59.Інвестиції,їх характеристика та напрямки використання.
Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту і іншу комерційну справу, називається інвестором, а процес вкладення капіталу — Інвестуванням строковим фінансуванням).
В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним є придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За характером розпорядження вирізняють два види акцій — іменні та на пред'явника, а за розміром одержуваного доходу ~ звичайні та привілейовані. На відміну від іменних акції на пред'явника можуть вільно купуватись і продаватись. По звичайних акціях виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від величини одержуваного у тому або іншому році підприємством (акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованих — фіксований розмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку. Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу (грошей) в різні сфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок цих результатів — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте у практиці господарювання за ними закріпилась інша усталена і повсюдно поширена назва — просто капітальні вкладення. Зовнішні Прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а портфельні — закордонні інвестиції розміром до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу до сфери розвитку і підвищення виробництва та інших напрямків діяльності господарюючих суб'єктів.
60.Обігові кошти підприємства та їх характеристика
Обігові кошти (оборотний капітал) – це кошти, витраченні на придбання чи виготовлення оборотних активів підприємства, які необхідні для забезпечення на підприємстві неперервності процесу виробництва і реалізації продукції та отримання прибутку. Оборотні (обігові) активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом двадцяти місяців з дати складання балансу підприємства. До оборотних активів підприємства належать: запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів; залишки незавершеного виробництва; запаси готової продукції; поточна дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти; витрати майбутніх періодів; інші види оборотних активів. Оборотні активи використовуються в основній, операційній, іншій звичайній та надзвичайній діяльності суб’єктів господарювання.
Обігові кошти підприємства класифікують за такими основними ознаками:
а) за джерелами формування: власні обігові кошти,що сформовані підприємством за рахунок власних джерел фінансування; залучені обігові кошти – сформовані підприємством за рахунок залучених джерел фінансування.
б) за участю в процесі виробництва і реалізації продукції:
оборотні фонди, до яких належить частина обігових коштів, що обслуговують процес виробництва продукції, тобто обігові кошти вкладені у виробничі запаси (сировину, матеріали, напівфабрикати, МШП) та у виробництво (незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів);фонди обігу, які включають ту частину обігових коштів, що обслуговує процес реалізації продукції, тобто обігові кошти вкладені у готову продукцію, грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторську заборгованість.
в) за способом обґрунтування потреби:
нормовані обігові кошти, до яких належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складах; ненормовані обігові кошти – (грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторська заборгованість тощо).Формування обігових коштів підприємства має ґрунтуватися на таких основних принципах: самостійного розпорядження своїми обіговими коштами; визначення оптимальної потреби обігових коштів через їх нормування; використання раціональних джерел фінансування обігових коштів; контроль і аналіз ефективності використання обігових коштів з метою прискорення їх обертання.