Інноваційно-пошукові напрями в галузі образотворчої діяльності

У сучасній теорії та практиці дошкільного виховання простежуються три напрями інноваційно-освітньої роботи в галузі організації образо­творчої діяльності дітей: створення інноваційних авторських програм; відкриття нестандартних, доступних для дітей виражальних засобів та спо­собів образотворення в різних видах зображувальної діяльності (техно­логії); пошуки оригінальної методики роботи над реалізацією творчих за­думів дітей.

Перспективним напрямом інноваційно-освітньої діяльності педагога є розвиток художньо-творчих здібностей дітей через їхнє заглиблення в атмосферу культурних цінностей людства, зокрема мистецтва як важли­вої складової культури. Інноваційні освітні програми цього спрямування ставлять за мету розвиток особистісного потенціалу і сутнісних сил дити­ни комплексним впливом мистецтва (музики, художньої літератури та образотворчого мистецтва) в художньо-продуктивній діяльності. Як при­клад можна згадати російські програми «Співтворчість», «Захоплення» та інші. їхня реалізація забезпечується інтегрованими заняттями, бесідами, розвагами, святами, ігровими методами і прийомами (гра-заняття, гра-казка, гра-подорож) з використанням розвивального і стимулювального матеріалу для культурно-пізнавального та художньо-естетичного розвит­ку дитини, активізації її творчого мислення, уяви та самостійності.

Очікуваним результатом, на думку авторів, є сформована у дітей по­треба в баченні прекрасного в навколишньому світі, співпереживанні й розумінні мови емоцій, відображених у творах мистецтва та реальних взаєминах; набуття навичок художнього сприймання різних видів мис­тецтва; творчий саморозвиток дитини в самостійній художній діяльності тощо.

Інноваційною за характером і потенційно творчою за впливом на осо­бистість можна назвати методику використання колективних занять з мальованої аплікації. Вона масово застосовувалася в дошкільних навчаль­них закладах України у 80—90-ті роки XX ст. Автори педагогічної ідеї і прак­тичні її розробники Н. Кириченко, Т. Сергій, Л. Маринчак запропонува­ли систему колективних занять з мальованої аплікації, спрямованих на розвиток у дітей здібностей до колективного розроблення художніх твор­чих ідей. Методика передбачала колективне створення дітьми (за підтрим­ки педагога) різних типів композицій у техніці мальованої аплікації: пан­но, фриз, натюрморт, ілюстрація. Спільна діяльність позитивно впливала на розвиток у вихованців елементів уяви, художніх композиційних здібно­стей і забезпечувала практичне оволодіння основними закономірностя­ми композиції (ритм, симетрія, рівновага, виділення головного компози­ційного центру, спів розмірність тощо).

Перспективним напрямом інноваційних пошуків останнім часом є дослідження особливостей художньо-естетичного розвитку особистості в ранньому дитинстві. У цьому плані вивчаються розвивальні можливості маніпулятивної діяльності, дитячого експериментування з різними зобра­жувальними матеріалами в художній діяльності для розвитку творчого по­тенціалу особистості дошкільняти (Н. Гавриш,ї. Комарова, О. Мелік-Пашаєв, В. Мухіна, О. Трусова, Р. Чумічева та ін.). В окремих з них (Н. Гавриш) обґрунтовується ідея розвитку мовленнєвої діяльності дітей в різних видах художньої творчості (зображувальної, музично-ритмічної, театра­лізованої).

Останні дослідження проблеми розвитку дитячої творчості актуалізу­ють принцип інтеграційного підходу до використання синтезу мистецтв та різних видів дитячої творчості у взаємозв'язку, зокрема художньо-мов­леннєвої з образотворчою (Н. Гавриш, Л. Макаренко).

Дитина за своєю природою поліхудожня, вона здатна однаковою мірою сприймати, усвідомлювати і перетворювати різноманітну художню інфор­мацію. Тому важливо вибудовувати практику в напрямі синтезу різних видів художньо-творчої діяльності: мовленнєво-образотворчої, мовлен­нєво-музичної, мовленнєво-театралізованої, театралізовано-образотворчої та ін.

Цей діалектичний взаємозв'язок веде не до поглинання, а до взаємо­збагачення одних видів художньо-творчої діяльності іншими. Водночас мовлення — це системоутворювальний чинник, який бере участь у всіх видах і на всіх етапах творчого процесу.

