Глава 2 § 1

§1 § 2

§2	ЧАСТЬ ВТОРАЯ
§3	Розділ А
Глава 3	Глава 6
§1	§1
§2	§2

Ця система зручна для видань, де немає посилань усередині тексту на некрізні заголовки. Так, якби в даному прикладі рубрикації зустрічалися глави, не розділені на параграфи, то крізна нумерація саме глав, а не параграфів була б найбільш відповідною. Але могло бути й так, що в творі в наявності розділи, не розбиті на глави, але немає жодного розділу, не розділеного на параграфи. Тоді переважною була б наскрізна нумерація параграфів.

4. Система індексації. При ній перед кожним заголовком усіх ступенів, за виключенням, можливо, самих вищих (частин і розділів) і самих менших (підпараграфів), ставлять індекс з номера цього заголовка вищої рубрики (наприклад, глави) і через точку номера заголовків рубрик, які в цю рубрику входять (параграфа і підпараграфа).

Ознаки індексаційної системи:

1. заголовки сусідніх ступенів при них не сплутаєш, навіть якщо графічно вони мало помітні; більш того, індекси самі собою можуть бути розрізнювальним засобом навіть при однаковому оформленні заголовків рубрик сусідніх ступенів;

2. спрощується підготовка оригіналу колективом авторів, оскільки кожен може нумерувати заголовки своїх рубрик незалежно від інших.

Перевірка нумераційних рядів. Яка б система нумерації не використовувалася, редакторові належить перевірити правильність самої нумерації — відсутність пропусків і повторень номерів. Найзручніше це робити при складанні або перевірці робочого змісту.

10. Зміст і словесна форма заголовків рубрик

Щоб тематичний заголовок відіграв ту головну орієнтуючу роль, яка йому відводиться, він передусім повинен бути точним. Ця елементарне, здавалося б, вимога на практиці порушується досить часто.

Іноді заголовок обіцяє не зовсім те, що насправді міститься в тексті рубрики. Наприклад, в книзі розділ називається «Взаємозв'язок опису для каталогів і бібліографічних покажчиків, а в тексті переважно мовиться про відмінності двох видів опису.

Зрозуміло, що редактор не зіставляв зміст тексту з заголовком за сенсом. А якби він це робив, то постарався б сам або попросив автора чи уточнити заголовок, або доповнити текст описом того самого взаємозв'язку, про який оповіщав заголовок.

Зіставлення заголовку з текстом за сенсом повинно стати навиком редакторської роботи: читання тексту, весь час подимку утримувати в полі зору заголовок, а закінчивши читати, підвести підсумку — оцінити відповідність заголовка і тексту. Повернення до наголовку після того, як текст відповідної рубрики прочитаний, також важливе зробити навиком редакторського аналізу рубрикації.

Існує три основні форми заголовків (заголовків):

1) назви теми;

2) тези;

3) питання.

Коли текст читається для запам'ятовування, в пунктах плану (заголовках) переважають конкретні положення тексту і факти, а не тільки назва теми. Коли ж при читанні переслідуються чисто пізнавальні цілі, в планах більше заголовків-тем (без короткого позначення положень і фактів тексту).

Мабуть, з цього треба зробити висновок, що у виданнях, текст яких призначений для запам'ятовування читачем (наприклад, в учбових виданнях), переважні заголовки менших ступенів рубрикації у формі тез (з головними конкретними положеннями тексту і головними аналізованими фактами). Подібного роду заголовки допомагають читачеві краще запам'ятати текст і довше утримати його в пам'яті. Такі заголовки виконують роль смислових опорних пунктів. І ця роль тим більше значима, чим вони конкретніші і виразніші.

Заголовки-питання підходять для тих випадків, коли потрібно зробити їх збудником пізнавальних інтересів читача, особливо читача юного (у популярних книгах і учбових виданнях).

Заголовок повинен бути:

Зрозумілим

Грамотним

Коротким

Виразним

Саме через вимогу стислості в редакційній практиці знайшов застосування прийом скорочення в заголовках менших ступенів слів, які дублюють слова заголовка вищого ступеня.