Напрями, форми і методи реалізації перспективності і наступності

Відсутність наступності спостерігається у використанні матеріалів і технік зображення. В першому класі дітям пропонують гуаш, туш, фло­мастер, кулькову ручку. Про акварель, азбуку роботи з якою діти засвої­ли іще в старшій групі, в першому класі забувають і згадують лише в тре­тьому.

Цікавим для дискусії с питання про наступність у виконанні різних типів зображень за способами їх сприймання. У старших групах дошкільних навчаль­них закладів дітей залучають до виконання зображень за уявленнями, уявою, за натурою, за наявності натури, з пам'яті. У початковій школі пе­редбачається художнє виконання лише з пам'яті, за уявою і зразком.

Поміркуйте над проблемою зразка в образотворчій діяльності. Спробуй­те і 'ясувати неоднозначність цінності цього методу.

Узагальнюючи досвід практичної роботи дошкільних навчальних зак­ладів з образотворчого мистецтва, можна відзначити широке використан­ня різноманітних нетрадиційних технологій виконання художніх зобра­жень: малювання несумісними матеріалами, симетричного передрукуван­ня плями, ниткографії та інші. Вони додають настрою, вносять елемент гри у процес зображення, розвивають у дітей уміння художнього експери­ментування, уяву, фантазію, впевненість і свободу рухів та дій. Цей на­прямок було б корисно розвивати в школі.

Практика свідчить, що вихователі дошкільних навчальних закладів і вчителі початкової школи не завжди розуміють, що творчий розвиток особистості засобами образотворчого мистецтва є спільною метою як дошкільної, так і початкової освіти. Тому не може бути різких відмінно­стей в завданнях, змісті, формах і методах навчання. У навчанні дітей, у розвитку їхньої образотворчості доцільно спиратися на гру. Ідентифіка­ція себе з художником є цікавим процесом перевтілення, визволення, розкріпачення ока, руки і серця дитини. Зображальна діяльність стає процесом, який активно стимулює уяву і творчість дитини. Дошкільня готове до такої діяльності. Педагогу залишається лише діяти на цій хвилі інтересу дітей.

Вчителі початкової школи мають розуміти, що дитина приходить до них з певним досвідом художнього світосприймання та образотворчої діяльності, здобутим у дошкільному навчальному закладі, сім'ї, дитячій академії мистецтв, гуртках і студіях будинків дитячої творчості. Для них важливо ознайомитися з досягненнями дитини-дошкільняти, щоб збері­гати і розвивати їх, підтримувати особистісно та суспільно спрямовані мотиви діяльності кожної дитини. Адже всі вони бажають захопити, вра­зити своїми творчими здобутками інших, дорослих та однолітків. Вчителі початкових класів вивчають програми, стандарти і досвід педагогів до­шкільних закладів, продовжують підтримувати та супроводжувати обда­рованих дітей.

Отже, якими ж є реальні напрями щодо забезпечення перспективності і наступності в роботі вихователів дошкільних навчальних закладів і вчи­телів початкової школи в освітній галузі «Мистецтво»? Наукою забезпе­чено узгодження стандартів з образотворчого мистецтва суміжних ланок.

Наступні кроки передбачають внутрішній взаємозв'язок завдань і змісту, форм і методів навчання та виховання дітей засобами образотворчого ми­стецтва. Для координації освітньо-виховної діяльності на суміжних сту­пенях освіти треба забезпечити наступність в методах педагогічної робо­ти. Передусім ідеться про використання таких методів і прийомів, що ак­тивізуватимуть особисту творчу манеру дітей та учнів: ситуації вибору, ігрові ситуації, ігрове експериментування, моделювання, творчі проекти (колективні та персональні), дизайн-діяльність, виставки-презентації (те­матичні та персональні) тощо.

Отже, спільна робота дошкільних навчальних закладів і шкіл із забез­печення наступності та перспективності в освітній роботі з розділу «Обра­зотворче мистецтво» може здійснюватися за такими напрямами:

• теоретичний — участь обох педагогічних колективів у спільних кон­ференціях, педрадах, семінарах з питань наступності, взаємне ознайом­лення вчителів і вихователів зі змістом програм ДНЗ і початкової школи, сучасних педагогічних технологій, що застосовуються в початковій і дошкільній освіті;

• організаційно-методичний — відвідування учителями занять з образотворчої діяльності та СОД, виставок образотворчих робіт вихованців ДНЗ, а вихователями — уроків та гуртків з образотворчого мистецтва в школі;

• практичний — проведення спільних мистецьких конкурсів дошкіль­няті першокласників («Умілі рученята», «Я мрію свою малюю», «Кращий аранжувальник» та ін.), проведення КВК. образотворчого змісту, органі­зація спільних виставок дитячих творчих робіт.

