська влада в цілому зберігала губернський поділ, обмежуючись лише експериментами на зразок створення у січні 1918 Донецько-Криворізької Радянської Республіки. У травні 1920 територія УСРР складалася з 12 губерній – Волинської, Донецької, Запорізької, Катеринославської, Київської, Кременчуцької, Миколаївської, Одеської, Подільської, Полтавської, Харківської, Чернігівської.

1922 почалася адміністративно-територіальна реформа, метою якої оголошувалося спрощення адміністративного апарату. Відбувався перехід на нову, триступеневу систему управління (центр – округа – район). 1923 було створено 53 округи та 706 районів замість 1989 волостей, а 1925 скасовано губернський поділ. Дещо змінилися також міжреспубліканські кордони. Найбільшою серед цих змін була передача 1924 Шахтинської та частини Таганрозької округи до складу РСФСР. Таким чином, 1925 територія УСРР складалася з Молдовської автономії (створена 1924) і 41 округу, які поділялися на 680 районів.

1930 відбувся перехід на двоступеневу систему управління (центр – район). При цьому були ліквідовані округи та укрупнювалися райони. Внаслідок цих змін територія України була поділена на 503 адміністративні одиниці: Молдавська автономія, 484 райони та 18 міст республіканського підпорядкування. Серед названих адміністративних одиниць була певна кількість національних районів: російські, німецькі, болгарські, грецькі, європейські та польський.

Однак управляти такою кількістю районів напряму з центру виявилося занадто важко. Тому 1932 радянська влада вертається до триступеневої системи управління (центр–область–район). 27 лютого 1932 було утворено 5 областей – Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська; 3 квітня 1932 – Донецька, 7 жовтня 1932 – Чернігівська. До жовтня 1937 кількість областей не змінювалася, проте у Донецькій області у 1933 році було створено Старобільський округ, а на території прикордонних районів Київської та Вінницької областей 1935–36 утворено 6 округів. Вони існували до реорганізації названих областей. У наступні роки тривало утворення та перебудова областей, створювалися райони, уточнювалися межі цих адміністративно-територіальних одиниць. 22 вересня 1937 було утворено Житомирську, Полтавську, Миколаївську, Кам’янець-Подільську (від 1954 – Хмельницьку)області; Донецьку область 3 червня 1938 поділено на Сталінську та Ворошиловградську; 10 січня 1939 утворено Запорізьку, Кіровоградську та Сумську область, таким чином, на серпень 1939 існувало 15 областей.

На західноукраїнських землях, що між двома світовими війнами перебували за межами УРСР, принципи адміністративно-територіального районування відповідали традиціям країн, до яких вони входили. У Польщі «східні креси» ділилися на воєводства, повіти й збірні громади (волості); землі Буковини, що перебували під владою Румунії, і Закарпаття, яке було під владою Чехословаччини, - на повіти й громади.

Після приєднання Західної України до УРСР наприкінці 1939 створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровенську (з 1991 - Рівненську), Станіславську (з 1962 – Івано–Франківську), Тернопільську області. Внаслідок приєднання Північної Буковини та Бессарабії до СРСР 7 серпня 1940 утворено Акерманську (від 7 грудня 1940–Ізмаїльська) та Чернівецьку області. Тоді ж Молдавська АРСР разом з шістьма повітами Бессарабії, але без районів з переважно українським населенням, трансформувалася в союзну республіку – Молдавську РСР. Таким чином, за станом на 1 січня 1941 територія України складалася з 23 областей, 746 сільських та 69 міських районів, 255 міст, 459 смт, 16 289 сільрад.

Після звільнення території України від німецьких військ відбулися зміни в адміністративно-територіальному поділі УРСР. 30 квітня 1944 з частини Миколаївської області утворено Херсонську, 22 січня 1946–Закарпатську область з центром у м. Ужгород. 7 січня 1954 утворено Черкаську область, цього ж року зі складу РРФСР до УРСР передано Кримську область, приєднано Ізмаїльську до Одеської, а 1959 – Дрогобицьку до Львівської. Надалі поділ по областях залишався сталим. Лише 1991 Кримська обл. стала Кримською Автономною Радянською Соціалістичною Республікою, а 1992 – Автономною Республікою Крим.

