Завдання 16

Вітренко отримала у спадок декілька картин відомих художників. Оскільки вона не забезпечувала належним чином схоронність картин, вони почали псуватися, з’явилися тріщини і виникла загроза, що фарба почне осипатися. Музей мистецтва звернувся до суду з позовом про вилучення цих картин у Вітренко. Позов музею було задоволено. Суд виніс рішення про безоплатне вилучення і передачу картин у фонд музею. Вітренко оскаржила рішення районного суду до апеляційного.

Чи підлягає скарга задоволенню?

Ст. 352 ЦКУ – викуп памʼятки історії та культури. Скарга Вітренко підлягає задоволенню, оскільки ці картини у неї мали викупити (хай навіть і без її згоди), а не вилучити безоплатно.

Завдання 17

У Сіренка були вкрадені цінні речі. Про крадіжку він заявив в органи міліції. Проте розшукати вкрадені речі не вдалося. Через чотири роки після крадіжки Сіренко побачив свій костюм (який був в числі вкраденого) у комісійному магазині. Як виявилося, костюм був зданий на комісію Лагутіним. Сіренко подав позов до магазину і Лагутіна про повернення йому костюма. Лагутін в суді пояснив, що рік тому купив костюм у незнайомого чоловіка. Суд відмовив у задоволенні позову Сіренка, мотивуючи це тим, що Сіренко пропустив строк позовної давності, оскільки з часу, коли Сіренкові стало відомо про порушення його прав, пройшло більше трьох років.

Чи згодні ви з рішенням суду і чому?

Для предʼявлення позову необхідно вказати відповідача. Відповідач став відомий Сіренкові лише тоді, коли він побачив свій костюм. Згідно ч.1 ст.261 ЦКУ «Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила». Про таку особу, яка імовірно (оскільки судом поки що не встановлено факт порушення Лагутіним права власності Сіренка) порушила право Сіренка, він дізнався через 4 роки після крадіжки. Отже, строк позовної давності слід обчислювати з цього моменту, а не з моменту крадіжки. Згідно п.2 ч.1 ст..388 ЦКУ «Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, якщо майно було викрадене у власника», тобто Сіренко може витребувати свою річ у Лагутіна, а не в магазину, оскільки комісійний магазин не стає власником речі, зданої на реалізацію (він лише діє в інтересах комітента, хоча й від свого імені).

Тому суд відмовив у задоволенні позову безпідставно.

ЗАВДАННЯ №18

Мироненко разом з сім’єю мав бути направлений у відрядження строком на 5 років. Мироненко хотів доручити своєму сусідові Хомченкові наглядати за його майном і квартирою. Хомченко погодився не лише охороняти і управляти майном Мироненка, але обіцяв також відремонтувати квартиру і машину (останню через станцію техобслуговування). Мироненко звернувся до юридичної фірми з питанням, як слід оформити такий договір.

Надайте консультацію.

Мироненко з Хомченком не можуть укласти договір управління майном відповідно до ст..1029 ЦКУ, оскільки Хомченко не є субʼєктом підприємницької діяльності (відповідно до ч.1 ст.1033 ЦКУ «управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності», а в умові задачі немає жодної вказівки на те, що Хомченко – субʼєкт підприємницької діяльності).

Юрист може порадити Мироненкові укласти договір управління його майном з іншою особою - субʼєктом підприємницької діяльності.

ЗАВДАННЯ №19

Чуйко 1 червня 2010 р. позичив у Кузьменка 1500 грн. Сторони домовилися, що гроші буде повернуто через місяць. Договір був укладений в усній формі, але в присутності двох знайомих Кузьменка – Цемка і Маринича. В обумовлений строк Чуйко грошей не повернув, а 10 вересня 2010 р. виїхав на роботу в іншу область.

