12.6. Роль біохімічного дослідження слини в діагностиці захворювань
Дослідження слини є досить цінним неінвазивним методом оцінки
загального стану організму та органів порожнини рота.
Аналіз змішаної слини з успіхом використовують для імуно- ферментної діагностики гепатитів А,В,С, а також для тестування ВІЛ- інфекції.
Зниження активності лізоциму в слині спостерігається у хворих на рак шлунка. Визначення а-фетопротеїну в слині використовують для діагностики раку печінки. І Іри системному червоному вовчаку рівень специфічних ІцА в слині добре корелює з його вмістом у сироватці крові. Діагностика порфірій можлива на підставі визначення порфіринів у слині. У хворих на цукровий діабет досить інформативними діагностичними тестами є вимірювання активності цитозольних ферментів (ЛДГ,АсА'Г і АлАТ) та імунореактивного інсуліну в змішаній слині.
Існує кореляція між вмістом у слині і сироватці крові алкоголю, нікотину, наркотиків, пестицидів та інших токсичних речовин.
Визначення стероїдних та пептидних гормонів є перспективним методом діагностики дисфункцій ендокринних залоз, стресорних реакцій та циркадних ритмів.
Ферменти змішаної слини відображають стан метаболізму органів порожнини рота. Активація протеолізу при пародонтиті сприяє підвищенню вмісту амінокислот у складі слини.
Пародонтит характеризується підвищенням активності кислої фосфатази, катепсинів Д і В та гіалуронідази. При цьому вміст лізоциму в слині значно зменшується. Хронічний паротит супроводжується збільшенням у складі ротової рідини співвідношення альбумінів і глобулінів.
Досить інформативним тестом клітинного ушкодження при пародонтиті є підвищення концентрації в ротовій рідині продуктів вільнорадикального окислення (гідроперекиси, дієнові кон'югати, малоновий диальдегід).
Склад слини залежить від характеру харчування, віку, стану організму та інших факторів, що потребує дотримання стандартних умов одержання, зберігання слини для дослідження та клінічної оцінки її показників.
12.7. Гормональна регуляція метаболізму
ОРГАНІВ ПОРОЖНИНИ РОТА
Гормональна регуляція забезпечує адекватні зміни метаболізму та функцій увсіх тканин і органів. Гормональні порушення сугтєво впливають на метаболічні та фізіологічні процеси в органах порожнини рота.
ГІри цукровому діабеті, найпоширенішому серед ендокринних захворювань, зміни обміну речовин часто супроводжуються сухістю слизових оболонок порожнини рота та підвищенням вмісту глюкози в ротовій рідині..
Унаслідок зниження синтезу білка та імунного захисту організму при інсуліновій недостатності спостерігається підвищена захворюваність на пародонтит. Підвищений вміст глюкози в ротовій рідині у хворих на цукровий діабет призводить до розвитку множинного карієсу.
Давно відомий зв'язок між ритмом виділення статевих гормонів і станом слизових оболонок порожнини рота. Природна інволюція статевих залоз супроводжується ксеростомією, гінгівітом та стоматитом. У пубертатній зрілості внаслідок нестійкості функцій статевих залоз нерідко виникає юнацький гіпертрофічний гінгівіт.
Розлад функцій щитовидної залози також суттєво впливає на метаболічні процеси органів порожнини рота. При тиреотоксикозі часто розвивається катаральний стоматит та глосит. Для мікседеми характерним є розвиток слизового набряку, пастозність губ, множинний карієс, збільшення язика, гіперплазія сосочків та гіпосіапізм.
При недостатності кори наднирковиків (бронзова хвороба) з'являється пігментація ясен, щік, піднебіння та язика.
Гормональна терапія широко використовується в клінічній стоматології для корекції метаболічних порушень в органах порожнини рота.
Недостатність нирок супроводжується підвищенням виділення сечовини із секретами травного каналу. Подразнення слизової оболонки порожнини рота продуктом розпаду сечовини - аміаком призводить до кровотечі з ясен, стоматиту та неприємного запаху із рота.
Для профілактики і лікування метаболічних порушень важливе значення надають гігієні і порожнині рота.
епітелію, білки, що виявляють спорідненість до кальцію та інші).
Видільна функція. Із слиною виділяються кінцеві продукти азотистого обміну, метаболіти гормонів, мінеральні солі, ліки, токсини.
Буферна функція слини обумовлена наявністю в ній фосфатного буфера, білків. Кількісне співвідношення первинного і вторинного фосфатів у слині забезпечує слаболужну реакцію. Чиста слина протоків слинних залоз має більш лужну реакцію, ніж ротова рідина. Підтримання сталості рН у ротовій порожнині має важливе значення для процесів мінералізації, ремінералізації емалі, а також для оптимальної дії ферментів.
За добу в середньому виділяється 1.5 -2.0 л слини. Найбільшу кількість слини виділяють підщелепні залози (71%), меншу - привушні (25%) та під'язичні (3-4%), карликові - сліди. Швидкість секреції нестимульованої слини складає 0,02-0,10 мл/хв, при цьому рідка їжа знижує секрецію, а суха, тверда, навпаки - збільшує. Густина змішаної слини коливається в середньому від 1,01 до 1,012 г/мл.
Сечовина й інші кінцеві продукти азотистого обміну виділяються великими слинними залозами. Встановлено, що при хронічній нирковій недостатності у слині збільшується концентрація сечовини та інших кінцевих продуктів азотистого обміну