Отож винайдення вихователями дошкільних навчальних закладів і вчителями початкової школи цікавих спільних форм і методів організації дитячої художньої творчості дасть можливість їм забезпечити таку необхід­ну наступність художньо-естетичного розвитку особистості дитини на ланках дошкільної та початкової освіти.

5.3. Спільна робота дошкільного навчального закладу та сім'ї з питань розвитку дитини засобами образотворчого мистецтва

Мета, завдання і методи розвитку дитини засобами образотворчого мистецтва в сім'ї

Сім'я як первинний осередок кожного суспільства забезпечує відтво­рення та продовження людського роду, визначає генетичну програму розвитку особистості. У ній закладаються основи виховання та фор­мування майбутньої особистості. Через неї передаються нащадкам істо­ричні та духовні цінності, трудові навички, національні особливості, традиції.

На становлення особистості в родинному оточенні впливають різно­манітні зовнішні та внутрішні чинники, які у своїй сукупності та інтегро­ваній єдності формують педагогічну культуру і виховний потенціал сім'ї. Педагогічна культура родини завжди відображає рівень досягнень сус­пільства в галузі освіти і виховання підростаючого покоління. Вона містить такі характерні ознаки навчальної і виховної діяльності батьків, як рівень інтелектуального і духовного розвитку, загальна культура, конкретні пе­дагогічні вміння, найважливішим з яких є спілкування. Статистика свід­чить, що в тих сім'ях, де батьки незалежно від форм навчання отримали педагогічні знання та вміння з виховання дітей, буває менше конфліктів і непорозумінь з дітьми, дитячих правопорушень, девіантності поведінки та інших негативних явищ.

Сучасна суспільна ситуація, в якій перебуває українська родина, має цілу низку негативних чинників, що збіднюють духовну сферу сім'ї, зо­крема підростаючого покоління. Це обмеження можливостей сім'ї щодо користування бібліотечними фондами, відвідування театрів, музеїв, ви­ставок, проведення культурного дозвілля. Заданими Державної доповіді про становище сімей України за підсумками 2003 р., перешкодами для повноцінного виховання дітей у сім'ї є передусім матеріальні проблеми (82 %), брак часу (48 %), непідготовленість батьків з педагогічних питань (29 %) та нерозуміння важливості виховання дітей родиною (22 %).

Сім'ї, що користуються послугами дошкільних навчальних закладів (на сьогодні їх близько 45 %), мають можливість отримувати кваліфіковану педагогічну допомогу з питань різнобічного розвитку дитини.

Співпраця з батьками нині здійснюється на принципах паритету сімей­ного, суспільного і дошкільного виховання, що передбачають взаєморо­зуміння, щирість у спілкуванні, обмін ідеями та переживаннями. Часто буває так, що сім'я і дошкільний навчальний заклад являють собою різні форми культури і по-своєму впливають на дитину. Метою педагогічної взаємодії в цьому разі має стати захист інтересів дитини, гуманне ставлен­ня до неї, цілісність її особистості.

Практика свідчить, що сучасні, навіть досить освічені, батьки одно­бічно розуміють значення занять дітей образотворчою діяльністю, спосо­би її організації в домашніх умовах, а отже, відчувають потребу в педа­гогічній допомозі.

Педагоги дошкільних навчальних закладів як фахівці, що знають свою справу, роз'яснюють батькам, як сприяти художньо-естетичному розвит­ку дитини в умовах сім'ї. Передусім ознайомлюють їх із завданнями есте­тичного виховання дітей: розвиток здатності бачити, відчувати, любити, захоплюватися красою, цінувати її в різних життєвих виявах (у природі, побуті, взаєминах людей, мистецтві); формування культури людських по­чуттів; розвиток у дитини прагнення самостійно творити красу, втілюва­ти свої захоплення, почуття і думки в продуктах образотворчої діяльності. Сучасні дослідження підтверджують, що основною рисою творчої особи­стості є здатність бути активною, ініціативною, самостійною. Саме в об­разотворчій діяльності найбільш плідно розвивається активність сприй­мання, мислення, почуттів, уяви.

Батькам треба пояснити, що образотворча діяльність дітей є продук­тивною. Своїми малюнками, аплікаціями, пластичними образами вони розповідають батькам про власне розуміння життя і ставлення до нього, власні потреби у спілкуванні, порозумінні, самовиявленні і визнанні; про бажання самоствердитися і полагодити свій психічний стан, прагнення відпочити і розважитися, пріоритети свого життя. Отже, за аналізом про­цесу занять дитини образотворчою діяльністю та її результатами батьки можуть глибше пізнати її внутрішній світ: почуття, інтереси, оцінки, здібності, потреби. Треба тільки вміти уважно ставитися до дитини і ціну­вати її творчі роботи, усвідомлювати їхнє багатоаспектне значення (інфор­маційне, комунікативне, естетичне, аксіологічне та інші). Вміння «чита­ти» дитячі малюнки, спілкуватися з дитиною на їхній основі допоможе досягати діалогу, порозуміння і поліпшення стосунків у сімейному колі.