Сучасна наука і практика активно веде пошуки засобів активізації твор­чої діяльності художньо обдарованих дітей, що мають унікальні здібності до образотворчої діяльності. Цікаві публікації в цьому плані можна знай­ти на сторінках журналу «Обдарована дитина».

Багато новаторських ідей висувають, обґрунтовують і розробляють вихователі-практики. Вони ведуть пошук нових форм і методів розвитку дитини засобами мистецтв в умовах нової парадигми дошкільної осві­ти. Особливо продуктивним у цьому плані є досвід роботи організа­торів образотворчого мистецтва в дошкільних навчальних закладах. Як правило, ці фахівці мають більші можливості для інноваційних пошуків. Вони зумовлені поглибленою фаховою підготовкою в галузі теорії і ме­тодики образотворчої діяльності дітей, особистісними рисами та ха­рактеристиками, інтересами і схильностями до інноваційних пошуків, потребою у досягненні плідного діалогу з дитиною. Цих педагогів ви­гідно вирізняє особлива чутливість до краси, сенсорна культура, перцептивна чутливість, зацікавленість мистецтвом, психологією твор­чості, арттерапевтичними можливостями мистецтва та художньої твор­чості.

Такі професіонали є в кожному регіоні України. Наприклад, творчий вихователь із м. Запоріжжя Л. Шульга, педагог дошкільного навчального закладу № 84 «Дельфінчик» м. Краматорська Донецької області С. Огурцова, керівники ізостудії дошкільного навчального закладу №681 м. Києва Н. Гайдак та Н. Щербина.

Передовий педагогічний досвід створює об'єктивні передумови для поглибленого педагогічного пошуку потенційно ефективних технологій творчого розвитку дитини в образотворчій діяльності. Практика свідчить, що новаторські пошуки ведуть не всі фахівці, а лише ті, хто відчуває до цьо­го потяг, потребу, готовність, хто осмислив теорію і практику художньо-естетичного виховання дітей, має особисту думку, розвинуті художні здібності і творчий почерк, потягло постійного оновлення, експеримен­тування, нетрадиційного образотворення, творчої співпраці з дітьми. Педагоги-новатори по-справжньому люблять дітей, розуміють і пережива­ють проблеми дитинства, прагнуть взяти участь у їхньому розв'язанні. Досвід таких педагогів стає взірцем творчого підходу до професії, до по­шуків способів інноваційної діяльності для широкого загалу педагогів і практиків дошкільної освіти.

Наведемо алгоритм інноваційних пошуків за напрямом: розвиток еле­ментів творчості дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками. Початковий етап: ознайомлення з абстрактним живописом, творчістю художників-абстракціоністів; обговорення, дискусії з приводу застосуван­ня традиційних і нетрадиційних технік малювання; спостереження нова­торської практики в дошкільних навчальних закладах; складання програ­ми, вибір технологій, розроблення методики, експеримент.

Дискусія на тему «Проблема використання нетрадиційних технік ма­лювання у практиці дошкільної освіти» є продуктивною для пізнання си­туацій, що склалися в практиці сучасного дошкілля. Дискусію можна роз­горнути навколо питань:

• Що розуміємо в образотворчому мистецтві під технікою зображення?

• Чому одні техніки малювання називають традиційними, а інші — не­традиційними!

• Чим пояснити зменшення інтересу практиків до традиційних технік малювання?

• Які аргументи можна висловити на користь використання нетради­ційних технік малювання?

• Які ви бачите проблеми в застосуванні нетрадиційних технік малю­вання в роботі з дітьми (аналіз передового педагогічного досвіду на основі публікацій в періодиці і спостережень практики організаторів образотвор­чої діяльності в дошкільних навчальних закладах)?

Завдання дискусії — підвести слухачів до розуміння, що техніка малю­вання охоплює широке коло технологічних питань: набуття спеціальних навичок, способів і прийомів, за допомогою яких виконується художній твір, безпосередній результат роботи художника зі спеціальними матеріа­лами та інструментами, способи їхнього використання для досягнення мети зображення і художнього вираження. У поняття «техніки» входить розвиток ока і руки, їхня узгоджена діяльність, вміле, правильне зобра­ження контуру, форми, кольору предметів. Сюди належить також техніка ліній, заштриховування, заливки, накладання більш посилених тонів, пев­на манера малюнка і письма, спосіб використання тих чи тих матеріалів (паперу, олівця, вугілля, пастелі, олійної фарби, акварелі, гуаші, темпери та ін.) у поєднанні з їхніми характеристиками та зображувальними влас­тивостями.