Значних змін зазнав районний адміністративно-територіальний поділ наприкінці 1962. З 604 районів, що існували на початок 1962, було утворено 251. Однак ця реорганізація не витримала перевірки життям, і згодом кількість сільських районів було збільшено, однак повністю не відновлено – за станом на 1 січня 1968 в Україні налічувалося 25 областей, 475 районів, 382 міста, у т. ч. 2 міста республіканського підпорядкування, 827 смт та 32043 села.

Нові засади адміністративно-територіального устрою України зафіксовано в Конституції України 1996. До складу України входять (за станом на 1 січня 2009) АР Крим 24 області, міста державного підпорядкування Київ і Севастополь; 490 районів, 459 міст, 28490 сільських населених пунктів.

Додаток 3.

Провідні міста України

Адміністративно-територіальна одиниця	Адміністративний центр	У тому числі міст республіканського та обласного підпорядкування
Україна (в тому числі)	Київ
Автономна Республіка Крим	Сімферополь	Сімферополь, Алушта, Армянск, Джанкой, Євпаторія, Керч, Красноперекопськ, Саки, Судак, Феодосія, Ялта
Вінницька область	Вінниця	Вінниця, Жмеринка, Козятин, Ладижин, Могилів-Подільський, Хмільник
Волинська область	Луцьк	Луцьк, Володимир-Волинський, Ковель, Нововолинськ
Дніпропетровська область	Дніпропетровськ	Дніпропетровськ, Вільногірськ, Дніпродзержинськ, Жовті Води, Кривий Ріг, Нікополь, Новомосковськ, Орджонікідзе, Павлоград, Первомайськ, Синельникове, Тернівка
Донецька область	Донецьк	Донецьк, Авдіївка, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Димитрів, Добропілля, Докучаєвськ, Дружковка, Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Костянтинівка, Краматорськ, Красний Лиман, Красноармійськ, Макіївка, Маріуполь, Новоградівка, Слов’янськ, Сніжне, Торез, Вугледар, Харцизьк, Шахтарськ, Ясинувата
Житомирська	Житомир	Житомир, Бердичів, Новоград-Волинський, Коростень, Малин
Закарпатська	Ужгород	Ужгород, Берегово, Мукачеве, Хуст, Чоп
Запорізька	Запоріжжя	Запоріжжя, Бердянськ, Мелітополь, Токмак, Енергодар
Івано-Франківська	Івано-Франківськ	Івано-Франківськ, Болехів, Калуш, Коломия, Яремча
Київська	Київ	Березань, Біла Церква, Бориспіль, Бровари, Васильків, Ірпінь, Переяслав-Хмельницький, Прип’ять, Ржищев, Славутич, Фастів
Кіровоградська	Кіровоград	Кіровоград, Олександрія, Знаменка, Світловодськ
Луганська	Луганськ	Луганськ, Алчевськ, Антрацит, Брянка, Кіровськ, Краснодон, Красний Луг, Лисичанськ, Первомайськ, Роженьки, Рубіжне, Свердловськ, Сєверодонецьк, Стаханов
Львівська	Львів	Львів, Борислав, Дрогобич, Моршин, Новий Розділ, Самбір, Стрий, Трускавець, Червоно град
Миколаївська	Миколаїв	Миколаїв, Вознесенськ, Очаків, Первомайськ, Южноукраїнськ
Одеська	Одеса	Одеса, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Іллічівськ, Котовськ, Теплодар, Южне
Полтавська	Полтава	Полтава, Комсомольськ, Кременчук, Лубни, Миргород
Рівненська	Рівне	Рівне, Дубно, Кузнєцовськ, Острог
Сумська	Суми	Суми, Ахтирка, Глухів, Конотоп, Лебедин, Ромни, Шостка
Тернопільська	Тернопіль	Тернопіль
Харківська	Харків	Харків, Ізюм, Куп’янськ, Лозова, Люботин, Первомайськ, Чугуїв
Херсонська	Херсон	Херсон, Каховка, Нова Каховка
Хмельницька	Хмельницький	Хмельницький, Кам’янець–Подільський, Нетішин, Славута, Староконстантинів, Шепетівка
Черкаська	Черкаси	Черкаси, Ватутіно, Золотоноша, Канів, Сміла, Умань
Чернівецька	Чернівці	Чернівці, Новодністровськ
Чернігівська	Чернігів	Чернігів, Ніжин, Прилуки
Міста державного підпорядкування
Київ
Севастополь		Інкерман

Додаток 4.