3. Острівна та континентальна системи права: спільне і відмінне.

Континентальная система права

К

онтинентальная, или романо-германская, система права является результатом творческого развития римского частного права европейскими учеными цивилистами. В процессе такого развития страны Европы перешли к созданию национальных гражданско-правовых систем, отказавшись от непосредственного применения норм римского частного права, подвергнув их существенным преобразованиям. Современное гражданское право развивается в границах отдельных государств и учитывает его национальные особенности и в то же время опирается на традиции римского права. В настоящее время римское право практически не применяется, однако его влияние на правовую жизнь очень велико и все основные понятия континентального гражданского права являются выходцами из римского права, а некоторые его институты используются как и две тысячи лет назад. Континентальная система права характеризуется четким делением институтов на частные и публичные. В основе данного разделения лежат различные интересы, которым служат частное и публичное право. Частное гражданское право служит интересам отдельных лиц и построено на принципе равенства их между собой. В некоторых случаях гражданское право допускает отклонения от данного принципа для защиты слабейшей стороны в гражданско-правовых отношениях (например, защита прав потребителя). В свою очередь публичное право служит интересам общества в целом и его основного представителя  - государства. Данные правоотношения строятся на подчинении одной стороны другой. В настоящее время можно отметить, что в рамках континентальной системы права появляются такие институты, где нормы частного и публичного права взаимно пересекаются. В континентальной системе права, в зависимости от законодательства Франции или Германии, которые берутся за основу формирования гражданского права, можно выделить две подсистемы - романскую и германскую. В романской подсистеме права берется за основу Кодекс Франции 1804  г. (Кодекс Наполеона), а в германской - Германское гражданское уложение 1896 г. Подсистема романской группы подразумевает формирование гражданско-правовых норм по разделам. Ранее в нее входили нормы гражданского процесса, которые с развитием гражданско-правовых отношений были выделены в отдельную отрасль права. Подсистема германской группы в своей основе имела также нормы гражданского материального и гражданского процессуального права. В свою очередь гражданское материальное право подразделялось на общую и особенную части. С развитием экономических отношений вышеуказанные подсистемы изменялись, развивались и сближались, что привело к формированию единой континентальной системы права.

Безсумнівно, що острівна система права має і свої, що називається, правила гри. Так, по-перше, судам однієї інстанції не рекомендується приймати рішення, які значно відрізняються між собою. Якщо за крадіжку батона ковбаси один суд накладає штраф, то інший може дати кілька тижнів суспільних робіт, але аж ніяк не розстріл. Хоча і тут є свої особливості. Наприклад, в ході «монікагейту» президента Клінтона виявилася цікава юридична деталь. Якби він займався оральним сексом не на території столичного округу Колумбія, а на кілька кілометрів південніше, то за законами даного штату формально міг би отримати до п'яти років ув'язнення! А загалом закони майже половини американських штатів передбачають відповідальність за збочений секс навіть за умови обопільної згоди партнерів. Друге правило - рішення вищих судів є обов'язковими для нижчих і для найвищих. Третє - формально звернення до прецедентів у часі не обмежене, але фактично воно ніколи не йде далі початку XIX ст. Це й зрозуміло -у тій же Англії на поч. XIX ст. понад 200 складів злочину каралися смертною карою. Подібна архаїка цивільних спорів також видається маловідповідною для сучасних умов.

Острівна система має й ту характерну особливість, що заплутана прецедентна система змушує громадян в усьому покладатися на адвокатів. За сотні років юридичної практики накопичилися сотні тисяч чи навіть мільйони прецедентних рішень судів (понад 500 тис. у Англії та понад 2 млн у США), які у принципі можуть бути застосовані при розгляді нових справ. Зрозуміло, що орієнтуватися у цьому морі можуть лише висококваліфіковані юристи. З іншого боку, існуюча система дозволяє громадянам «захищати» свої права там, де, здавалось би, і захищати нічого. Так, злодій-рецидивіст Френсіс Сміт судився у^ 1998 р. з властями штату Нью-Йорк за позовом у 10 млн доларів. Його відпустили на вихідні з в'язниці, а він забув повернутися. У втраті пам'яті Сміт звинувачує... в'язницю, яка не надала йому належного медичного догляду під час ув'язнення. В'язень Томас Хіг-гінс, який відбував покарання за зґвалтування і убивство дитини, бачив ущемлення своїх прав у тому, що під час поломки тюремної

пральної машини йому нерегулярно змінювали постільну білизну. Інший убивця Ентоні Гілл вимагав 4,3 млн доларів компенсації за своє здоров'я, підірване пасивним курінням у камері - при тому, що й сам курить. Інколи завдяки зусиллям адвокатів подібні процеси тріумфально завершуються перемогою. Мільйонні суми регулярно програються тютюновими компаніями за позовами хворих на рак легенів курців - попередження про шкідливість куріння стали друкуватися на сигаретних коробках аж у 70-х роках. Адвокати беруться, здавалось би, за найбезнадійніші справи - або за відсоток від можливого виграшу, або в надії створити собі ім'я. Недаремно в Америці кажуть, що бідний адвокат така ж дивина, як живий Санта-Клаус чи Білосніжка.