Традиційними техніками вважають ті, які вже виправдали себе в процесі навчання і ввійшли до змісту сучасних програм. Нетрадиційні — це нові техніки, досить відомі, але які ще не знайшли широкого застосування, хоча можуть бути досить ефективними для зображення певних тем та для роз­витку дитячої творчості. На противагу традиційності не традиційність дає можливість відійти від стереотипів, надати дитині максимальну свободу в її образотворенні. Нетрадиційні техніки досить прості в технічному плані, діти легко їх засвоюють і отримують задоволення від результатів. Вони також дають дітям унікальні можливості для експериментування, пошуків зображувальних матеріалів для втілення найсміливіших образів на папері, незвичайних фантазій, вражень, думок. Дитина навчається дослідницькій поведінці в соціумі і граючись пізнає зображальні можливості різних матеріалів. Вона малює пальчиком, листочком з дерева, долонею, стопою, пір'ям, кавою, кашею в тарілці і на столі, водою з калюжі, мильними буль­башками, ниткою вмоченою у сік або фарбу, зеленку, яку мама залишила без нагляду тощо.

Практика свідчить, що окремі нетрадиційні техніки створюють особ­ливі виразні можливості для зображення певних тем чи образів. Так, у про­цесі малювання ялинки технікою «набивання» трикутного контуру клейо­вим пензлем, вмоченим у зелену фарбу, і наступним декоруванням її ко­льоровим клеєм із блискітками навіть діти молодшої і середньої груп здатні створювати досить виразні образи.

Резюме дискусії: нетрадиційні техніки малювання відкривають широкі можливості для розвитку уяви як елементу творчих здібностей дитини. Вони описані в мистецькій і методичній літературі. Проблемою для педа­гога є визначення тем та змісту малюнків, які краще виконувати нетради­ційними техніками, розроблення методики їх застосування в малюванні дітей різних вікових груп.

Осмисливши знання теорії і практики, можна сформулювати гіпотезу інноваційного пошуку: ефективний розвиток творчих здібностей дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками можливий за таких умов: усвідомлення дітьми художньо-естетичної основи нетрадиційних технік малювання, розуміння їхнього естетично-ужиткового значення, доціль­ності використання в зображенні певних тем; порівняльного використання у практиці традиційного і нетрадиційного способів малювання для фор­мування само переконань дітей.

Провідним завданням інноваційно-пошукової діяльності в цьому плані можна визначити розроблення і перевірку в експерименті програми ро­боти, спрямованої на ефективний творчий розвиток дітей на заняттях з малювання нетрадиційними техніками.

Як ілюстрацію наведемо приклад програми для старшої групи до­шкільного навчального закладу, розробленої однією з учасниць проблем­ної групи:

1. «Весняний дощик» (малювання по вологому тлу).

1. «Красива тарілочка» (відбитки губки).

2. «Моя фантазія» (віддруки руки).

3. «У країні Двуляндії» (симетричне передрукування плями).

4. «Чарівна мозаїка» (малювання на м'ятому папері).

5. «Що ми бачили у лісі?» (малювання несумісними матеріалами).

6. «Нитка-чарівничка» (ниткографія).

7. «Килимова доріжка» (малювання удвох на смужці паперу).

8. «Малюнок-загадка» (малювання через копіювальний папір).

9. «Клякса-малякса» (роздмухування клякси за допомогою трубочки і подальше домальовування зображення іншими техніками).

Малювання творчих тем нетрадиційними техніками потребує суттєвих змін у методиці роботи з дітьми. В ній вдало поєднуються творчі завдання різної складності, технічні хвилинки, ігри та вправи художнього змісту, художнє експериментування. Від заняття до заняття діти здобувають уні­кальний досвід творчої самореалізації, вони досліджують, фантазують, поєднують знайомі елементи в нові комбінації. Діти мають почувати себе «дослідниками» і «творцями».

Досвід свідчить про певні позитивні зміни, що відбуваються в худож­ньо-творчому розвитку дітей під впливом застосування нетрадиційних технік малювання і методів активізації їхніх особистих творчих зусиль. Якщо на початкових заняттях спостерігаються розгубленість і безпо­радність в їхній діяльності, то в подальшому — самостійніші, впевненіші й активніші художньо-пошукові дії.

