5. Антикризові стратегії підприємства

Як уже зазначалося, однією зі складових моделі санації є розробка стратегії оздоровлення, а отже, можна стверджувати, що необхідність запровадження контролінгу на підприємствах, які перебувають у кризі, зумовлена, зокрема, потребою розробки стратегії санації. Якщо криза на підприємстві є не надто глибока, її можна подолати, вживши оперативних санаційних заходів у рамках існуючої стратегії розвитку суб'єкта господарювання.

Загалом фінансове оздоровлення підприємства можна розглядати як процес вирішення конфлікту між підприємством та навколишнім середовищем.

У роботах О. О. Терещенка розглядаються чотири види антикризової стратегії підприємства при вирішенні даного конфлікту (рис 2.4): наступальна стратегія; стратегія делегування повноважень; стратегія компромісу та консенсусу; захисна стратегія.

• Наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізація обладнання, введення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розроблення та впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу.

• Стратегія делегування повноважень передбачає делегування проблем, які виникли на підприємстві, третім особам: власникам, кредиторам, державі. У межах цієї стратегії підприємство прагне отримати додаткові фінансові ресурси в результаті збільшення статутного капіталу, одержання державних гарантій, намагається залучити кредиторів до своєї санації, а також лобіює механізми захисту в рамках політики протекціонізму.

• Стратегія компромісів та консенсусів базується на двох принципах: Jiu-Jitsu (стратегія компромісу) та Tai-Chi (стратегія консенсусу). У першому випадку передбачається альянс між кількома учасниками ринку з метою блокування дій сильного конкурента. Стратегія консенсусу спрямована на злиття двох підприємств в одне з метою повнішого використання ефекту синергізму та взаємодоповнення сильних і слабких сторін партнерів.

Рис 2.5. Антикризова стратегія та структура підприємства

• Захисна стратегія (втеча) передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, консервацію та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зниження відпускних цін та скорочення обсягів реалізації.

Загалом зазначені види стратегій різняться між собою домінуванням у них політики, спрямованої на збільшення обсягів реалізації чи зменшення рівня витрат. Як правило, перехід на режим антикризового управління пов'язаний зі зміною структури окремих параметрів підприємства. Йдеться про зміну структури управління, капіталу, організаційної чи технологічної структури. Характер зміни структури підприємства у разі застосування різних типів антикризової стратегії наведено на рис. 2.5.

Виходячи із загальної місії підприємства, формулюють його стратегічні цілі. Вони будуть реальними і ефективними, якщо буде забезпечено такі вимоги:

• стратегічні цілі мають бути конкретними і вимірюваними;

• чітко зорієнтованими в часі;

• мають бути досяжними, збалансованими, ресурсно-забезпеченими;

• цілі мають бути однонапрямленими та такими, що взаємно підтримують одна одну.