БІОХІМІЯ СЛИНИ
Слина — секрет слинних залоз є важливим біологічним середовищем органів порожнини рота, тому її властивості і хімічний склад суттєво впливають на стан зубів та слизову оболонку порожнини рота.
Слину виділяють привушні, під'язичні, підщелепні та дрібні слинні залози порожнини рота. Секрет окремих слинних залоз має специфічні особливості складу і властивостей. Привушні залози виділяють секрет серозного типу, а під'язичні і підщелепні залози — секрет змішаного типу. Останній містить багато муцину і тому відзначається високою в'язкістю.
В порожнині рота змішана слина перетворюється в ротову рідину. В її складі є злущені епітеліальні клітини, лейкоцити , бактерії та залишки їжі. Склад і властивості ротової рідини залежать від стану нейрогуморальної регуляції слинних залоз, індивідуальних особливостей, віку, характеру харчування, стану органів порожнини рота та гігієнічного догляду за нею, а також загального стану здоров'я
12.1. Біологічна роль слини
Біологічна роль слини різноманітна:
Мінералізуюча функція визначається участю у формуванні .твердих апатитів тканин зуба.
Травна функція забезпечується механічним подрібненням та зволоженням їжі, полегшенням ковтання, розчиненням солей, цукрів, розщепленням складних компонентів їжі з участю гідролітичних ферментів: а-амілази, мальтази, трипсиноподібних ферментів, пепсиногену, калекреїноподібної ліпази, нуклеази та інших.
Захисна функція полягає в здатності слини очищати порожнину рота, виділяти захисні ферменти, систему секреторного імуноглобуліну А, муцин та інгібітори протеїназ, а також фактори згортання крові.
Регуляторна функція — це здатність слини підтримувати гомеостаз порожнини рота внаслідок виділення гормонів, пептидів, які відзначаються високою біологічною активністю, регулюють метаболізм та процеси мінералізації органів порожнини рота (кортизол, естрогени, прогестерон, тестостерон, паротин, фактор росту нервів, фактор росту Залежність біосинтезу і секреції ферментів слинними залозами від гормональних впливів наочно проявляється в період статевого розвитку.
Визначення вмісту гормонів у слині можна використовувати для оцінки функціонального стану наднирковиків , статевих та інших залоз.
Виділення слини тісно пов'язане з віком: у новонароджених у перші тижні слини виділяється мало, але вона містить натрію у два рази більше, ніж слина дорослих. У період прорізування молочних зубів секреція слини значно збільшується. З віком підвищується вміст у слині х^А. У літніх людей виділення слини зменшується.
Таким чином, біосинтез і секреція слини здійснюється з участю регуляторних факторів локальног о та загального характеру.
12.5. Форми порушення слиновиділення
З часу класичних досліджень видатного фізіолога І.П. Павлова добре відома висока чутливість слинних залоз до нейроіуморальних впливів. Розлади слиновиділення проявляються у двох формах: гіперсалівації та гіпосалівації.
Гіперсалівація (птиалізм, сіалорея) - збільшення секреції слини слинними залозами. Вона спостерігається при стоматиті, гінгівіті, пародонтиті, пульпіті, одонтогенних запальних процесах, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, отруєнні свинцем, ртуттю, гестозах вагітних, а також хворобах центральної та периферичної нервової системи. Гіперсалівації може сприяти наявність різнорідних металів у порожнині рота. Наслідком гіперсалівації є втрата найважливіших компонентів слини, іцо може призвести до виснаження організму. Надмірне надходження слини слаболужної реакції призводить до нейтралізації хлористоводневої кислоти в шлунку, що викликає порушення травлення білків.
Гіпосалівація (олігоптиалізм) - зменшення секреції слини. Вона виникає після хірургічних втручань, при гострих інфекційних захворюваннях, при зневодненні організму, при деяких захворюваннях системи травлення, при сильних емоціях, больових синдромах, ендокринних розладах, деяких гіповітамінозах та захворюванняхнервової системи.
Зниження секреції слини спостерігається при гострих і хронічних сіаладенітах ( запалення слинних залоз ) та при слинокам'яній хворобі, для якої характерне закупорювання проток слинних залоз.
Гіпосалівація супроводжує деякі ендокринні дисфункції, цукровий діабет, гіпертиреоз та гіпогонадизм.
У пацієнтів, які користуються знімними пластинковими протезами також знижується секреторна активність слинних залоз. Украй тяжкий ступінь гіпосалівації ("сухість порожнини рота") називається ксеростомією. Вона розвивається при злоякісному малокрів'ї, деяких захворюваннях нервової системи, а також при синдромі Шегрена, для якого характерне системне ураження слинних і слізних залоз.
Наслідком тривалої гіпосалівації є послаблення фізіологічної ролі слини. Порушення мінералізуючої функції слини викликає демінералізацію зубів і кісткової тканини пародонту та призводить до розвитку карієсу, гінгівіту і пародонтиту. Недостатність захисної функції слини послаблює місцевий імунітет порожнини рота, внаслідок чого виникає запалення слизової оболонки, множинний карієс зубів, а також ураження тканин пародонта з утворенням патологічних зубоясенних кишень і остеолізом альвеол. Суттєву роль у механізмі виникнення остеолізу при гіпосалівації відіграє недостатнє виділення із слиною остеотропних факторів - гіаротину і калікреїну, які сприяють мінералізації зубів і кісткової тканини пародонта. Недостатність секреції нейропептидів - фактора росту нервів і фактора росту епітелію знижує проліферативну активність епітелію ротової порожнини і його захисну функцію. Проникнення бактерій у слинні залози на фоні зниження імунітету порожнини рота викликає розвиток сіаладсніту. Погано подрібнена їжа при гіпосекреції слинних залоз травмує слизову оболонку стравоходу і шлунка та призводить до виникнення їхнього запалення. При гіпосалівації знижується секреція шлункового соку.