Спілкування з дитиною у сфері мистецтва є надзвичайно тонкою спра­вою. Тут як ніколи важливо поважати дитину як рівноправного партнера художньої діяльності, уважно придивлятися до неї, розуміти пориви її душі, інтереси, потреби, виконавські можливості і враховувати їх у про­цесі стосунків у спільній діяльності.

Батькам треба пояснити ідею поліфункціональності продуктів обра­зотворчої діяльності дитини в соціумі. Вони є особистою і соціальною цінністю. Наприклад, малюнок для дитини є формою діалогу, засобом спілкування і, спираючись на ці його функції, батьки мають можливість налагоджувати з нею відкриті, дружні, щирі стосунки, зацікавлено спілку­ватися. Для розвитку дитини в образотворчій діяльності вкрай важливо, щоб батьки розуміли її як неповторну особистість, несхожість з іншими дітьми, визнавали, поважали, підтримували і розвивали її індивідуальні досягнення, були уважними до почуттів, думок, інтересів, бажань, оці­нок, мрій тощо.

Є дослідження, де вчені розглядають дитячий малюнок як засіб діагно­стики розвитку особистості дитини, психологічної атмосфери сім’ї та внутрісімейних стосунків (М. Бурно, О. Дронова, О. Копитіна, О. Потьомкіна, О. Романова, С. Степанова, Г. Хоментаускас та ін.). Вони обґрунтову­ють ідею підвищення компетентності батьків у сфері дитячого малюнка, пізнання його психологічних, педагогічних та художніх аспектів. Дослід­ження і практика показують, що батьки в оцінюванні малюнків, голов­ним чином, звертають увагу на рівень зображувальних здібностей та вмінь дитини, аби гарно було намальовано, і зовсім не беруть до уваги їхній пси­хологічний бік. Переважно застосовують однозначні, авторитарні, кате­горичні і критичні оцінки («вмієш — не вмієш», «красиво — некрасиво»). Спілкування з дитиною, як правило, будують на зауваженнях, прагненні «допомогти», «показати, як треба малювати», «виправити», «внести до­повнення», «продемонструвати дитині свої естетичні переваги». Поліпши­ти спілкування у цій сфері можливо лише за умови розширення педаго­гічної компетентності батьків, поліпшення розуміння ними цінності ма­лювання і власного малюнка для самої дитини. З цією метою в дошкіль­них навчальних закладах треба проводити для батьків практикуми на основі дитячих малюнків, формувати уміння «читати їх», розуміти малю­нок як закодований образ «Я» дитини, аналізувати через малюнки дітей свої внутрісімейні стосунки, вчитися їх гармонізувати налагодженням діа­логу і дитиною.

Спираючись на кращий досвід сімейного виховання, педагоги пере­конують батьків, що використання малювання в сімейному дозвіллі сприяє зміцненню і стабільному розвитку позитивних внутрісімейних стосунків, укріпленню сімейних традицій та цінностей, що вже існують в сім'ї, і ство­ренню нових, які становлять образ оновленої сім'ї, визначають характер стосунків у ній (див. кольор. вкл., мал. 82—84).

Отже, продукт дитячої образотворчої діяльності як творче втілення осо­бистого «Я» дитини показує її захоплення, інтереси, хвилювання і про­блеми, наприклад, відома ситуація, коли після смерті бабусі п'ятирічна дівчинка намалювала такий виразний її портрет, що всі дорослі члени сім'ї були вражені його зовнішньою схожістю та емоційною глибиною образ­ного втілення: передано риси обличчя, манеру одягатися, характерну по­ставу, доброту, лагідність, ніжність. Цей малюнок зберігається в сім'ї як свята реліквія, виставляється в дні радості і смутку, об'єднує в родині три покоління.

Педагогічна думка дедалі більше наголошує на тому, що образотворча діяльність дитини в сім'ї не може бути стихійною, якщо ми хочемо, щоб вона виконувала такі важливі суспільні функції. Для ЇЇ налагодження та організації корисною може бути програма з дошкільної освіти «Крок за кроком в Україні» (авт. Л. Артемова, О. Кульчицька, Н. Голота, Г. Сухорукова). У ній передбачено зміст роботи з образотворчого мистецтва, який дитині доречніше опановувати в умовах родини.

Для налагодження співпраці з родинами щодо естетичного виховання і художнього розвитку дітей педагоги дошкільних навчальних закладів насамперед ознайомлюють батьків з тим, як створити в сім'ї умови для занять з образотворчої діяльності. Це можна оформити у вигляді стенду, папки-пересувки, папки-розкладанки. Головне — лаконічно, образно, яс­краво, доступно.