1 лютого 2011 року Чуйко надіслав Кузьменкові грошовий переказ на суму 750 грн., а частину боргу, що залишилась, обіцяв повернути найближчим часом. Повернувся Чуйко 20 червня 2011 року, але грошей не віддав і на лист Кузьменка від 15 серпня 2011 р. не відповів. 5 квітня 2012 р. Кузьменко звернувся до суду з позовом до Чуйка. Чуйко просив суд викликати Цемка і Маринича для підтвердження факту і умов укладеного договору позики.

Як суд повинен вирішити цю справу?

Як випливає з умови задачі, Чуйко і Кузьменко уклали договір позики, поняття якого містить ст.. 1046 ЦКУ: «За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості».

Відповідно до ч.1 ст.. 1047 ЦКУ «Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми».

Оскільки встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян дорівнює 17 гривень, сума позичених грошей явно перевищує його більш ніж у 10 разів, тому Чуйко та Кузьменко мали укласти договір позики у письмовій формі, тобто сторони порушили вимогу щодо форми договору.

Відповідно до абзацу 2 ст..1051 ЦКУ «Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду в разі спору сторін не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини».

Умова задачі не дає підстав припускати наявність обману, насильства чи зловмисної домовленості. Отже, жодна сторона нічого не зможе довести, і суд позову не задовольнить.

ЗАВДАННЯ 20

Павленко видав своїй дружині Павленко Ю. розписку в тому, що він при оформленні заповіту на належне йому майно не згадає в ньому дітей від свого першого шлюбу. Через рік після цього Павленко помер. В його заповіті, посвідченому нотаріусом, передбачалося, що все майно, яке йому належить, він заповідає в рівних долях дітям від першого шлюбу – 20-річній доньці і 23-річному сину. Павленко Ю. звернулась до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що при його складанні Павленко порушив угоду, яку вона з ним уклали і яка була закріплена виданою ним розпискою.

Яке рішення має прийняти суд?

ЦКУ не передбачає можливості обмеження договором права заповідача скласти заповіт. ЦКУ передбачає, що лише сам заповідач може змінити або скасувати власний заповіт (ст..1254 ЦКУ).

Ст. 1257 ЦКУ стосується недійсності заповіту, але в ній йдеться про випадки, коли в момент складення заповіту заповідач не усвідомлював значення своїх дій (внаслідок розумового розладу), коли заповіт складено під впливом насильства, або з порушенням форми заповіту (письмової з нотаріальним посвідченням).

Отже, суд відмовить у задоволенні предʼявленого позову, оскільки з умови задачі не випливає жодних підстав для визнання заповіту недійсним.

ЗАВДАННЯ №21

Після смерті Гудновського залишилося майно: жилий будинок, предмети домашньої обстановки і вжитку, а також вклад у банку. Оскільки Гудновський проживав один, нотаріус вжив заходи щодо охорони майна, попередньо склавши його опис. При цьому нотаріус виявив в числі інших речей золоті брошку, годинник, сережки з діамантами, золоту обручку, срібні ложки, зливок золота вагою 72 г і зливок срібла вагою 224 г. Через два місяці після відкриття спадщини в нотаріальну контору звернулася донька Гудновського з заявою про прийняття спадщини, а ще через чотири місяці вона звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину на будинок, предмети домашньої обстановки і вжитку, а також на вклад у банку. У видачі свідоцтва про право на спадщину на золото, срібло і вироби з них нотаріус відмовив, мотивуючи це тим, що такі речі не можуть переходити у спадщину, а повинні передаватися державі.

Чи правильні дії та роз’яснення нотаріуса?

Дії та розʼяснення нотаріуса неправильні, оскільки відповідно до ст..1218 ЦКУ «До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті». Речі, які, на думку нотаріуса, слід передати у власність держави, не підпадають під перелік, визначений ст..1219 ЦКУ «Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини»: «1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу (в ст..608 ЦКУ сказано, що «1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора».

Отже, донька Гудновського має право на все спадкове майно. Нотаріус помилився.