12.2. Фізичні властивості слини

Біохімічний склад слини залежить від багатьох факторів, зокрема, від віку, характеру їжі та особливостей нейрогуморальної регуляції.

Змішана слина — це в'язка рідина, питома вага якої коливається в межах від 1,001 до 1,017 г/мл. При підвищенні швидкості слиновиділення вона стає майже ізотонічною відносно плазми. В'язкість слини залежить від кількості муцину, який запобігає ушкодженню слизової оболонки рота та стравоходу, бере участь у формуванні захисного покриття зубної пеликули.

РН слини коливається від 6,4 до 7,8 і залежить від гігієнічного стану порожнини рота, характеру харчування, особливостей метаболізму організму. Суттєво впливають на рН ротової рідини мікроорганізми, які виділяють органічні кислоти. Зсув рН слини в кислий бік (< 6,2 ) призводить до демінералізації емалі і розвитку карієсу. При рН вище 7,0 створюються умови для надходження іонів кальцію і фосфору в мінералізовані тканини зуба. Особливе значення кисле середовище має для розвитку ацидофільних бактерій, які здатні із сахарози з участю гліколітичних ферментів утворювати велику кількість молочної кислоти та викликають демінералізацію емалі, що має велике значення у механізмі розвитку карієсу.

12.3. Хімічний склад слини

Слина - це складний секрет, в якому міститься до 99% води і 1% розчинених органічних та неорганічних речовин (таблиця 12.1-12.2).

Органічні компоненти слини

Серед органічних компонентів найважливішими є різноманітні білки — муцин, альбуміни, імуноглобуліни та ферменти, ліпіди (холестерол і його ефіри, вільні жирні кислоти, гліцероліпіди), вуглеводи (ди- і моносахариди, вільні глікозаміноглікани), небілкові азотвмісгні речовини, вітаміни, циклічні нуклеотиди та інші сполуки (таблиця 12.1)

Серед захисних ферментів слини слід відзначити пероксидазу і каталазу. Розрізняють лакто- і мієлопероксидазу. Лактопероксидаза за властивостями дуже схожа з пероксидазою молока. Фермент лейкоцитарного походження названий мієлопероксидазою. Обидва ферменти інгібують вільнорадикальне окислення, елімінуючи гідроперекиси.

Велику роль у процесах мінералізації твердих частин зуба відіграє лужна фосфатаза. Фермент гідролізує ортофосфорні моноефіри і приєднує фосфор до органічних субстратів. Його коферментами є іони М{*2+, 2п2+, Со. Оптимальне рН для ферменту лежить у лужному діапазоні.

Кисла фосфатаза має такий же механізм дії, як і лужна, але оптимальне значення її рН лежить у кислому середовищі. Фермент призводить до демінерапізації кісткової тканини. Джерелом надходження фосфатаз є слинні залози, мікроорганізми і лейкоцити.

Активність протеолітичних ферментів у слині надто низька внаслідок дії інгібіторів протеїназ, які мають місцеве походження — кислотостабільні інгібітори трипсиноподібних протеїназ (КСІ), а також виділяються із плазми (аі-антитрипсин, а-макроглобулін). Унаслідок великої кількості інгібіторів протеїназ слинні залози великої рогатої худоби застосовуються для одержання складного білка тразілола, який використовується для лікування панкреатиту. Оскільки джерелом надходження надлишку протеїназ у слину є лейкоцити і мікроорганізми, то при запальних процесах органів порожнини рота активність протеолітичних ферментів у ротовій рідині значно підвищується, що має негативний вплив на тканини.

У змішаній слині визначають більше 100 ферментів. Крім вищезгаданих є гіалуронідаза, нуклсаза, ліпаза, уреаза, ферменти гліколізу, перереамінування і дскарбоксилювання амінокислот, циклу грикар-бонових кислот, тканинного дихання, супероксиддисмутаза, АТФ-ази, нейрамінідаза, нуклеази, холінестраза та інші.

Є дані про те, що слинні залози виділяють активну форму про-тсїнази-калікреїн (саліваїн). Він регулює утворення активних пептидів кінінів (брадикініну, калідину) шляхом часткового протеолізу їх неактивних попередників. Кініни регулюють гемодинаміку (гіпотензивна дія), збільшують проникність судин, еміграцію лейкоцитів в осередок запалення. Концентрація кінінів у слині корелюєз тяжкістю запалення. Є також дані про остеотропний вплив калікреїну. Його секреція збільшується при пародонтиті, тоді як вміст інгібіторів протеїназ у яснах зменшується. Тразілол використовується для лікування пародонтиту, оскільки гальмує запальний процес.

