Лекція 2

РЕКРЕАЦІЙНО-КУРОРТНЕ РАЙОНУВАННЯ

ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

План

1. Мета і принципи рекреаційно-курортного районування

2. Районоутворюючі ознаки і таксономічні одиниці

3. Основні схеми рекреаційно-курортного районування України

4. Характеристика окремих рекреаційних районів

Література:

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристичні ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. – К.: Вид-во Київського університету, 2002. - с.

2. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. – Львів, 1997. – С. 114 – 135, 181 – 249.

3. Стафійчук В.І. Рекреалогія. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2006. – 264 с.

4. Ющенко В. Форми та структура територіально-рекреаційного районування // http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/fiz_geo/2007_53/Yuschenko.pdf

5. Економіко-географічне районування // http://www.ukrmap.kiev.ua/ index.php?id=934&lang=uk

1. Мета і принципи рекреаційно-курортного районування

У вітчизняній літературі представлена велика кількість схем рекреаційного районування, що обумовлено динамікою обсягу і зростанням сус­пільного значення рекреаційної діяльності, які супроводжуються поглибленням територіального поділу праці.

Зупинимося спершу на окремих теоретичних положеннях. Районування може тлумачитися в кількох аспектах: як метод виявлення параметрів, за якими здійснюється територіальна диференціація та інтеграція географічної оболонки або її частин; як схематичне відтворення цієї диференціації та інтеграції (схема районування); як діяльність, спрямована на раціональне використання природних ресурсів у відповідності із здійсненою територіальною диференціацією та інтеграцією. В загальних рисах районування може бути сформульоване як прийом географічного поділу території на основі певних ознак, що відображає розосередження в її межах того чи іншого явища.

Звідси рекреаційне районування – це поділ території на таксономічні одиниці, що відрізняються між собою рекреаційною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і особливостями їх використання та охорони. В його сучасному вигляді даний термін був сформульований лише в 90-х рр. XX ст.

Рекреаційне районування базується на загально географічних принципах:

• конструктивність – мета районування, яка визначає вибір районоутворюючих ознак;

• об'єктивність, яка передбачає чіткість критеріїв;

• багатоаспектність, яка вимагає комплексного аналізу;

• ієрархічність – поділ території на різні таксони (регіони, райони, підрайони);

• єдність з адміністративно-територіальним поділом.

Але, при обов'язковому дотриманні названих принципів, неминуче присутній момент суб'єктивності.

Головними аспектами районування є: соціальний (районування підпорядковане забезпеченню оптимального функціонування рекреаційних систем), економічний (координація рекреаційної сфери з іншими галузями господарства), географічний (виявлення особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації, прогнозування її перспективних функ­цій, районів, напрямів, тенденцій та закономірностей рекреаційного освоєння територій), екологічний (створення умов для раціонального ви­користання рекреаційних ресурсів).

2. Районоутворюючі ознаки і таксономічні одиниці

Таксономічними одиницями рекреаційного районування території України є: рекреаційний регіон – рекреаційний район – рекреаційний підрайон – рекреаційний вузол – рекреаційний центр – рекреаційний пункт – рекреаційний заклад.

Рекреаційний регіон (зона) – це територіальна рекреаційна система, яка включає підсистеми тривалого відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також управління обслуговуванням і транспортом.

Головною функціонально-територіальною одиницею рекреаційного районування є район. У найбільш загальному вигляді рекреаційний район визначається як територія, в межах якої розвиток рекреаційної діяльності потребує певної спеціалізації останньої. Хоча в процесі рекреаційного районування таке тлумачення виявляється надто вузьким.

За В. Преображенським, «рекреаційний район – це однорідна за характером рекреаційного використання територія, яка відрізняється від інших цілим комплексом ознак. Серед них – унікальність і наявність стандартного набору певних властивостей. Функціонування рекреаційного району підпорядковане завданню максимального задоволення рекреаційних потреб споживачів шляхом ефективного використання ресурсного потенціалу території ».

Частина рекреаційного району, яка включає один або кілька курортів однакового профілю з зонами відпочинку і центрами туризму в межах адміністративних районів, має назву рекреаційного підрайону.

Рекреаційний вузол – сукупність центрів або рекреаційних закладів на компактній території. Тут зосереджуються не окремо взяті, а взаємодоповнюючі рекреаційні заклади, установи і підприємства, що надають необхідні послуги курортникам, відпочиваючим і туристам на маршрутах з найбільшою соціально-економічною ефективністю.

Рекреаційний центр – окремий населений пункт з набором рекреаційних закладів або окремих об’єктів, які є ядрами формування рекреаційного вузла.

Рекреаційний пункт, за визначенням В. Преображенського, являє собою зосередження відособлених рекреаційних підприємств (закладів) – санаторіїв, будинків відпочинку, баз відпочинку, турбаз, дитячих оздоровчих таборів і т.п. у рекреаційному районі. Вважається, що рекреаційний пункт є елементарною таксономічною одиницею.

Базовим елементом при рекреаційному районуванні і заснуванні курортів є рекреаційний заклад – спеціалізований заклад для короткочасного і тривалого розміщення людей у процесі задоволення їх рекреаційних потреб. До рекреаційних закладів належать: санаторії та пансіонати з лікуванням, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, а також загальнокурортні та інші лікувальні, спортивно-оздоровчі і оздоровчі центри, в т. ч. дитячі; туристичні готелі, бази, мотелі, кемпінги; будинки мисливців, рибалок, будинки творчості.

Існує багато підходів до виділення районоутворюючих ознак, що обумовлено визнанням пріоритетності тих чи інших параметрів рекреаційної території. Головними з них виступають:

• характер рекреаційної спеціалізації та її розвиненість;

• міра рекреаційної освоєності території (часто визначається як співвідношення сумарної кількості місць у закладах відпочинку і площі даної території);

• рекреаційні ресурси та їх територіальні комбінації;

• географія рекреаційних потоків, їх потужність, структура і динаміка (за цією ознакою райони можна умовно поділити на відкриті, де число приїжджих рекреантів перевищує 51%, і закриті);

• наявність рекреаційного вузла;

• перспективність розвитку, яка визначається безпечністю, багатством рекреаційних ресурсів, рівнем розвитку інфраструктури, популярністю району на вітчизняному і зарубіжних туристичнихринках.

Важливо враховувати при цьому також соціальність кінцевого продукту рекреаційного району, нерозривність процесу виробництва і споживання рекреаційних послуг, ресурсну орієнтацію і (для більшості з них) – сезонність.

Формування рекреаційних районів і перспективи їх розвитку значною мірою залежать від їх територіального розміщення відносно центрів формування рекреаційних потоків, а також інших (особливо однотипних) районів; зовнішніх баз постачання продуктами та додатковою робочою силою в пікові сезони; транспортних артерій.

Змінюваність районоутворюючих ознак обумовлює несталий характер схем рекреаційного районування як таких, що відображають лише конкретний історичний зріз у розвитку рекреаційного господарства.