Аналіз і оцінка композиції твору

Через композицію редактор визначає на скільки повно буде розкрита тема, чи легко зрозуміє читач те, що хоче донести до нього автор, чи заплутається в тексті, як заплутався сам автор, чи залишиться прочитане в свідомості читача. Причини такого значення композиції будуть розкриватися в міру розвитку тексту певної глави.

Методична причина – якщо в результаті аналізу композиції з’ясується, що текст потребує перебудови, тоді раціональніше спочатку перебудувати текст, а вже потім аналізувати й оцінювати його стиль, оскільки після перебудови виникнуть нові зв’язки й не виключена нова корекція тексту.

Починати аналіз й оцінку тексту краще всього тому, що це дозволить редактору повніше й глибше засвоїти зміст тексту.

1. Вибір композиції

Головне завдання під час аналізу й оцінці композиції:

• встановити, чи правильно вибраний автором план побудови твору,

• чи дало це змогу автору повністю розкрити тему,

• чи це дало можливість раціонально використати обсяг твору чи привело до повторів і дублювання матеріалу,

• чи це допомогло читачеві ефективно використати ті відомості, які потрібно йому повідомити чи навпаки, заставило читача самому займатися розумовою обробкою матеріалу для кращого розуміння й сприйняття тексту.

Композиція повинна виключати повтори й дублювання матеріалу, щоб економити обсяг і працю читача.

Композиція повинна так узагальнити матеріал, що він буде краще сприйматися й запам’ятовуватися, а може приречувати читача на розумову перебудову матеріалу.

2. Тип побудови тексту

В залежності від характеру об’єкту дійсності, що відображено в творі чи його частині, виділяється тип побудови тексту:

1) якщо об’єкт – дія в часі, тип побудови – розповідь;

2) якщо об’єкт – частини чи елементи одного об’єкту в його статиці, тип побудови – опис;

3) якщо об’єкт – це думка, що розвивається й наближається до висновку – тип побудови – роздум.

Якщо між подіями, явищами дійсності існує хронологічний (за часом) зв’язок, тоді цей зв’язок повинен встановлюватися між фразами тексту, що відображає ці явища. Такий текст повинен будуватися у вигляді розповіді, в якому фрази розташовані за порядком, що визначається зв’язком подій, пов’язаних в часі.

Інший тип композиційних відношень - зв’язок між фразами чи великими одиницями тексту на основі просторових, функціональних чи інших відношень між частинами об’єкту, що відображається в мові. Такі відношення (зв’язки) між частинами опису.

Третє явище дійсності пов’язуються причинно-наслідковими висновками-відношеннями: одне – це основа іншого, інше – наслідок першого й основа третього. Це тип – роздум. В ньому розташування фраз пояснюється відношеннями між основою й наслідком, наслідком і основою, між тезами, аргументами й висновками.

Можна назвати такі найбільш розповсюджені різновиди основних структурних зв’язків:

В розповіді:

• пряма хронологія;

• зворотня хронологія;

• пряма хронологія з вдступом.

В описі:

• рух погляду спостерігача за об’єктом опису, його складовим частинам (зліва направо, зверху вниз,знизу вверх, від голови тварини до його хвоста й так далі);

• рух деталі, що обробляється за технологічним ланцюгом (описово-розповідний тип);

• маршрут руху (наприклад, в путівнику, також описово-розповідний тип);

• класифікаційний принцип з різною основою поділу на частини (за об’єктом, за методом дослідження, за структурою об’єкту, що вивчається, за ознаками об’єкту, за територією);

• вбивання чи нарощування ознаки: а) від нижчого до вищого і навпаки; б) від простого до складного; в) від самого значущого до менш значимого; г) від того, що визначається, до того, що визначено; від найбільш загального до більш конкретного.

Описово побудовані тексти розрізняються також і за місцем загальної частини опису (загальної характеристики об’єкту опису): в одних ця частина починає текст, в інших – завершає, в третіх знаходиться і в початку і в кінці.

Вчені називаю перший різновид опису розділовим описом (визначає рід чи вид в цілому, потім частини окремо), а інший –єднальний (раніше про частини цілого, а потім рід чи ціле – описуються частини будівлі, а потім вся будівля в цілому).

Виділяють ще й третій вид – розділово-єднальний, як найбільш ефективний для сприйняття, розуміння й запам’ятовування. Частини опису об’єкту зрозуміліші, коли вже відомо, який об’єкт в цілому, а заключний опис об’єкту в цілому, основа на знання частин, сильніше закріпить уявлення про описаний об’єкт.

В роздумі:

1) структура висновку в доказі чи запереченні (від посилань до висновку, від тезису до аргументів і від них до висновку);

2) та чи інша закономірність пізнавального руху за об’єктом, що досліджується:

- від явища до суті;

- від фіксації змін до аналізу їх причини;

- від якісних характеристик предмету до вивчення його кількісних параметрів;

- від елементів до їх зв’язків;

- від змісту закону щодо розкриття його модифікації, форм прояву їх в різних умовах;

- від з’ясування предмету до його історії;

3) метод розходження від конкретного до абстрактного;

4) діалектичний метод сходження від абстрактного до конкретного (від більш абстрактно простого до все більш конкретного й більш складного).

Потрібно враховувати також і смислові частини твору, які не рівнозначні. Серед них виділяють зачин (вступна частина), основна частина, кінцівка (частина висновку).Потрібно враховувати смислові частини основного змісту, їх називають «пакувальний» матеріал, тобто частини, які вводить сам автор, що керувати читанням, давати читачу перепочинок, допомагати читачу краще сприйняти текст.

Зв’язність тексту пояснюється ще й зв’язками між реченнями граматичного й комунікативного характеру. Називається такий зв’язок – локальний.

Виражається в міжфразових синтаксичних зв’язках, що утворюються з допомогою модальними й займенниковими словами, видо-часовими формами дієслів, лексичними повторами, порядком слів, сполучниками. Цей зв’язок тому й називається локальним, місцевим, що не може міцно зв’язувати фрази всього тексту, а лише невеликі його фрагменти.

Вчені вводять поняття домінуючого імені для зв’язку фраз. Ім’я в фразі домінуюче за двох умов:

1) якщо воно позначає предмет, який вже згадувався у попередніх фразах конкретного тексту (безпосередня домінантність);

2) якщо воно в цілому позначає предмет, який ще не згадувався, але містить в своєму складі інше ім’я, й це ім’я означає предмет, який вже згадувався (опосередкована домінантність).