Серед білків слини важливу захисну роль відіграють імуногло-буліни. Виділяють 5 класів імуноглобулінів. У зовнішніх секретах, зокрема в слині, переважає секреторний імуноглобулін А - з^А. Він формує місцевий імунітет слизової оболонки і відіграє винятково важливу роль у захисті від патогенних мікроорганізмів, якщо враховувати, що порожнина рота є вхідними воротами для більшості інфекцій. &І%А найбільше виділяють привушні залози ( біля 90%). я/дЛ слини має більш високу молекулярну масу, ніж &І&А плазми ( 390000 і 150000 Да). Чотириланцюгові молекули з'єднуються в димер за допомогою поліпептиду, так званого секреторного компонента ( з ), який може надходити в секрет слинних залоз у незв'язаній формі (до 20 мг/л). &І%А має низку важливих властивостей, від яких залежить його здатність захищати слизові оболонки від чужорідних агентів антигенної природи:

1) висока стійкість до протеїназ;

2) нездатність зв'язувати компоненти комплементу, що обумовлює відсутність ушкоджувальної дії на слизові оболонки;

3) здатність перешкоджати адгезії мікроорганізмів та їхніх токсинів, а також алергенів на епітелії і слизових оболонках, що блокує їх проникнення у внутрішнє середовище організму.

Антиадгезивні властивості обумовлюють його

антибактеріальні, антивірусні та антиалергенні властивості ( Хаитов Р.М., Пинегин Б.В).

Слід відзначити наявність у складі слини групоспецифічних речовин крові.

Слина містить низькомолекулярні речовини: сечовину, глюкозу, вільні амінокислоти, лактат, піруват, нітрати і нітрити, тіоціанати та інші. У слині є вітаміни групи В, С, Н, РР, А, Д.

Із слиною виділяються глюкокортикоїди, статеві, тиреоїдні гормони та інші. Існує прямий паралелізм між рівнем гормонів у крові і слиною, яка містить у середньому 10-15% гормонів від їхньої концентрації в крові. Визначення вмісту гормонів у слині є інформативним показником стану наднирковиків, статевих залоз та гонадотропної функції гіпофіза. Слинні залози синтезують гормон паротин, який знижує рівень кальцію в крові і сприяє мінералізації зубів і кісткової тканини. Крім паротину слинні залози виділяють фактор росту нервів (ФРН) і фактор росту епідермісу (ФРЕ), а також інсуліноподібний гормон, еритропоетин, ренін, тимоцитгрансформуючий фактор.

Фактор росту нервів — поліпептид схожий з проінсуліном, його молекулярна маса — 13000 Да. Пептид впливає на розвиток симпатичної нервової системи і метаболізм її нейронів.

Фактор росту епідермісу - поліпептид із молекулярною масою 6500 дапьтон. Він здатний стимулювати регенерацію і загоювання ушкоджень епітелію. Йому властиві також гіпотензивна дія, активація секреції АКТГ.

Слина містить ряд сполук, які впливають на згортання крові і фібриноліз. У слині містяться речовини, які володіють тромбопластичною, анти гспари новою активністю, та природні антикоагулянти, плазміноген і його активатори. У змішаній слині активність факторів згортання крові і фібринолізу більша порівняно з протоковою слиною привушних залоз. Вважають, що фактори, які сприяють утворенню фібрину , відіграють важливу роль не тільки в гемостазі, а і в регенерації тканин порожнини рота.

У фізіологічних умовах активність прокоагулянтів вища, ніж антикоагулянтів. При ушкодженнях тканин підвищена активність фібринолітичних ферментів сприяє очищенню слизової оболонки від фібринозного нальоту і продуктів розпаду. Мінеральний склад слиСеред катіонів переважають натрій, калій, кальцій, магній. У слині вміст калію в 4-5 раз вищий, ніж у крові, а натрію - у 5-Ю разів нижчий. Вміст кальцію і магнію у змішаній слині приблизно такий же, як у плазмі крові.