Активнішою і продуктивнішою стає асоціативна уява дітей, оскільки застосовувані ними техніки малювання переважно базуються на домальо­вуванні нанесених, розмитих, розбризканих, роздмуханих плям різної форми, величини, кольору, конфігурацій, внаслідок чого і створювалися нові образи в малюнках. У чомусь, намальованому нетрадиційним спосо­бом, діти навчилися вичленовувати та бачити предмети й об'єкти навко­лишнього світу. Вони практично засвоюють прийоми деталізації й акцен­тування в малюнку, способи вичленовування образів з початкового абст­рактного зображення.

До творчих здобутків також належить урізноманітнення індивідуаль­них задумів малюнків як крок до подолання їхньої одноманітності та сте­реотипності в роботах дітей.

Інноваційний педагогічний експеримент переконує, що малювання нетрадиційними техніками — дуже цікавий і доступний для дітей вид діяль­ності, за допомогою якого можна створювати предметні, сюжетні й деко­ративні зображення. Це малювання приваблює їх більш легкими способа­ми виконання, якісними результатами, свободою дій, швидкими темпа­ми роботи. Щоб творчість дітей була продуктивнішою та цікавішою, да­вала їм багато задоволення, педагог має створювати радісну, спокійну атмосферу самодіяльності, яка сприятиме появі дитячої свободи і розку­тості в малюванні (кольор. вкл., мал. 63—69).

Відомо, що мистецтво поліфункціональне в соціумі, але не всі його функції повною мірою розроблені й практично реалізуються стосовно ви­ховання і розвитку маленьких дітей. Це особливо стосується медичної, оздоровчої арт-терапевтичної функції, досить актуальної в сьогоденні. Отже, перспективним інноваційним напрямом в сучасній дошкільній освіті є дослідження різних арт-терапевтичних форм виховного впливу на дитину. Арт-терапія — це лікування так званими візуальними мистецт­вами (живопис, малюнок, ліплення, грим, боді-арт, мозаїки, колажі, ляль­ки, різні інсталяції з предметів) та іншими видами мистецтв. Це також зцілення за допомогою будь-якої художньої творчості. У працях сучасних провідних спеціалістів цієї галузі (О. Копитіної, Л. Лебедєвої, Т. Колошиної та ін.) намічено два основні напрями в дослідженнях арт-терапевтичного впливу: використання готових творів професійних митців, коли знімається страх самому робити щось без спеціального навчання, і само­стійна творчість учасників, де позитивним моментом є реалізація внутріш­нього «Я» для поліпшення психічного і фізичного здоров'я. Ці напрями, що загалом досить розроблені в психологічному і медичному аспектах, потребують досліджень і в педагогічному плані.

Інновацією в сучасній освіті можна вважати розробку арт-терапевтич­них технологій в роботі із сім'єю. У цьому плані вже є цікаві напрацювання. Найпоширенішими і часто використовуваними техніками сімейної арт-терапії с створення сімейного портрета («Автопортрет родини», «Скульптура родини» або «Скульптура сімейних стосунків»), «Герб сім'ї», «Спадщина», «Дитячі спогади», «Лінії життя», «Ігрові сімейні стосунки», «Драмо- і казкотерапія» та ін. Спілкуючись мовою мистецтва, батьки і діти краще розуміють одне одного, уникають проблем у дитячо-батьків­ських стосунках, негативних переживань, самостійно формують культу­ру внутрісімейної взаємодії, отримують досвід насолоди від спільної творчості.

Особливо цінним напрямом досліджень в цьому плані можна вважати арт-терапію як методику корекції в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здо­ров'я.

Означені напрями лише накреслюють, але зовсім не вичерпують ба­гаті можливості інноваційних нововведень в галузі мистецької педагогі­ки. Пошуки тут можуть вести навіть студенти, здійснюючи дослідження в рамках бакалаврських і магістерських робіт.

Інноваційна дослідницька діяльність навчає педагогів бачити пріори­тетні напрями розвитку освіти, шукати власні шляхи і способи розв'язан­ня актуальних педагогічних проблем, виявляти ініціативу, ухвалювати не­стандартні педагогічні рішення; сприяє формуванню професійних умінь творчого спрямування; допомагає педагогу отримати задоволення від про­фесійної діяльності, надає відчуття самоцінності та самореалізації у про­фесії. Вона переконує педагогів, що для створення нового і руху вперед важливо ніколи не зупинятись у власному творчому пошуку, бо, незважа­ючи на всі муки творчості, немає вищої насолоди, ніж та, яку дає сам твор­чий процес і його результат.