Аніони слини представлені в основному хлоридом, фосфатом, бікарбонатом, сульфатом. Фторид-іон і роданід-іон знаходяться у значно меншій кількості.

Слина відзначається високим вмістом фосфату, який приблизно у 2 рази перевищує його концентрацію в плазмі крові.

Специфічні пролінзбагачені білки слини, що виявляють спорідненість до гідроксиапатитів, інгібують кристалізацію капьцій-фосфатних солей із розчинів, пересичених гідроксиапатитом, зв'язують іони кальцію, запобігають преципітації із пересичених розчинів та сприяють підтриманню важко розчинного фосфату кальцію в колоїдному стані. Такі білки багаті на пролін, гістидин та тирозин.

Мікроелементи слини (цинк, мідь та інші),а також магній є активаторами ферментів білкового, вуглеводного, ліпідного обміну в органах порожнини рота та беруть участь у процесах мінералізації твердих тканин зубів ( фтор, стронцій та інші).

Хімічний склад слини відображає загальний стан обміну речовин в організмі. Тому системні та стоматологічні захворювання часто супроводжуються змінами вмісту в слині білків, ферментів, різних метаболітів та мінеральних речовин. Визначення їхнього вмісту в слині використовують для діагностики запальних захворювань та інших хвороб органів порожнини рота. Наприклад, у хворих на цукровий діабет концентрація глюкози в слині підвищена порівняно з нормальною. При цьому ступінь підвищення їхнього вмісту корелює з тяжкістю захворювання. Надмірна концентрація глюкози в ротовій рідині при діабеті призводить до розвитку множинного карієсу та пародонтиту. Але важливе значення має метод одержання слини. В умовах спокою виділення слини може коливатися від 0,33 до 0,5 мл/хв (слина стану спокою). При дії зовнішнього подразника виділяється так звана стимульована слина (1,5-2,3 мл/хв), тому важливо збирати слину в стандартних умовах та контролювати можливий вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. З метою стимуляції виділення слини найчастіше використовують смакові подразники: лимонну кислоту, аскорбінову кислоту та кислі льоденики. 12.4. РЕГУЛЯЦІЯ І МЕХАНІЗМИ СЕКРЕЦІЇ СЛИНИ

Слинні залози суттєво впливають на стан органів порожнини рота та інших відділів системи травлення і цілого організму. Кількісний і якісний склад слини визначається взаємодією регуляторних, генотипних, онтогенетичних та аліментарних факторів. Процес формування рідкої частини секрету слинних залоз має два етапи. В ацинусах залоз здійснюється перший етап утворення слини: у первинному секреті знаходяться муцин і а-амілаза, а електролітний склад відповідає складу сироватки крові. Активний транспорт електролітів у порожнину ацинусів створює локальний осмотичний градієнт для руху води. Так формується первинний ацинарний секрет. Другий етап утворення секрету відбувається в розгалуженій системі проток залоз. У них здійснюється інтенсивний обмін води, активна реабсорбція іонів натрію, секреція калію, хлору, йоду. Ці іони легко проникають через стінку слинних проток. У слину проникають також глюкоза та продукти її метаболізму, що утворюються в клітинах проток, що суттєво змінює склад первинного секрету.

Апікальна мембрана клітин проток має вибіркову проникність для різних речовин, яка змінюється залежно від функціонального стану слинних залоз. Іони після введення їх у кровотік залози проникають через стінки проток протяг ом декількох секунд.

У залозах із гіпотонічним типом секрету епітелій активно ре-абсорбує проти концентраційного та електрохімічного градієнтів натрій, за яким пасивно іде хлор. Унаслідок цього секрет, що виділяється, має низьку концентрацію іонів натрію і хлору. Калій, навпаки, транспортується епітеліальними клітинами у просвіт проток проти концентраційного, але за електрохімічним градієнтом, унаслідок чого слина може мати концентрацію іонів калію більш високу, ніж у сироватці крові.

Регуляція функцій слинних залоз здійснюється складним нейрогуморальним шляхом і суттєво змінюється під впливом фізіологічних та патогенних подразників. Фактори, що підвищують тонус симпатичного відділу нервової системи, зменшують секрецію слини іустої консистенції і багатої на органічні речовини. Під впливом парасимпатичних подразників виділяється багато слини рідкої консистенції і бідної на органічні речовини.